Незважаючи на те, що значна частина Луганської і Донецької областей ось уже більше року перебуває в руках терористів, власних представників у парламенті за підсумками дострокових парламентських виборів 2014 року ці регіони все ж отримали. Хоча навряд чи до більшості з них в прямому сенсі цього слова можна використовувати епітет «представник». Адже для того, щоб представляти інтереси, слід хоча б брати участь у голосуваннях і виражати позицію власних виборців, з чим у деяких луганських мажоритарників, як показали результати моніторингу волонтерів «Слова і Діла», великі проблеми. Але про все це по порядку.
Отож, за підсумками дострокових виборів 2014 року до парламенту від Луганщини було обрано одразу п'ятьох народних депутатів. І хоча четверо з них були самовисуванцями, пройшовши до ВРУ, троє – Євген Бакулін, Сергій Дунаєв та Юлій Іоффе – одразу вступили до фракції «Опозиційного блоку», а ще двоє – Віталій Курило та Юрій Гарбуз – пішли в пропрезидентську фракцію. Але якщо у останніх є хоча б поодинокі намагання підтримувати ключові для країни закони, то перші троє, за підсумками розгляду більш ніж 100 законів ВРУ протягом перших 6 місяців в другому читанні і в цілому, відверто їх проігнорували.
Для прикладу, Євген Бакулін із 43 законів, які в цілому голосували депутати щодо економічних питань, не голосував 11 разів, а ще 27 – був просто відсутнім у сесійній залі. Не краща ситуація і в його колеги Юлія Іоффе, який проігнорував власною відсутністю розгляд понад 30 проектів законів в другому читанні, серед яких – 10 у сфері соціального захисту. У 10 випадках нардеп не голосував, а ще 8 разів був знову ж таки відсутнім в ході розгляду в другому читанні і в цілому законів в сфері оборони. І це при тому, що серед останніх були й такі, які мали на меті сприяти підвищенню рівня соціального захисту військовослужбовців та їхніх родин, належному забезпеченню армії. І це при тому, що у програмі вищезгаданого Іоффе чорним по білому написаний пункт про необхідність прийняття парламентом законів, направлених на підвищення соціальної безпеки та гарантій для наших громадян.
Проте наряду з питанням безпеки та обороноздатності в обіцянках луганських нардепів більш визначальну роль відігравало питання відбудови східних регіонів.
Так, народний депутат Іоффе у своїй передвиборчій програмі обіцяв підготувати законодавчу базу для забезпечення відродження Донбасу, стимулювання економічного зростання регіону та підвищення конкурентоспроможності його виробників. Запровадити програму відновлення інфраструктури міст сходу України та призначити міністра з питань мирного врегулювання та відродження Донбасу декларував серед власних цілей і нардеп Сергій Дунаєв. Проте серед зареєстрованих протягом перших 6 місяців роботи парламенту депутатом Дунаєвим подібних проектів законів не було.
Також, зважаючи на на сучасні українські реалії та дії терористів в області, луганські мажоритарники у своїх передвиборних програмах обіцяли домогтись надання Донбасу спеціального статусу. Принаймні, відповідні заяви робив Юлій Іоффе. Проте, незважаючи на це, нардеп разом з іншими депутатами від Луганщини так і не проголосував за прийнятий Верховною Радою «Проект закону про внесення зміни до статті 10 Закону України «Про особливий порядок місцевого самоврядування в окремих районах Донецької та Луганської областей».
Ще одним не менш важливим аспектом реформування та зміни ситуації в регіонах, в тому числі і на Луганщині, є процес децентралізації влади, а також фінансова децентралізація регіонів та громад. Усвідомлюючи ці процеси, луганські мажоритарники під час передвиборчої компанії теж давали різні обіцянки з цього приводу.
Зокрема, Сергій Дунаєв обіцяв активізувати процес децентралізації, а Юрій Гарбуз декларував намір домогтись розширення повноважень органів місцевого самоврядування. Однак жоден з них за піврічний термін роботи народним депутатом України так і не спромігся подати до Верховної Ради законопроект щодо децентралізації. А під час голосування ВРУ у другому читанні та в цілому за проект закону «Про засади державної регіональної політики», що став беззаперечно важливим кроком на шляху реалізації децентралізації в Україні, вищезгаданий Дунаєв був відсутній. Юлій Іоффе та Євген Бакулін не голосували, а голоси підтримки «за» з луганських мажоритарників відповідній ініціативі дали лише Юрій Гарбуз та Віталій Курило.
Невеликим ентузіазмом відзначились луганські депутати-мажоритарники і в питаннях соціальної політики, хоча в своїй програмі Юлій Іоффе, для прикладу, декларував першочергово домогтись реалізації програм соціального захисти населення. Схожу обіцянку давав і Юрій Гарбуз, який обіцяв домогтись прийняття нових соціальних програм. Більше того, на момент прийняття парламентом проекту закону про внесення змін до деяких законодавчих актів України (щодо вдосконалення окремих положень соціальної політики) жоден із луганських парламентарів не підтримав відповідну ініціативу. Сергій Дунаєв та Віталій Курило не голосували, а Юлій Іоффе, Юрій Гарбуз та Євген Бакулін взагалі були відсутні.
Хоча все ж таки варто відзначити, що Бакулін наряду з іншими народними депутатами, серед яких і Сергій Дунаєв, внесли до Верховної Ради «Проект закону про внесення зміни до Закону України «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні» (щодо відновлення перерахунку пенсій та її підвищення до рівня збільшення заробітної плати за попередній рік з урахуванням рівня інфляції)». Проте 17 березня поточного року за ним було вручено подання Комітету про відхилення.
Загалом же, за даними моніторингу поточних обіцянок волонтерів «Слова і Діла», найбезвідповідальнішим мажоритарником від Луганської області наразі є Юлій Іоффе, який був народним депутатом України майже всіх скликань (крім V та VI), але не спромігся виконати протягом всього цього періоду більш ніж 10 власних обіцянок. Натомість, виконаними обіцянками поки що ніхто із нардепів від Луганщини не відзначився, а значна частина їх передвиборчих і поточних обіцянок так і продовжує залишатися лише на початковій стадії власної реалізації.
Роман Кисленко, спеціально для «Слово і Діло»