Цими днями народні депутати прийняли новий закон про місцеві вибори. Таким чином, 25 жовтня громадяни обиратимуть депутатів місцевих рад та мерів міст вже за новими правилами. Найголовніше нововведення – це пропорційна система нібито за «відкритими» списками. Тобто, виборці голосуватимуть за відповідну партію в бюлетені та за запропонованих нею кандидатів. Особливо важко під час перегонів доведеться новим партіям: окрім високого прохідного бар’єру, цим політсилам потрібно знайти впізнаваних, харизматичних, досвідчених і бажано не бідних кандидатів на кожен округ.
Вочевидь, таке завдання надважке до виконання, тому вже у листопаді 2015 року більшість депутатських мандатів у місцевих радах отримають кандидати від партій, які наразі представлені у парламенті.
Втім, діяти за новими правилами гри – це одне, а знайти переконливі аргументи для того, аби виборець віддав свій голос – зовсім інше. Як здобути прихильність громадян, переконати колишніх противників стати на свою сторону – завдання, над якими політтехнологи та керівники виборчих штабів відсьогодні почали активно працювати. Слід зазначити, що в нинішніх умовах перед керівництвом більшості політичних партій постануть непрості виклики і кожна партія, яка має підтримку і рейтинг хоча б у рамках 3-5%, намагатиметься вирішити її по-своєму. Наприклад, «Народний фронт» прийняв рішення йти на місцеві вибори спільно із «Блоком Петра Порошенка», тоді як ще недавні союзники пропрезидентської партії – «УДАР» – після публічного конфлікту із відставкою їхнього соратника Валентина Наливайченка з посади очільника СБУ активно ведуть переговори про спільний похід до місцевих рад разом із більш рейтинговою «Самопоміччю».
Схоже на те, що за смисловим наповненням виборчої кампанії на місцевих виборах ніхто особливого значення не надаватиме. Українців очікують чи не «найбрудніші» вибори за останні кілька років. Найактуальнішим свідченням цього можуть бути виборчі змагання пропрезидентського кандидата Сергія Березенка та соратника бізнесмена та екс-голови Дніпропетровської області Ігоря Коломойського Геннадія Корбана на довиборах у мажоритарному 205-му чернігівському окрузі. Поки громадські організації фіксують рекордну кількість зареєстрованих у ЦВК кандидатів на окрузі – 63 (більшість з них - технічні) – самі фаворити перегонів найбільш дієвим способом агітації вважають роздачу продуктових наборів. Найприкріше те, що громадяни, серед яких і молодь, вишиковуються у черги за такими «подарунками» кандидатів.
І все ж, варто проаналізувати, як саме політичні партії та їхні кандидати намагатимуться сподобатися виборцю. На яких тезах виписуватимуть свої програми, та з яким меседжами виступатимуть у ЗМІ та під час безпосередніх зустрічей із виборцями.
Питання децентралізації, укрупнення громад, адміністративно-територіальна реформа
На цій темі спекулюватимуть і провладні політичні партії, і опозиція, і позапарламентські політичні сили, які візьмуть участь у виборах. Пропрезидентська партія, вочевидь, аспект децентралізації популяризуватиме як здобуток Президента, опозиція усіляко критикуватиме дії влади у цьому напрямку, а нові політичні партії пропонуватимуть власне бачення перебігу децентралізації та втілення в життя адміністративно-територіальної реформи.
Внесення змін до перехідних положень Конституції в частині надання Донецькій і Луганській областям особливого статусу
В даному питанні – все цікавіше. Фактично, питання особливого статусу для Донбасу (якими б формулюваннями не користувався Президент і його команда, мова йде про регулювання життя у цьому регіоні на підставі окремо прийнятого законодавства, а отже, управління Донбасом матиме відмінності від решти регіонів країни) є одним з кроків успішного виконання мирного плану Президента Петра Порошенка. Тому, безумовно, той політик чи політична партія, яка принесе українцям довгоочікуваний мир на її території – користуватиметься особливою повагою і матиме високий рейтинг. З іншого боку, опозиційні сили, колишні «регіонали» будуть використовувати тезу про особливий статус Донбасу у своїх базових регіонах – сході та півдні, форсуючи дану тему в сторону необхідності надання цим територіям ще більшої автономії у складі України. Нові політичні проекти займуться пошуком своєї електоральної ніші серед громадян, які вважають неприпустимим надавати будь-які особливі права Донбасу чи іншим регіонам, фактично, критикуватимуть несамостійність дій нинішньої влади і Президента.
Ціни і тарифи
Меседжі цих тем – прерогатива опозиційних політичних сил, нових партійних проектів, а також фракцій «молодших партнерів» по коаліції – «Батьківщини», «Радикальної партії Олега Ляшко», «Самопомочі». Особливо слід відзначити напрацювання Юлії Тимошенко та її партії «Батьківщина» у питаннях боротьби із підняттям тарифів. Деякі політичні проекти просто не зможуть встояти від спокуси не скористатися високими патерналістськими очікуваннями громадян для швидкого набрання політичної ваги і прихильників. Тож обіцянок про «наведення ладу із тарифами», валютним курсом «по 8 грн/дол.», додадуться ще й обіцянки знайти роботу та відбудувати житло для тих громадян, які в результаті військових дій на Донбасі стали вимушеними переселенцями. Ще одна політична сила, яка нещодавно стартувала у політичному житті на уламках колишніх «регіоналів» - партія «Відродження» - в своїх тезах для позиціонування використовує обережний прагматизм, проте також не оминає популістських ідей, таких як зниження цін на ліки, зниження орендної плати за землю під житловими будинками, дачами та землю для особистого селянського чи фермерського господарства тощо.
«Гра у пошук справедливості»
Багато нових партійних проектів будуватимуть свою виборчу стратегію на апелюванні до гасел Революції Гідності. Ключові меседжі: «нас кинули», «нас зрадили», «ми вимагаємо реформ», «влада за 1,5 роки нічого не зробила», «це - зрада». Більшість з цих тез вже зараз використовують в «Опозиційному блоці», а також у новоствореній паном Коломойським партії «Укроп». Ще одна тема, яку безсоромно будуть використовувати у боротьбі за голоси виборців – це відсутність результатів розслідування вбивств на Майдані у лютому 2014-го року, а також відсутність покараних за військові злочини – наприклад, трагедії під Іловайськом та Дебальцевим.
Боротьба із корупцією
В черговий раз із хабарництвом та іншими проявами корупції боротимуться всі політичні гравці: провладні політичні сили намагатимуться переконати виборців, що за останні 1,5 роки пересаджали і затримали майже усіх не чистих на руку правоохоронців, прокурорів, суддів, чиновників. Опозиційні парламентські сили навпаки схилятимуть громадян до думки, що жоден корупціонер не покараний, а просто «одних замінили іншими». Нові позапарламентські політичні проекти намагатимуться конструктивно критикувати дії влади, адже матеріалів для антикорупційних розслідувань за останні 1,5 роки у відкритих джерелах зібралося вдосталь.
Окрім магістральних тем, партії та їхні виборчі штаби намагатимуться враховувати і місцеву специфіку. Втім, якими б оригінальними вони не були, рівень недовіри українців до політиків усіх штибів дедалі більше зростає. Очікування змінилися розчаруванням, проте на відміну від постейфорійного періоду Помаранчевої революції, сил у нинішніх контрреволюціонерів для реваншу бракує. Тож Україну та її громадян чекає тривалий процес партійного оздоровлення шляхом поступової розбудови справжніх ідеологічних політичних сил.
Олександр Радчук, спеціально для «Слово і Діло»