На Придніпровській ТЕС з 1 серпня зупинено останній працюючий енергоблок. Причина – закінчилося вугілля. У компанії ДТЕК, якій належить станція, заявили, що та відновить роботу після накопичення антрациту в достатньому обсязі. Таким же чином до осінньо-зимового періоду готуються і багато інших ТЕС.
Прогнози не гріють
За день до цього вимушено був зупинений сьомий блок Слов'янської ТЕС – вчетверте з травня поточного року! Це вже епідемія: теплоелектростанції зупиняють роботу повсюдно з весни, коли залишки вугілля після опалювального сезону вже були найменшими в новітній історії – всього близько 800 тис. тонн. Настільки дефіцитним антрацит став після окупації вугільного Донбасу (саме на підконтрольних бойовикам територіях «ЛНР»/«ДНР» опинилися майже всі антрацитні шахти). З майже 60 вугільних блоків на українських ТЕС працюють менше половини! Щоденний дефіцит енергосистеми країни – 2 ГВт. І це влітку!
На сьогодні запаси «чорного золота» складають всього трохи більше, ніж півтора мільйона тонн. І лише третина – це цінний антрацит. З необхідних на осінньо-зимовий період 4-х мільйонів тонн вугілля як мінімум половина потреби – це саме антрацит. Експерти запевняють: накопичити стільки ми не встигнемо. Профільний «вугільний» заступник міністра енергетики з цього приводу мовчить, нарад не проводить.
Через нестачу вугілля і, відповідно, дефіцит електроенергії поставки її до Криму вже істотно обмежені. Прогноз на осінь-зиму вкрай невтішний, адже майже половина всієї електроенергії в Україні виробляється з використанням вугілля. Одна за одною зупиняються ТЕС, оскільки їм не вигідно працювати з одним наявним блоком, а завантажити інші блоки вугіллям немає жодної можливості. До речі, браві рапорти про те, що запаси вугілля на ТЕС зростають, не пояснюють справжню ціну цього зростання – станції простоюють, накопичуючи вугілля буквально по крихтах. І при цьому на складах державних шахт і збагачувальних комбінатів накопичилося півмільйона тонн нереалізованого вугілля! Нонсенс?! Але ж комусь це вигідно. Кому?
Прем'єрське осяяння
Дивна річ: для уряду лише тепер стало очевидним, що запасів вугілля в країні вдвічі менше, ніж було минулого року. Лише на 3 серпня прем'єр-міністр гучно анонсував скликання «антикризового енергетичного штабу». Цікаво, а щоб довести ситуацію до нинішньої, таємно працював який-небудь «кризовий штаб»? Як може тепер уряд звинувачувати Міненерго в тому, що його підвів якийсь імпортер, якщо проблемі вже півроку і вона системна?
У той момент, коли ситуацію вже не можна було виправити – на початку липня – глава уряду Арсеній Яценюк перед численними мікрофонами та диктофонами дав дуже «цінну вказівку» на колегії Міненерговугілля: «Ви вже зараз повинні контрактувати човни (з ПАР – Ред.)». Він раптом зрозумів, що поставки вугілля з Росії нестабільні. Міністр Володимир Демчишин тоді делікатно ці заяви не коментував, заявивши лише: «Ми збільшили додатково запаси вугілля на наших складах на 600 тис. тонн. Протягом наступних чотирьох місяців плануємо додатково завезти ще 1 млн тонн». І зробив важливе доповнення, яке, у свою чергу, проігнорував прем'єр: без фінансової підтримки прискорити закупівлю вугілля ніяк не вийде, уряду варто було б цього року, як і минулого, залучити ресурси «Ощадбанку» в рамках цільової програми.
Електричне крісло міністра енергетики
Показові спроби глави уряду різко виправити ситуацію не можуть увінчатися успіхом – займатися проблемою потрібно було раніше. Наприклад, вирішувати проблему з відсутніми порожніми вагонами, а також врегулювати питання закупівлі вугілля на шахтах, що опинилися на підконтрольних сепаратистам територіях. Адже шахтарі там не з Бурятії або Чечні, а справжнісінькі українські громадяни. Але, мабуть, напівлегальні схеми закупівлі, в яких за даними компетентних джерел беруть участь «вугільний» заступник міністра та багато інших цікавих людей (син колишнього губернатора Донеччини Близнюка, наприклад), набагато вигідніші, ніж якесь прозоре рішення на державному рівні.
Тепер же практично будь-які рішення уряду вже не зможуть нічого кардинально змінити. Зате безнадійна ситуація в енергетиці, безперечно, стане козирем у грі глави уряду з главою профільного відомства. Про неприязнь Арсенія Яценюка до Володимира Демчишин писалося вже чимало. «Ситуація в енергетичному секторі кризова, профільне міністерство та відповідні державні компанії не готові до забезпечення теплом і електроенергією країни», - обурюється прем'єр-міністр, але при цьому не задається питанням про те, чому ж у цій кризовій ситуації профільний заступник міністра не проводить наради з директорами шахт, а лише його помічники дають вказівки: у кого і за скільки закуповувати обладнання, кому (притому часто без оплати) відвантажувати вугілля.
Загралися?
Цифри, статистика, гроші... Чиновники часто забувають, що за будь-якими їхніми схемами стоять живі люди. Наприклад, на 35 державних шахтах, що залишилися на українській території, працюють 50 тисяч осіб. Невже хтось в уряді думає, що люди, які живуть в прифронтовій зоні та працюють без зарплат, готові спокійно дивитися на весь цей безлад? Шахтарі по обидві сторони фронту спілкуються між собою і чудово знають про те, який фінансовий потік тече до сепаратистських регіонів, оскільки на закупівлях вугілля у шахт на окупованій території можна дуже добре нагріти руки.
«Каски-шоу» вже не буде, впевнені компетентні люди. Ситуація в шахтарських колективах настільки вибухонебезпечна, що банальний страйк ніхто вже влаштовувати не збирається. Для обурення гірників навіть не потрібна російська пропаганда – рідний український уряд і конкретно профільний заступник голови Міненерговугілля зробили достатньо для того, щоб зголоднілі та розлючені шахтарі, що ризикують життям і під землею і нагорі, під обстрілами, дійшли до точки неповернення: справжнісінького шахтарського бунту. А до них можуть приєднатися ті, хто буде страждати від віялових відключень електрики і відсутності тепла.
Проте це апокаліптичний прогноз. Заради справедливості потрібно додати, що так-сяк, але борги із зарплати шахтарям виплачуються. Хоча й не в обіцяних обсягах. А втрати у тепловій генерації частково можуть компенсувати цьогоріч атомники. Якщо необхідні роботи з реконструкції будуть завершені вчасно, то Рівненська та Хмельницька АЕС зможуть додати до «енергетичної скарбнички» країни аж до 1 ГВт додатково.
Борис Бобров, спеціально для «Слово і Діло»