Парадокс ситуації з міським головою Дніпропетровська полягає у тому, що голови як такого у місті немає вже майже рік. З того часу змінилося вже два виконувача обов’язків, серед яких жоден, втім, і близько не претендує на перемогу у мерських перегонах восени 2015 року. А от уже знайомого мешканця кабінет міського голови може побачити.
Дніпропетровськ прожив 15 років під головуванням незмінного і «незамінного» Івана Івановича Куліченка. Прийшовши свого часу на зміну Миколі Швецю, якого підвищили до голови Дніпропетровської ОДА, Іван Куліченко протримався троє виборів, «бігаючи між краплинами» та уникаючи обіцянок, за які доведеться відповідати. Якщо 2006 року він обирався за підтримки «Батьківщини», то вже 2010 року йому довелося вступити у «Партію регіонів». Ця темна пляма не додала популярності міському голові, який відверто досиджував останній термін і виявився не готовим до викликів Революції Гідності.
Втім, вже у 2014 році виявилося, що «мер усіх дніпрян» завжди був «за народ», а симбіоз загальної впізнаваності й імідж «міцного господарника» дозволили Куліченку сховатися від можливих питань прокуратури за стінами Верховної Ради – Іван Іванович пройшов мажоритарником по найбіднішому в Дніпропетровську 28 округу.
Згідно регламенту Дніпропетровської міської ради, виконувати обов’язки міського голови мав би секретар міськради Максим Романенко – юрист родини Вілкулів і місцевого осередку «Партії регіонів». В інших обставинах так би і сталося, але післяреволюційне піднесення активності населення і кілька поспіль ганебних випадків з крадіжкою комунальної власності призвели до того, що Романенко елементарно втік, після чого заочно був знятий з посади секретаря міськради.
Із середовища депутатів, серед яких більшість (89 з 120) попали до міськради мажоритарниками чи списочниками від «ПР», вдалося обрати компромісну фігуру секретаря.
Галина Булавка, яка фактично очолює зараз міську раду Дніпропетровська, відома веденням Сєвєродонецького з’їзду сепаратистів у 2004 році, цього разу була обрана до міськради за списком «Батьківщини». Сьогодні Галина Ільківна – пасивний виконавець регламенту і, по суті, пішак на дошці боротьби за посаду міського голови між кількома угрупуваннями «колишніх». А боротьба обіцяє бути запеклою.
За напругою виборів міського голови Дніпропетровськ може залишити далеко позаду традиційні центри уваги – Київ, Одесу та Харків. І вже сьогодні відомі як гравці «вищої ліги», так і ті, хто є калібром поменше, але може суттєво вплинути на результат.
Головним претендентом на посаду міського голови у Дніпропетровську є народний депутат і колишній заступник голови ОДА Борис Філатов. Маючи за спиною фінансові ресурси групи «Приват», Борис Альбертович вже заклеїв місто своєю (і політичної партії «Укроп») рекламою. Кілька десятків тисяч «революціонерів», волонтерів, добровольців, їх друзів і родичів – основа тієї армії, яка має сформуватися навколо кандидата Філатова, який є лідером популярності в соціальних мережах і має неабияку харизму журналіста, правника, революціонера і просто «принципового хлопця».
Головним суперником Філатова є ще один народний депутат і колишній мешканець будівлі на Кірова, 2 – «опозиціонер» Олександр Вілкул. За нього – прихильники «радянщини» і вічно незадоволені змінами пенсіонери. Колишнім «регіоналам» нічого запропонувати мешканцям прифронтового Дніпропетровська, окрім виправдань війни, яку вони розв’язали, тому головний козир в передвиборчій програмі Вілкула – саботування закону про декомунізацію. Збереження наркома Петровського у назві міста, пам’ятниках та інших топонімах – ідея-фікс кампанії Вілкула, яка дозволяє йому уникати дійсно незручних питань щодо провалу «регіоналів» у економіці та зовнішній політиці.
У разі перемоги Вілкула чи Філатова, вони швидко переформатують під себе депутатський корпус, які б відсотки не набрали представники партій. І не в останню чергу тому, що простої більшості не буде ні в кого.
«Третьою силою», яка безумовно виграє від боротьби «приватівців» з «регіоналами», може стати Іван Куліченко. Всі встигли побачити, що законотворець з колишнього міського голови ніякий, а от у ЖКГ і забудові Іван Іванович розбирався значно краще. Тим паче, тривале безвладдя робить виграшними ключові лозунги Куліченка про «добробут, стабільність, традиції». За колишнього/майбутнього міського голову ще й можливий суб’єкт його висунення – «Блок Петра Порошенка». Будучи представником «Першого», «оберігач традицій» може виграти навіть у першому турі, якщо суперники занадто захопляться знищенням одне одного.
Не останню роль у боротьбі на електоральному полі виборів дніпропетровського міського голови обов’язково зіграють і ті, у кого шансів бути обраними обмаль, втім, скидати їх з рахунків зовсім не слід. Насамперед, це відомий місцевий бізнесмен і політик Загід Краснов, який має цілу низку претензій як до групи «Приват», так і до регіоналів, які не гребували жодними методами аби втопити Краснова і його партію «Громадська сила» на останніх місцевих виборах. Також важливо, як поведе себе народний депутат і керівник місцевого осередку «БПП» Андрій Павелко, який минулого разу посів друге місце у мерських перегонах. Очоливши Федерацію футболу України, Павелко піднявся від розборок місцевого рівня, втім, вплив його особисто і партії Президента може бути вирішальним саме у Дніпропетровську. Не слід скидати з рахунків і в. о. керівника справами Дніпропетровського виконкому Вадима Шебанова. Один з активістів Дніпропетровського Майдану, побитий і затриманий під час подій 26 січня, має імідж жертви режиму Януковича. Водночас Вадим досить впізнаваний, адже не один рік знаходиться на державній службі у міськраді та Дніпропетровській ОДА.
Але головне не в персоналіях, а в кінцевому результаті виборчої боротьби, яка між ними уже починає точитися. Адже саме Дніпропетровськ стане ключовим плацдармом, де на місцевих виборах з’ясується, чи переміг все ж таки Майдан, чи вкотре – контрреволюція.
Тимур Желдак, спеціально для «Слово і Діло» в рамках спецпроекту «ОБРАНІ»