Здається, Юлія Тимошенко та очолювана нею політична партія «Батьківщина» невдовзі зможе збирати повні зали для проведення майстер-класів «Як відновити рейтинги та стати впливовим політичним гравцем, втративши все? Перелік кейсів». Справді, за тривалу політичну кар’єру пані Тимошенко мала не один привід покинути політичну діяльність і зайнятися чимось іншим. Однак дивним чином, навіть після нищівних поразок, зрад, тривалих політичних баталій та протистоянь, їй вдавалося відновити власну політичну вагу і з тріумфом повертатися на керівні ролі в політичному житті України.
Не зламали Юлію Володимирівну і «судовий процес» режиму екс-президента Віктора Януковича та її тюремне ув’язнення. Революція Гідності, яка фактично допомогла Юлії Тимошенко опинитися на свободі, водночас значно змінила розстановку політичних сил, в якій «леді Ю» опинилася не в найкращих стартових позиціях. Втім, ситуація кардинально змінилася вже за рік: вдало використовуючи помилки своїх конкурентів та соратників, «Батьківщина» провела роботу над помилками і вкотре почала відвойовувати симпатії виборців.
Такій тенденції також сприяли й останні політичні процеси у партійному житті. За останні 1,5 роки партія влади – пропрезидентська «Солідарність-Блок Петра Порошенка» – стала більшою та впливовішою, двічі кооптувавши у свої структури соратників з партій «УДАР», а віднедавна – і «Народного фронту». Натомість «ніша» опозиційної політичної сили довго залишалася вакантною. Формально її намагався зайняти «Опозиційний блок», однак через брак електоральної бази та серйозні рейтингові втрати, стати справді потужними опозиціонерами колишнім «регіоналам» поки що так і не вдалося. Водночас «Батьківщина» не намагалася приміряти лаври «офіційної» опозиції, розпочавши кампанію із конструктивної критики дій своїх соратників по коаліції.
Таке зручне позиціонування не нове для «Батьківщини»: у 2005-2010 роках тоді ще «БЮТ» неодноразово ставав учасником не одної провладної більшості в парламенті, тоді як його лідерка весь час користувалася опозиційною риторикою. Найяскравіше свідчення – прем’єрство Юлії Тимошенко, коли вона водночас була і очільницею уряду, і головним опозиціонером. Спочатку вона опонувала президенту Віктору Ющенку, згодом – після невдачі із так званою «ширкою» між «БЮТ» та «Партією регіонів» – стала головним конкурентом Віктора Януковича та його команди. Тим не менш, саме після вироку Юлії Тимошенко у 2011 році, усі спроби будь-кого з політиків вдало очолити опозиційний рух не зазнали успіху.
Зараз «Батьківщина» обрала ще більш вдале позиціонування – так званої альтернативи провладній і опозиційній партіям, «третьої сили». Раніше зайняти таку позицію вже намагалися партії «Сильна Україна» Сергія Тігіпко, «Україна – вперед» Наталії Королевської, «УДАР» Віталія Кличко, «Радикальна партія Олега Ляшка». Усі ці партійні проекти або вже зазнали невдачі, або знаходяться на шляху до втрати довіри у виборців. Головним конкурентом «Батьківщини» на звання «третьої сили» є партія «Самопоміч», однак поки що цільові аудиторії електорату цих політичних сил не перетинаються. І, як не парадоксально, у «Батьківщини» значно ширші електоральні можливості. Потенціал «лівих ідей» на тлі відновлення справедливості, ретельно приправлений відбірним патріотизмом – ось формула успіху зростання популярності Юлії Тимошенко та джерело для потенційного зростання рейтингів «Батьківщини».
А соціологічні опитування фіксують поступове зростання рейтингів «Батьківщини» з початку 2015 року на тлі падіння рейтингів партій-соратників по коаліції – «БПП», «Народного фронту», «Самопомочі». Згідно опитувань декількох соціологічних компаній протягом останніх літніх місяців, підтримка «Батьківщини» зросла із 7 до 12,5%. Цікаво, що рейтинги самої Юлії Тимошенко зросли ще більше, і якби президентські вибори відбулися у найближчі місяці, її кандидатура була б серед фаворитів перегонів. Приблизно така сама ситуація склалася і на місцях. Так, в Києві «Батьківщина» на майбутніх місцевих виборах може впевнено зайняти 2-ге місце після об’єднаних «Солідарність-УДАР». При цьому політологи називають такий результат цілком прогнозованим. Хоча, наприклад, кандидат у мери від «Батьківщини» – Володимир Бондаренко – і не є найретинговішим політиком серед киян, однак у разі проведення 2-го туру мерських виборів, як і інші кандидати, має цілком реальний шанс перемогти фаворита перегонів Віталія Кличка. «Юлія Тимошенко не висовувалася, умовно кажучи. Вона не робила різких заяв, робила правильні речі, можливо, навіть менше, ніж вона звикла. Очевидно, це проєвропейська альтернатива нинішній владі, і Тимошенко заповнює цю нішу. Це цілком нормальна конкуренція на одному полі, при цьому Тимошенко ще не використала свій популістський потенціал», – вважає політолог Василь Яблонський.
Які головні меседжі допомагають «Батьківщині» здобувати прихильність виборців? Передовсім, на вістрі медійної кампанії у «біло-сердешних» знаходиться їхній головний символ, який, фактично, замінив собою прагнення справедливості, що раніше уособлювала в собі сама Юлія Тимошенко – мова йде про звільнення з російської тюрми української льотчиці Надії Савченко. І сам образ, і позиціонування обрані вдало і на перспективу: боротьба за звільнення незаконно ув’язненої української льотчиці триватиме, скоріш за все, до краху режиму Володимира Путіна.
Однак символи – це ще не конструктив, на який варто спиратися під час проведення тих самих виборчих кампаній.
У своїй кампанії «Батьківщина» вдало застосовує так звані «соціальні тізери» – необхідність зменшення тарифів і їх несправедливе ціноутворення, необхідність якнайшвидшого запровадження контрактної армії (у партії вже заявили про підготовку та внесення відповідного законопроекту на наступній сесії парламенту), а також проведення індексації зарплат і пенсій. Остання тема – найбільш популістичний «коник» команди Юлії Тимошенко. При цьому в партії наводять переконливі аргументи, чому саме потрібно переглянути рівень зарплат і пенсій у сторону зростання: мовляв, інфляція за 2 роки склала 71,2%, гривня девальвувала у 3 рази, а розмір мінімальної зарплати і пенсії залишився на рівні грудня 2013 року – 1218 грн і 949 грн відповідно.
«Батьківщина» критикує дії Кабміну і у питанні повільних темпів відбудови звільнених територій Донбасу. А от тему внесення змін до Конституції щодо децентралізації партійці коментують обережно – у їхніх заявах рефреном лунає фраза «потребують ретельного обговорення».
Одна із сильних сторін «Батьківщини» полягає у реальному очищенні її партійних рядів. Справа в тім, що партію ще влітку 2014 року покинули багато перспективних та амбіційних політиків, які були соратниками Юлії Володимирівни до і під час революційних подій в країні, однак вирішили розпочати самостійну політичну кар’єру без прив’язки до бренду «Батьківщини» та її лідерки. Вже пізніше партія заявила про початок «очищення партійних рядів», потреба в якому скоріше за все з’явилася через брак реальних кадрів та нових фінансових донорів на місцях. Якраз у жовтні-листопаді 2014 року партія досягла свого електорального «дна», водночас зміцнивши і виокремивши той актив, який нині становить «ядро» політичної сили.
Усі ці процеси пішли на користь «Батьківщині» та її лідерці. Неучасть партії у гучних скандалах та свідоме дистанціювання її головних функціонерів від дій уряду (не беручи до уваги нинішнього міністра спорту Ігоря Жданова) додали головного активу – довіри виборців.
Сильна сторона Юлії Тимошенко та «Батьківщини» – здатність до несподіваних реінкарнацій. Перш за все це пов’язано із вмінням влучно критикувати дії влади. Наразі роль опозиції у виконанні пані Тимошенко – мабуть, найвдаліша за всі часи її політичної кар’єри. Звідси – і мобілізація «прихованого» рейтингу, особливо серед сільських мешканців. Головна інтрига полягає в тому, чи провела пані Тимошенко таку ж роботу над помилками і у площині свого потенційного приходу до влади. І чи не затьмарить вчергове популізм необхідність проведення змін у державі.
Олександр Радчук, спеціально для «Слово і Діло»