Після початку реформи правоохоронних органів та прокуратури на черзі – зміни в судовій системі. Необхідність системних змін саме в цій гілці влади назріла вже давно: українське суспільство вкрай не довіряє суддям та їхнім методам роботи. Опубліковану на сайті глави держави електронну петицію «Повністю оновити суддівський корпус за прикладом патрульної поліції, відкривши прозорий конкурс на кожну посаду судді» менш ніж за 2 тижні підписали 17 тисяч 688 осіб.
«Суспільство вимагає рішучих дій щодо оновлення суддівського корпусу. Успішним прикладом оновлення є нова патрульна поліція, і подібний підхід має бути застосований також до суддів. Вважаємо єдиним ефективним способом очищення судової влади запровадження змін до Конституції України, які передбачають створення нової системи судів і оголошення прозорого конкурсу на всі суддівські посади. Цю думку також поділяє професійна експертна спільнота», - йдеться у петиції. Тож виникає логічне запитання: коли нарешті розпочнеться реальне втілення судової реформи?
Косметичні зміни чи капітальний ремонт?
Дійсно: і згідно даних внутрішніх соцопитувань, і відповідно до міжнародних досліджень, судова гілка влади користується найбільшим рівнем недовіри серед громадян. Так, згідно із весняним опитуванням Центру Разумкова, судам зовсім не довіряють 45,4% опитаних, скоріше не довіряють – 36%, скоріше довіряють – 9,5%, і цілком довіряють лише 1,1% респондентів. Дослідники з авторитетного американського інституту Gallup, який займається вивченням суспільної думки, провівши масштабне соціологічне опитування щодо довіри до судів в 123 країнах світу, виявили, що українці мають найнижчий у Європі та один з найнижчих у світі рейтингів довіри до судової системи. У 2014 році судам довіряли лише 14% опитаних, тоді як в європейських країнах цей показник значно вищий – понад 70%.
Почати реформування судової системи – надскладне завдання. Суддівський корпус тісно переплетений особистими, політичними, бізнесовими зв’язками, які цементувалися протягом усього періоду незалежності України. Реформи в цій галузі нагадували «підкручування гвинтиків»: кожна нова влада намагалася максимально зручно підлаштувати судову систему для свого особистого зиску. Остання спроба була здійснена вже за часів президентства Віктора Януковича в 2010 році, в результаті чого суди перетворилися на цілком підконтрольні інструменти впливу на службі в Адміністрації Президента. Яскравим прикладом стали політичні переслідування опозиційних лідерів та суддівське свавілля під час подій Революції Гідності. Адміністрація Президента мала можливість здійснювати прямий чи опосередкований вплив на кожного з 9 тисяч суддів за допомогою підконтрольних Вищої ради юстиції та Вищої кваліфікаційної комісії суддів шляхом тиску на суддів нижчих інстанцій головами судів. Водночас голови судів були весь час підконтрольні Вищій раді юстиції, а значить, були політично залежними.
Наразі і в Адміністрації Президента, і у Верховній Раді декларують готовність реформувати судову систему за найкращими світовими стандартами, аби вона відновила довіру громадян, отримавши справжню незалежність від інших гілок влади. Досягти цієї мети можливо лише внесенням змін до Конституції, які до недавнього часу розроблялися робочою групою з питань правосуддя та суміжних правових інститутів, яка працює в рамках Конституційної Комісії.
Поки що зміни в судовій системі носять радше «косметичний» характер. На початку цього року парламент прийняв закон «Про забезпечення права на справедливий суд», перевагою якого стало запровадження конкурсного відбору суддів та система регулярної оцінки суддів різними суб’єктами, в тому числі – і громадськими організаціями. Вища рада юстиції та Вища кваліфікаційна комісія суддів були позбавлені тих повноважень, які вони мали за часів президентства Віктора Януковича. Втім, такі суттєві недоліки, як контроль Президента та Верховної Ради над переведенням суддів та призначення/звільнення їх з посад, залишає великий ризик для подальших політичних впливів.
Зрештою, нівелювати ці впливи мали б якісні зміни до Конституції. Питання лише у підходах та механізмах формування суддівського корпусу. Так, згідно із даними Центру Разумкова, більшість громадян (43%) схильні до думки, що призначення суддів має бути у компетенції спеціально створеного для цього органу, який був би незалежним від законодавчої та виконавчої влади і членами якого були би судді і представники громадськості. Ще 28% опитаних вважають, що посади суддів мають бути виборними. Крім того, лише 2% респондентів підтримують ідею призначення суддів пожиттєво, тоді як 41% – висловлюються за те, щоб суддів призначали кожні 5 років.
Спотворені Конституцією
Наразі норми Основного Закону і є головною перепоною на шляху до здійснення ефективної судової реформи. Змінити Конституцію в даному аспекті потребуватиме значних зусиль як з боку громадськості, так і парламенту і основних політичних гравців.
Робоча група з питань правосуддя та суміжних правових інститутів вже напрацювала документ із відповідними змінами до Конституції і направила їх на оцінку експертам Венеціанської комісії. Найбільшу критику міжнародних експертів викликали норми стосовно того, що призначення, звільнення та переведення на посади належатиме виключно до компетенції Президента України. Крім того, у Венеціанській комісії пропонують визначити, що утворення і ліквідація судів відбувається лише згідно ухвалення відповідного закону. Натомість, експерти позитивно оцінюють зміни до Основного Закону, які посилять незалежність суддівської влади: усунення парламенту від призначення суддів, відмову від п’ятирічного випробувального терміну для суддів, а також скасування норм про так зване «порушення присяги» як можливої підстави для звільнення судді.
Вітчизняні ж експерти давно наголошують на повній масштабній перезагрузці всієї судової системи шляхом проведення переатестації із подальшим призначенням суддів за новою процедурою. «Суспільство не має можливості не те що контролювати чи якось впливати на кадровий добір суддів, а навіть позбавлене самої мінімальної інформації про те, хто саме йде в судді і за якими критеріями надається перевага тому чи іншому кандидату. Єдиним способом вплинути на якість кадрового добору є запровадження публічних формалізованих іспитів у перспективі – для всіх юристів країни (як це відбувається в усьому цивілізованому світі), а для початку – хоча б для кандидатів на посаду судді, та запровадження прозорих процедур добору суддів. Для здійснення такої реформи потрібна політична воля», – вважає адвокат і громадський діяч Тетяна Монтян.
Ще одна норма, необхідна для відновлення довіри до судів і на якій наполягають експерти, – звузити суддівський імунітет до так званого «функціонального». Тобто, щоб загальний суддівський імунітет не поширювався на неправомірну поведінку суддів поза їхньої професійної діяльності. Наприклад, якщо суддя вчинив порушення правил дорожнього руху, в результаті чого постраждали люди, він не зміг уникнути загальної для всіх рівності перед законом та відповісти за свої дії в рамках Кримінального кодексу України.
Олександр Радчук, спеціально для «Слово і Діло»