Протягом місяців передвиборчої кампанії українців щодня намагаються загітувати десятки тисяч кандидатів до місцевих рад. Тонни агітаційних матеріалів – буклетів, брошур, листівок, календарів, газет – роздаються величезними тиражами на вулицях українських міст. Дороги щільно увішані політичною рекламою – кожен 2-й борд та сітілайт агітує за того чи іншого кандидата, партію. З екранів телевізорів, з радіоприймачів та інтернет-сайтів в режимі нон-стоп ллється прихована та неприхована політична реклама. Кандидати та їхні штаби, аби сподобатися виборцям, витрачають у період передвиборчої боротьби сотні мільйонів гривень. Все заради однієї миті – дня голосування, коли виборець має прийти на дільницю та віддати свій голос тому чи іншому кандидату або партії.
А що відбувається, коли свідомий громадянин байдужіє до самого інституту виборів? Як правило – першим дзвіночком є низька явка виборців у день голосування. Для одних кандидатів це запорука успіху, для інших – катастрофа. Одні в переддень виборів сподіваються використати низьку явку для корекції власного результату, інші, навпаки: заохочують виборців прийти на дільниці та проголосувати. То як явка на виборах може вплинути на цьогорічний результат місцевих виборів?
У передчутті втоми від виборів
Відверто кажучи, українці стомилися від постійного процесу волевиявлення. За останні 1,5 роки в Україні позачергово обирали нового Президента, Верховну Раду, а в Києві – новий склад Київради та мера. Нинішні місцеві вибори – планові, втім за своєю суттю є технологічно найважчими та наймасовішими, адже українці обиратимуть депутатів до всіх місцевих рад, а також мерів міст, містечок та сільських голів. За даними громадської мережі «Опора», місцеві організації 9 великих партій висунули від 10 до майже 28 тисяч кандидатів, ще 96 політичних партій висунули близько 1 тис. кандидатів. Всього, за інформацією ЦВК, у виборчих списках партій було зареєстровано майже 210 тисяч кандидатів. Фактично на вибори балотується приблизно кожен 200-й українець!
Тому засилля політичної реклами й агітації не дивує. На тлі розчарування темпами та якістю проведення реформ в країні, українці починають розчаровуватися у своїх ще вчорашніх політичних кумирах. Непереливки буде представникам тих партій, які вже представлені в парламенті, і які після Революції Гідності обіцяли змінити Україну багато місяців поспіль. Тому й не дивно, що одна категорія виборців шукатиме нові обличчя, друга – сподіватиметься на досвідчених політиків, які вже були при владі, ну а третя – взагалі на вибори не піде. Попри розчарування у політиках, за даними кількох соціологічних опитувань, які проводилися ще напередодні старту передвиборчої кампанії, близько 65% респондентів підтвердили свою готовність прийти на виборчі дільниці у день голосування. В даних опитування, яке оприлюднив Фонд «Демократичні ініціативи ім. Ілька Кучеріва» та соціологічна служба Центру Разумкова, близько 23% громадян досі не визначилися, за кого будуть голосувати, а 16% – принципово обиратимуть певного кандидата, незалежно від його партійності.
Втім, карколомне падіння рівня життя та втома від постійних політичних баталій можуть негативно вплинути на явку виборців 25 жовтня. Явка в кожному регіоні України буде різною, адже на бажання прийти на вибори впливає дуже багато факторів, в тому числі і рівень політичної культури і традиційна складова. Навіть у Києві, де традиційно спостерігається відносно високий рівень життя, громадяни стали все частіше байдуже ставитися до самого інституту виборів. Вже у серпні, за даними соціологічного опитування, проведеного компанією Active Group у столиці, 15% опитаних повідомили, що взагалі не збираються йти на вибори. При цьому, більшість киян все-таки прийдуть на вибори (65,3%), «обов'язково прийдуть» 46,4% і ще 18,9% відповіли, що «швидше прийдуть». «Точно не прийдуть» 13,8% і «швидше за все не прийдуть» 9,2% опитаних.
Традиційно низькою явка буде у східних та південних областях України. Найнижчою, за оцінками експертів, вона буде на Донеччині – близько 35-40%. Більшість громадян цього регіону просто не підуть на вибори через низку причин та ментальних установок. Вочевидь, така квола громадянська активність не сприятиме якісним результатам волевиявлення. «Явка на місцевих виборах буде дуже низькою – в районі 30-40% – і стане найнижчою явкою в історії України», – прогнозує директор Українського інституту аналізу та менеджменту політики Руслан Бортник.
Зневіра в інституті виборів поглиблюється й з огляду на поведінку кандидатів та партій під час попередніх виборчих кампаній. Наприклад, за підкуп та фальсифікації на 205-му мажоритарному окрузі (Чернігів), де влітку відбувалися довибори у Верховну Раду, поки так і не був покараний жоден із порушників. Тож із установкою «нічого не зміниться», фальсифікаторам та покупцям голосів автоматично буде легше «працювати» з тою частиною виборців, які на вибори все-таки прийдуть. «На виборах мера невеликого міста, де 20-30 тисяч виборців, за низької явки прийде 5-6 тисяч. Тоді навіть 500 голосів вирішують на користь того чи іншого кандидата», – пояснив політтехнолог Тарас Березовець, додавши, що, за даними соцопитувань, близько 10% громадян готові продати свій голос. Без прецедентів покарань за підкуп чи фальсифікації, новий закон про місцеві вибори ніяк не вирішить проблеми із підкупом голосів, хоча й передбачає посилення відповідальності за такі зловживання. «Оскільки на місцевих виборах ніколи не було високої явки, відповідно ціна одного купленого голосу стає досить високою і ця технологія здатна істотно вплинути на остаточний результат виборів. За таке порушення передбачається кримінальна відповідальність, хоча цей механізм навряд чи стане ефективним запобіжником», – вважає політолог Василь Мокан.
Це означає, що місцеві вибори-2015 можуть стати одними із найбільш «брудних», адже складається ідеальна ситуація для можливих зловживань: більшість ідейних громадян зневірилися у самій доцільності проведення виборів у нинішньому форматі, інша частина – яка й прийде на дільниці – готова продати свій голос. То чому ж цим не скористатися підприємливим кандидатам?
Додаткові турботи
Не додають впевненості українцям і зміни у виборчій системі, за якими відбуватимуться вибори до місцевих рад. Новий закон про місцеві вибори фактично передбачає 4 різних підходи до обрання депутатів та мерів міст. Депутатів до сільських та селищних рад та сільських голів обиратимуть за однією системою, а депутатів до обласних, районних та міських рад – за іншою. Мери великих міст будуть обиратися за 2-туровим принципом, що теж додасть клопотів як виборчим комісіям, так і самим виборцям.
На жаль, поки що жодна впливова політична сила не веде роз’яснювальної роботи з виборцями, як саме відбуватиметься процедура голосування і що саме побачать громадяни у нових бюлетенях. Натомість, величезні кошти на рекламу можуть бути витрачені даремно, якщо виборець так і не розбереться, де і як ставити заповітну позначку в бюлетені. Про те, що й самі кандидати і партії не надто розбираються в новій виборчій системі, за якою проходитимуть місцеві вибори, свідчать і серйозні помилки у їхній зовнішній рекламі. Так, наприклад, більшість кандидатів у міські та обласні ради чомусь не вважають за потрібне вказувати свій номер у виборчому списку – саме ця вада може вплинути на їхній результат під час підрахунку голосів і визначення переможця на окрузі.
Визначення партій-переможців (для цього політичним силам, які беруть участь у перегонах, потрібно подолати 5% бар’єр), визначення квот у радах для партій-переможців, і лише після цього – визначення кандидатів, які представлятимуть виборців від конкретного округу – внесе неабияку плутанину і в процес обрання, і в підрахунок голосів.
Ще один парадокс, який приховує нова виборча система – розрахунок черговості отримання мандатів в раді, при якому враховуватимуть відсотки підтримки за ту чи іншу партію, а не кількість отриманих голосів на окрузі. Тобто, в кінцевому випадку до рад потраплятимуть не ті кандидати, які здобули найбільшу кількість голосів, в тому числі завдяки високій явці на дільниці, а ті, які за рахунок нижчої явки принесуть більше відсотків своїй політичній силі. Тож для досягнення кращого представництва і партії, і кандидати – особливо до міських та обласних рад – зовсім не зацікавлені у надто високій явці. Достатньо буде розрахувати гарантовану необхідну кількість виборців (із певним запасом, звісно) – і спробувати здобути їхню прихильність. Як саме? Різними способами: не тільки за рахунок реклами, а й шляхом прямого чи прихованого підкупу.
Олександр Радчук, спеціально для «Слово і Діло».