Процеси децентралізації та посилення ролі місцевих громад у суспільно-політичному житті регіонів значно пришвидшаться після перших сесій місцевих рад. Вперше після місцевих виборів-2015 в Україні складається унікальна ситуація. Зміна політичних конфігурацій, які проходять на регіональному рівні, здійснюватиме вплив на рішення центральної влади. Однозначно, поступовий перехід здійснення політичних процесів на регіональний рівень позначиться на ухваленні рішень основними політичними гравцями в Києві.
Це суттєво вплине на їхню поведінку та комунікацію у Верховній Раді. Тож не виключені сценарії ані з посиленням, ані з послабленням парламентської кризи. Відповідно, ці процеси впливатимуть на терміни можливого проведення позачергових парламентських виборів.
Усім політичним партіям доведеться серйозно скоригувати свою діяльність. Вже нині місцеві вибори-2015 серйозно вплинуть на рішення щодо можливої відставки та кадрових ротацій у Кабміні. «Блок Петра Порошенка» хоч і отримав серйозну підтримку громадян на місцях, все ж не матиме свого звичного союзника – «Народний фронт» (ця партія вирішила не брати участі в місцевих виборах) – у «коаліційних друзях». Це означає, що поки парламентська коаліція тримається на попередніх політичних домовленостях, але варто лише комусь із її нинішніх членів торкнутися питання виходу з більшості – вся стабільність та легітимність влади зникне. Результати місцевих виборів показали – жодній з великих парламентських політичних сил, які складають «кістяк» коаліції – «БПП» та «Народний фронт» – наразі невигідно йти на демарші з перспективою участі в позачергових парламентських виборах. Натомість інші політичні гравці – як парламентські, так і позапарламентські сили – використовуватимуть місцеві ради як майданчики для участі в більш серйозних політичних змаганнях.
Конфліктів не уникнути
Головний детонатор політичних конфліктів у місцевих радах полягає в тому, що коаліційна конфігурація в нинішньому парламенті не проектується на місцях. Тобто деякі партії-аутсайдери торішніх дострокових парламентських виборів отримали більшу підтримку виборців. Інші ж нові позапарламентські політичні партії зуміли зацікавити виборця за неповний рік до проведення місцевих виборів.
Нові партії, які отримали підтримку до місцевих рад, намагатимуться сформувати зручний формат співпраці для подальшого політичного позиціонування та розбудови стратегії власної політичної гри. Тож нас чекають тривалі політичні баталії, які відбуватимуться майже в кожному регіоні країни особливо на рівнях обласних рад та міських рад великих міст. Основні політичні протистояння на місцевому рівні слід очікувати у трьох площинах: пошуку нових невластивих конфігурацій коаліцій, існування потужної опозиції до чинних провладних партій на старті роботи рад та на рівні особистісного політичного несприйняття.
Наведемо декілька прикладів цікавих конфігурацій коаліцій на рівні місцевих рад. Напередодні другого туру виборів мерів у Житомирі та Вінниці «Батьківщина», «УКРОП», «Радикальна партія» та «Свобода» вирішили підтримати єдиного кандидата від демократичних сил, якими в двох містах стали представниці «Батьківщини» – Любов Цимбалюк (Житомир) та Людмила Щербаківська (Вінниця). Цікаво й те, що обидві кандидатки програли пропрезидентській команді: в Житомирі мером став кандидата від «БПП» Сергій Сухомлин, а у Вінниці – в. о. мера, представник «Вінницької європейської стратегії» Сергій Моргунов. Втім, для провладних мерів настали непрості часи: в місцевих радах – як у міській, так і в обласній – їм доведеться шукати нових партнерів і домовлятися. Адже голоси для більшості доведеться шукати й серед представників «Батьківщини», й серед «Свободи». Обидві ці сили продемонстрували хороший результат на виборах. Так, на першій сесій Житомирської обласної ради було спекотно: «БПП» та «Самопомочі» не вдалося обрати голову ради, натомість більшість депутатів на цю посаду підтримали кандидатуру від «Батьківщини» Анжеліку Лабунську. Вочевидь, «Батьківщина» у тих радах, де вона отримала принаймні 20% підтримки громадян, буде намагатися грати у власну політичну гру, чим дуже зіпсує настрій пропрезидентській команді. Наголосимо, що і до Вінницької, й до Житомирської облрад «Батьківщина» отримала на виборах 20% підтримки громадян.
Потенційно проблеми з пошуком союзників у «БПП» можуть виникнути на рівні 14 областей – тих, де вони отримали менше 26% голосів виборців. За відсутності «базового партнера» на місцевому рівні – представників «Народного фронту» – найочікуванішим союзником могли б стати фракції «Самопомочі». Втім, у 6 областях партія Садового участі у виборах не брала, а в решті – показала результат від 7 до 17%.
Проте навіть там, де «Самопоміч» отримала більшість мандатів на місцевому рівні в міських та обласних радах – наприклад на Львівщині, Івано-Франківщині, Хмельниччині, Тернопільщині, Київщині – традиційно жорстку опозицію їй складатимуть депутати від «Свободи». Так, остання отримала 14% підтримки до Львівської облради, 19% – до Івано-Франківської, 20% – до Тернопільської, 12% – до Хмельницької, 8% – до Київської. Подекуди «Свобода» продемонструвала кращий результат, однак іти на зближення з пропрезидентською силою принципово не погодиться – через політичний конфлікт щодо переслідування її активістів в результаті подій біля Верховної Ради 31 серпня цього року.
У деяких регіонах відбуватимуться конфлікти на рівні особистісного несприйняття деяких політиків іншими політичними силами. Так, непереливки буде новообраному меру Луцька Миколі Романюку, який балотувався від «БПП»: адже найбільшою в міській раді буде фракція партії «УКРОП» (15 мандатів), тоді як пропрезидентська сила отримала лише 8 мандатів. «УКРОПівців» можуть підтримати фракції «Свободи» (5 мандатів), «Батьківщини» (4 мандати) та «РПЛ» (3 мандати). Тоді як меру, окрім «Блоку Петра Порошенка», можна сподіватися на підтримку лише «Самопомочі» (4 депутати) та партії «Громадянський рух «Народний контроль» (3 депутати). Вочевидь, подібні конфігурації призводитимуть до конфліктів не лише на місцевому рівні, але й у подальшому впливатимуть на ситуацію з партійними рейтингами на загальноукраїнському рівні.
Опозиційний тренд – запорука зростання популярності
Недовіра суспільства до влади як тренд попередніх років має своє продовження. Тільки тепер українці здебільшого не довіряють відвертим популістським крокам нинішньої влади (яка уособлена пропрезидентською та пропрем’єрською політичним силам) і силовим методам розв'язання політичних протистоянь. Таке ставлення суспільства яскраво демонструють результати партій «УКРОП» та «Свобода».
Крім того, опозиційну риторику дуже влучно використовують у «Батьківщині». В порівнянні з достроковими парламентськими виборами 2014 року партія значно посилила свої позиції та стала помітно популярнішою. Ще одне джерело електорального підйому «Батьківщини» – повернення частини виборців, які раніше голосували за «Народний фронт». Адже після Революції Гідності Арсеній Яценюк, який очолював цю політичну партію до повернення Юлії Тимошенко з в’язниці, разом з її колишніми соратниками по партії вирішили на піку популярності створити власний політичний проект. Втім, доти, доки Яценюк очолює Кабмін та «збирає» більшу частину негативу суспільства через невиконані обіцянки та низький темп реформ, бодай частково реанімувати рейтинги «Народному фронту» не вдасться.
Суттєво зріс запит на нові політичні сили. Усі вони базують свої публічні виступи на критиці дій влади, або пропонують власний рецепт змін у державі. Успіх таких регіональних проектів, як «Наш край», «Аграрна партія», та інишх політсил зумовлений активним суспільним запитом та пошуку альтернативи на місцевому рівні. Високим залишається запит на популізм та пошук дієвого «опозиційно крила» – цим також частково зумовлений успіх «Батьківщини», «Радикальної партії Олега Ляшка» та «Свободи».
Олександр Радчук, спеціально для «Слово і Діло».
***
Редакція «Слово і Діло» може не поділяти точку зору автора. Редакція не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія.