Вибачте вже за такий заголовок – але що поробиш, коли з двох ключових новин цього тижня один пов'язана з кримськими татарами, а друга – з турками?
Енергоблокада Криму
Підрив декількох опор ЛЕП в ніч з 21 на 22 листопада став ударом у найслабше місце окупаційної влади Криму. Кілька вибухових пристроїв залишили без постійного електропостачання більше мільйона чоловік, а татари, що оточили місце події, одразу дали зрозуміти, що відтепер для кожного кримчанина питання великої політики будуть невіддільні від питань особистого комфорту. Усього кілька розірваних ліній електропередач – і величезний економічний ефект поєднавався з величезним ефектом психологічним. Ось вам і пояснення, чому Хрущов передав Крим Україні, і наочне свідчення, хто кого годував та утримував, і жива демонстрація того, де у Росії закінчується велич.
Примітно, що в перші дні «енергетичної блокади» українська влада повела себе так, ніби не знала, до якої сторони примкнути і як зреагувати: чи то швидко припинити неподобство (спочатку Національна гвардія зробила кілька спроб відігнати кримців від опор), чи то оперативно його очолити. Судячи з того, що Крим досі сидить без світла, гору взяла друга версія. Україна і Росія помінялися ролями: тепер ми граємо в гібридну війну і приміряємо на себе амплуа злого постачальника. Причому відповідні загрози росіян закрити ще не закриті для українських товарів ринки та припинити експорт вугілля вже не сприймаються, як кінець світу. Перестав бути надійним засобом тиску і газ. Схоже, Кремлю доведеться рано чи пізно звикати до думки, що спроби прив'язати Україну до себе економічним шантажем призводять швидше до зворотного ефекту.
Турецький кульбіт
І нехай я намагаюся в цих дайджестах не торкатися зовнішньої політики, тему різкого охолодження стосунків між Росією й Туреччиною обійти вже не вийде. Тому що над турецькою територією був збитий не російська бомбардувальник, а цілий ряд амбіцій Кремля.
Після успішних прольотів над європейською територією та поблизу американських кораблів, росіяни вже й самі повірили в те, що весь світ боїться їх настільки, що можна взагалі не побоюватися жорсткої реакції на подібні дії. Однак вони забули врахувати, що в чутливості до провокацій і готовності «мочити в сортирі» Туреччина ближча до самої Росії, аніж до партнерів по НАТО.
Як і підрив ЛЕП, збиття літака мало кумулятивний ефект. І, знову ж таки, в першу чергу – психологічний.
По-перше, з'ясувалося, що Росію не бояться. Причому, як на біду для Кремля і його телеголки, це стало очевидно навіть російському телеглядачеві, якого довгі роки переконували, що один вигляд російських бойових птахів змушує тремтіти серця прибалтів і американських моряків. Країна, неподалік від території якої недавно пролітали, лякаючи НАТО, страшні російські «Калібри», збила російське повітряне судно і пообіцяла робити це й надалі, якщо росіяни не перестануть давати приводи. І ще б нічого, якби це були американці... але турки! Це занадто образливий натяк на те, в якій лізі насправді грає Росія: її військова міць не навіює трепету навіть великим регіональним державам. Що там говорити про світові?
По-друге, це виявилося серйозним ударом по російським планам про «широку антитерористичну коаліцію» в Сирії. Побити горщики з найбільшою країною НАТО в регіоні й важливим зовнішнім гравцем у сирійському конфлікті – не найкращий початок довгого шляху.
По-третє, це поставило під загрозу зриву ряд інфраструктурних проектів – в тому числі, спрямованих проти України. Серед інших – той же газопровід «Турецький потік». А в цей самий час ЄС подумує про відмову від другої черги «Північного потоку».
По-четверте, російська агітаційна машина автоматично підхопила розкрутку маховика ненависті тепер уже до турків. Депортації, призупинення безвізового режиму, каміння у вікнах посольства, раптово «зіпсувана» продукція турецького легкопрому, розповіді про сакральноме значення візантійських святинь і спогади про минулі війни – весь обов'язковий набір російських «п'ятихвилинок ненависті» був задіяний буквально в кілька наступних після падіння Су-24 днів . Після такого зробити вигляд, що нічого не сталося, буде вже не так-то просто. Навіть якщо раптом з'явится така потреба.
По-п'яте, якщо напруженість між Туреччиною та РФ не знизиться найближчим часом, можливі дуже цікаві асиметричні дії з турецької сторони. Наприклад, якщо раніше ходили нав'язливі чутки про те, що турецький уряд активно не рекомендує Вселенському патріархату сприяти створенню Помісної православної церкви в Україні, то зараз може виявитися й так, що він змінить свою позицію на діаметрально протилежну. Благо, турецько-українська дружба на цьому тлі почала рости і міцніти: то українські волонтери знімуть ролик, що прославляє турецькі ВПС (до речі, відео дуже швидко завоювало популярність у самій Туреччині), то вітчизняні трейдери натякнуть, що у разі обмежень поставок до Туреччини російського зерна, завжди готові підставити плече.
Законодавча діяльність
Повернімося, втім, до України. На цьому тижні було ухвалено (і не прийнято) кілька важливих законопроектів. Отже.
Президент ветував законопроект, що передбачає спрощення пересування по країні для тимчасово переміщених осіб (переселенців з окупованих територій). Порошенку не сподобалося, що не встановлено орган, який би відстежував тривалу відсутність переміщеної особи за місцем реєстрації. Дуже недемократичне рішення, але війна, можливо, спише. Законопроект пішов на доопрацювання в парламент.
Рада змінила Кримінальний кодекс у частині відбуття покарання, прирівнявши день в СІЗО до двох днів у в'язниці. Давно назрілий крок.
Рада не проголосувала за закон про реформу держслужби (перенесений на початок грудня).
Нарешті, парламент передав значну частину адміністративних послуг від центрального апарату Мін'юсту місцевих органам.
Окремою, ще не завершеною, епопеєю стали вибори антикорупційного прокурора. На момент написання цього матеріалу спеціальна комісія направила на вибір і затвердження Генеральному прокурору дві кандидатури – Максима Грищука і Назара Холодницького. Таким чином, були виключені обидва кандитата, навколо яких в експертному середовищі та громадянському суспільстві ламалося найбільше списів – заступники генпрокурора Віталій Касько і Роман Говда. Тепер усе залежить від рішення Віктора Шокіна.
В цілому, цей тиждень змінив не стільки нашу країну, скільки ситуацію навколо неї. Для України відкрилися нові зовнішньополітичні можливості, а становище, в якому опинився наш основний противник останніх років, знову зробило крутий віраж. Саме час використати цей момент собі на користь – як у внутрішній, так і в міжнародній політиці.
Віктор Трегубов, спеціально для «Слово і Діло».