Україна отримала несподіваного сильного військового союзника – Туреччину. Влада цієї країни, яка ще в далекому 1952 році приєдналася до системи безпеки країн НАТО, продемонструвала усьому світу, як потрібно вчиняти з порушниками свого повітряного простору.
Збивши літак російських ВПС, Туреччина стала ще одним каталізатором військової напруги в Сирії. Тепер у черговий конфлікт на Близькому Сході втягнуто мало не усі впливові країни світу, а над його вирішенням доведеться працювати не один рік.
Про серйозність конфлікту між РФ та Туреччиною свідчить те, що Володимир Путін поки що відмовився від будь-яких телефонних розмов із турецьким лідером Реджепом Ердоганом, і навіть проігнорував заклик останнього зустрітися в Парижі під час міжнародної кліматичної конференції ООН. Серйозно похолоднішали відносини в економічній площині: Росія оголосила припинення торгівлі з Туреччиною, усі серйозні проекти, в тому числі славнозвісний «Південний потік», заморожено. В РФ уже запровадили візові обмеження для громадян Туреччини, а росіянам рекомендують не відвідувати цю країну з туристичними та іншими цілями. Російська пропагандистська машина вже працює на повну: турків звинуватили у співпраці з терористами, країну назвали «розсадником ісламізму», антитурецька істерія заохочується всіма можливими методами. Щось подібне відбувалося та відбувається й нині у ставленні росіян до всього українського.
Схоже на те, що саме Туреччина може стати надійним партнером для геополітичного альянсу країн Балто-Чорноморського регіону. Її економічна та військова міць, підтримка НАТО та країн ЄС – чудова можливість і для України посилити свої військові позиції та в перспективі відновити свою територіальну цілісність.
Сплутані карти
Вести будь-які бойові дії із Туреччиною не входило до планів президента РФ Володимира Путіна. Щоправда, російська авіація й не планує прямих атак на Туреччину, користуючись вже звичною стратегією гібридної війни проти ворога. Так, після збитого винищувача, російські літаки атакували турецький гуманітарний конвой, а днями – знищили турецьку хлібопекарню на території Сирії, діяльність якої також була спрямована на забезпечення харчування для біженців та тих людей, які потерпіли від війни.
Путін не вважає таку тактику хибною, адже переконаний, що причина конфліктного ставлення до російської присутності в регіоні з боку Туреччини пов’язана з купівлею нелегальної нафти в «Ісламської держави». «Сьогоднішня втрата (збитий винищувач ВПС РФ - Ред.) пов'язана з ударом, який нам завдали в спину пособники терористів. У кожному разі, наші льотчики, наш літак жодним чином не загрожували Турецькій республіці. Вони проводили операції з боротьби з ІДІЛ. Ми давно фіксували, що на територію Туреччини йде багато нафти та нафтопродуктів із захоплених ІДІЛ територій. Звідси й велике грошове підживлення бандформувань», – заявив Володимир Путін.
Саме з терористичним угрупованням ІДІЛ Росія нібито веде війну на знищення, паралельно допомагаючи режиму чинного президента Сирії Башара Асада нищити сили опозиції. Останню підтримують США, хоча також не приховують планів на знищення ІДІЛ. Своєю чергою, президент Туреччини Ердоган вважає, що це саме Росія веде нелегальну торгівлю нафтою з терористами «Ісламської держави». В США пішли ще далі: держсекретар Джон Керрі повідомив, що має докази того, що саме режим Башара Асада торгує нафтою з ІДІЛ.
Фактично, Туреччина своїми діями зруйнувала дипломатичну гру Путіна. Чи сталося це випадково, чи було продумано більш серйозними гравцями – поки що невідомо. Річ у тім, що останні кілька місяців у Кремлі втілювали нову «антиізоляційну» стратегію, направлену на зняття санкцій з Росії та поступове залучення країн ЄС на свій бік. Підтримка країн Євросоюзу конче необхідна Росії й у питанні вирішення подальшої долі Криму та присутності на Донбасі – Кремлю потрібно остаточно легітимізувати сепаратистські режими «ДНР-ЛНР» та заморозити конфлікт для подальшої дестабілізації та федералізації України. На підтвердження цього факту грає й нещодавній візит президента Франції Франсуа Олланда, який після терактів у Парижі відвідав російського колегу для подальшої координації спільних дій у боротьбі з ІДІЛ в Сирії. На тлі проблем із мігрантами виглядало так, що Росія дуже зацікавлена допомогти Європі стабілізувати ситуацію на Близькому Сході взамін на її лояльність щодо українського питання.
Та гучний вчинок Туреччини все зіпсував: тепер ЄС потрібно підтримати свого давнього європейського союзника, який до того ж є членом НАТО. Ще одна цікава інформація, яка стала відомою нещодавно з європейських ЗМІ: зіткнувшись із проблемою біженців, європейські лідери погодили спільний план дій, який передбачає залучення Туреччини до програми із зупинення хвилі мігрантів до Європи. В обмін на це ЄС пообіцяли грошові кошти, лібералізацію візового режиму і, що найбільш важливо, відновлення переговорів про вступ Туреччини до Євросоюзу. Тож тепер країни ЄС не налаштовані псувати відносини з Туреччиною, надаючи перевагу непевним союзам із Москвою.
Тайм-аут для України?
В ситуації, що склалася, свої геополітичні дивіденди нарешті зможе отримати й Україна. Йдеться не лише про військові маневри: з посиленням конфлікту в Сирії Росія витрачатиме все більше ресурсів та військових потужностей, що, звичайно, впливатиме на активність бойовиків на Донбасі. Окрім того, зіпсовані відносини з Туреччиною – це ще й додаткова можливість продовжити рішучі дії в боротьбі за повернення окупованого Криму.
По-перше, Туреччина більше не допомагатиме Росії доставляти товари до Криму за допомогою своїх торгових суден та паромів. Фактично, ця країна досі не дотримувалася загальної європейської стратегії щодо продовольчої блокади українського півострова, маючи з цього економічний зиск. Тепер ситуація змінилася. Менше з тим, така економічна блокада з боку Чорного моря лише посилить загальну ізоляцію Криму: відтепер сподіватися на допомогу можна лише з боку материкової Росії. Зважаючи на нинішню енергетичну та торгову блокаду півострова з боку України, це лише посилить напруженість в Криму.
По-друге, відтепер військові потужності, які Росія акумулювала в Криму суто для протистояння з українською армією, доведеться «розпорошити». Контингент потрібно значно посилювати, зважаючи на недружнє сусідство країни-члена НАТО. Тож Крим ще більше перетворюватиметься на військову базу Чорноморського флоту РФ, що знову ж таки вдарить по економічній та ресурсній базі агресивного північного сусіда.
По-третє, для України з’являються нові економічні можливості. Поки Росія лише обмежує торгівлю зі своїми сусідами, а тепер ще й з Туреччиною, українська влада може вдало використати цей шанс для посилення своїх економічних інтересів у регіоні. Так, на міжнародній кліматичній конференції ООН, яка цими днями проходить у Парижі, Президент Петро Порошенко вже прийняв запрошення турецького колеги здійснити візит до Туреччини на початку 2016 року. Під час візиту планується обговорити низку стратегічних питань економічного, політичного та безпекового співробітництва.
Натомість двосторонній саміт «Росія-Туреччина», який мав відбутися всередині грудня в Санкт-Петербурзі, скоріш за все, буде скасовано. Наразі Росія робить усе для ескалації конфлікту на Близькому Сході. У відповідь на збитий літак РФ розгорнула на одній із військових баз у Сирії потужні зенітно-ракетні комплекси С-400.
Олександр Радчук, спеціально для «Слово і Діло»