Передноворічні тижні в політиці завжди спекотні: підтягують хвости року. А в Україні, за не надто доброю традицією, ще й ухвалюють Бюджет. Так вийшло й цього разу.
Для початку – декілька слів про зовнішню політику. В нас намітилася весела зміна зон вільної торгівлі. З одного боку, Рада Федерації РФ вирішила призупинити дію ЗВТ з Україною з 1 січня. Причому рішення про його можливе відновлення – в компетенції російського президента. Зате український Президент цього тижня злітав до Ізраїлю і там домовився форсувати підписання договору про ЗВТ вже з цією країною. Планується, що воно відбудеться в першій половині наступного року. Як кажуть, краще з одним втратити, ніж з іншим знайти. Також цього тижня Єврокомісія оголосила про продовження санкцій проти РФ ще на півроку, а Мінфін США опублікував новий, розширений список російських компаній, які підпали вже під американські санкції, пов'язані з українсько-російським конфліктом.
А тут і свідчення необхідності таких кроків приспіло: великою новиною тижня став вхід частин сепаратистів до села Комінтернового, що розташоване в сірій зоні неподалік від Маріуполя. Українські соцмережі відреагували на це могутньою багатоголосою «зрадою», упускаючи той факт, що за тиждень до цього сепаратисти скаржилися на заняття українською стороною відразу кількох сіл по сусідству (українська сторона, зауважимо, не спростовувала інформацію). Як би там не було, до кінця тижня велика частина сепаратистів відтягнулися назад, залишивши в селі лише невеликі сили.
Тим часом тривають внутрішні чвари: «Народний фронт» огризається у бік Міхеіла Саакашвілі, Саакашвілі у відповідь збирає антикорупційний форум у Києві. В іншій ситуації ця ініціатива віталася б, зараз же виглядає скоріше елементом інформаційної війни – спробою зібрати навколо себе молодих і гарних та викристалізувати позиціонування себе як борця з основним соціальним злом. Що ж, вольному воля: а раптом з того, що починалося як аргумент у суперечці та зброя у політичній війні, візьме й виросте дійсно корисний майданчик? Подивимося.
За всіма цими гарними подіями майже непоміченими пройшли відставки кількох голів облдержадміністрацій. Свої пости покинули Михайло Загородний в Хмельницькій ОДА, Андрій Путілов у Херсонській ОДА та Григорій Самардак в Запорізькій ОДА. Заміни поки не призначені. А ось в Кривому Розі були все-таки призначені позачергові вибори – на 27 березня. Так вирішив парламент. Втім, інтрига зберігається: теоретично це рішення ще можна спробувати оскаржити в судовому порядку.
Також склали свої мандати два народні депутати – Микола Мартиненко та Злата Огневич. Обидва – за власним бажанням, так що тут питань не виникло. На їхні місця вже зайшли нові нардепи – Вадим Підберезняк за списком «Народного фронту» й Тетяна Юзькова з «Радикальної партії».
Питання виникли до Миколи Томенка. Річ у тім, що після засідання в четвер вночі, в процесі якого Рада затвердила Бюджет на 2016 рік, він оголосив про свій вихід з фракції «БПП». Обурив парламентського ветерана той факт, що в Бюджеті поставлено під велике питання фінансування виконання низки законопроектів соціальної та культурної сфери – чи будуть вони профінансовані та в якому обсязі, вирішить Кабмін. Що ж, Томенко у своєму праві. Ось тільки за чинною Конституцією добровільний вихід із фракції (не в результаті вигнання колегами) тягне за собою втрату депутатського мандата.
Але тут починаються веселощі – спливає прихований підводний камінь. Камінь звуть Андрієм Богданом, він був 74-м у партійному списку «БПП» і повинен зайти в Раду, якщо хтось із партійного списку складе мандат. Проблема в тому, що він адвокат Геннадія Корбана з усіма витікаючими. Автор цих рядків не буде приховувати, що підозрює можливість зв'язку демаршу Томенка саме з цим фактом. Наскільки мені відомо, саме щоб уникнути потрапляння Богдана до парламенту кілька впливових депутатів від «БПП» так і не пішли до структури виконавчої влади.
Тим часом самого Корбана знову вивезли до Києва на лікувально-слідчі процедури. Цього разу обійшлися всього лише шістьма автобусами. Політика направляють на примусовий медичний огляд. Його прихильники, звісно, сприймають це як додатковий тиск. Кажуть, у рейдерській справі ця тактика називається «кошмарити клієнта». Втім, вважаю, звістка про можливий вхід Богдана до парламенту добре позначиться на самопочутті його роботодавця.
Але повернемося до найважливішого – до Бюджету. Поки немає достатньо компетентних експертних висновків по документу, в черговий раз піднесеного урядом акурат «під ялинку». Очевидно лише те, що в боротьбі схильності уряду та парламенту до соціал-популістських кроків і вимог МВФ перемогли останні: видаткова частина Бюджету урізана, багато в чому за рахунок культурних і соціальних програм. Також очевидно, що Бюджет ще буде неодноразово перекроюватися наступного року. Ну і, нарешті, спиратися він буде на нинішню податкову базу: незважаючи на окремі зміни фіскального законодавства, корінна реформа Податкового кодексу відкладена на півроку. Якщо не рік. Що ж, можливо, хоч за цей час зуміють домовитись і не повторять епічну битву Южаніної з Яресько.
А ось що однозначно позитивно, так це ухвалення парламентом законопроекту, що зобов'язує проводити всі держзакупівлі через електронну систему ProZorro (1 квітня 2016 року для міністерств і великих держкомпаній, і з 1 серпня 2016 року – для всіх держкомпаній і держорганів). Це величезний стрибок уперед у питанні прозорості державних витрат.
Нарешті, того ж дня (точніше, тієї ж ночі) парламент змінив наявне законодавство та передав Президенту право затверджувати главу Нацгвардії (раніше закріплене за самою Радою). А також затвердив норму, згідно якої у разі запровадження воєнного стану Нацгвардія переходить з відання МВС до відання Міноборони. Загалом-то, все до того і йшло, враховуючи поступове перетворення Нацгвардії на окремий високобоеспособний рід військ. Але, по суті, це рішення серйозно змінює баланс влади, причому в чутливій, силовій його частині.
Віктор Трегубов, спеціально для «Слово і Діло»