Процес деолігархізації, про початок якого оголосили всі ключові політичні гравці післяреволюційного періоду, остаточно перейшов зі сфери економічних інтересів держави у політичну площину. Нових загострень і сенсаційних заяв не уникнути.
В одному зі своїх інтерв’ю західним ЗМІ Президент нагадав про те, що процес деолігархізації означатиме повернення окремих активів великого бізнесу у державну власність. Своєю чергою, очільник Кабміну Арсеній Яценюк вже неодноразово наголошував, що наповнення державної скарбниці залежатиме від успішного процесу приватизації та реприватизації. Поки що саме на ці дії влада досі не наважилася, намагаючись домовитися з власниками великого бізнесу та активів.
Традиційно в пострадянських країнах великий бізнес концентрувався біля сильного владного центру. В Україні за 25 років періоду незалежності такої однозначної традиції не сформувалося: олігархічні інтереси формувалися за регіональними та галузевими принципами. Натомість саме позиція Президента була визначальною у відносинах з тими чи іншими групами великого бізнесу. І поки одні олігархи вміло домовлялися чи поступалися інтересами, інші – оголошували війну.
Найбільш очікуваним протистоянням між владою та окремими представниками великого бізнесу у 2016 році відбуватиметься між пропрезидентською командою та Ігорем Коломойським. Останній має потужний фінансовий, медійний, а віднедавна – і політичний ресурс для подібних змагань і відстоювання своїх бізнес-інтересів. Партія «УКРОП», яку очолив соратник Коломойського Геннадій Корбан, на місцевих виборах 2015 року зуміла продемонструвати гарний результат. Крім того, з Коломойським пов’язують низку інших політичних проектів, які ще достатньою мірою не проявили себе.
Війни компроматів
Конфлікт між Президентом та колишнім очільником Дніпропетровської ОДА Ігорем Коломойським триває з весни 2015 року. Причина конфлікту – суто економічний інтерес, адже бізнесмен не захотів ділитися впливом та забажав вберегтися від втрати напівдержавної компанії «Укрнафта». Втім, парламент таки зумів перехилити шальки терезів на користь державних інтересів та прийняв закон «Про акціонерні товариства», після чого група компаній «Приват» фактично втрачала вплив на «Укрнафту». Довготривалий напівкримінальний конфлікт між владою та бізнесменом триває до сих пір, однак зараз він набув ознак суто політичного протистояння.
Наприкінці 2015 року в одному зі своїх інтерв’ю Ігор Коломойський розповів про існування публічних та письмових домовленостей між ним, Президентом та прем’єр-міністром, свідками якої стали голова РНБО, глава АП та міністр внутрішніх справ. Мовляв, перед його звільненням з посади голови Дніпропетровської ОДА вдалося домовитися про так звану «дорожню карту» відносин між ним та владою. Документ передбачав економічну, політичну та особисту частину: він окреслював деталі призначення голів державних корпорацій, а також роботи підконтрольних Ігорю Коломойському ЗМІ. Крім того, за словами Коломойського, прем'єр і Президент нібито особисто гарантували те, що його соратників - Геннадія Корбана, Бориса Філатова, Святослава Олійника, Ігоря Палицю та екс-главу «Укртранснафти» Олександра Лазорка – не будуть переслідувати.
Ключове питання: чи дійсно існував сам факт таких домовленостей? Взагалі «війни компроматів» мають давню природу в українській політиці, однак жоден гучний «камінг-аут» так і не знайшов підтвердження відповідними фактами. Так, у 2000 році Україну сколихнув «касетний скандал» із так званими «плівками Мельниченка». У 2008 році стало відомо про домовленості між «БЮТ» та «Партією регіонів» про створення так званої «широкої коаліції» в парламенті. У післяревоюційний період 2014 року – у Віденському суді інший бізнесмен Дмитро Фірташ повідомив про існування домовленостей про політичну підтримку між ним, чинним Президентом Петром Порошенком та чинним очільником КМДА та мером столиці Віталієм Кличком.
Розповівши про конфіденціальні подробиці своєї домовленості з владою, Коломойський сподівається лише на політичний ефект подібних заяв. Адже поки що жодних доказів не надав, хоч і обіцяв їх оприлюднити під час судового розгляду у Лондоні справи про надання політичного притулку його соратнику Олександру Лазорку. «Він зараз оформлює політичний притулок у Лондоні. Наскільки я знаю, працює з міграційними адвокатами. Справа проти нього - політичне переслідування, тому що він був частиною політичної домовленості, укладеної за моєї відставки», - розповів про обставини еміграції свого соратника Ігор Коломойський наприкінці листопада.
Втім, зробити із себе жертв політичних переслідувань бізнесмену та його команді буде вкрай важко, адже і Президент, і прем’єр-міністр офіційно спростували факт подібних домовленостей. Про це повідомив народний депутат, а віднедавна й один з активних співорганізаторів так званої «антикорупційної платформи» всередині фракції «БПП» Мустафа Найєм. Із офіційними депутатськими запитами він звернувся спочатку до Адміністрації Президента, а потім – і до прем’єр-міністра, аби ті підтвердили чи спростували факт домовленостей із Коломойським. Як і слід було очікувати, в офіційних відповідях і від АП, і від Кабміну заяви бізнесмена підтвердження не знайшли. При цьому, сам Найєм повідомив, що готує відповідне звернення до НАБУ щодо подальшого розслідування суперечливих заяв політиків.
На думку більшості експертів, безумовно, домовленості були. Їх оприлюднення буде наступним етапом у політичному протистоянні. «Існування домовленостей з Фірташем також довгий час заперечувалося. Там брали участь з одного боку Порошенко та Ложкін, з іншого – Кличко та Ковальчук, а з третього – Фірташ і Льовочкін. Але потім на літній прес-конференції сам Президент показав лист угоди журналістам. Через деякий час доведеться комусь цей документ (домовленості із Ігорем Коломойським – Ред.) показати й він випливе за аналогією з віденськими домовленостями», - вважає політолог Антон Круть.
Позиційні ігри
В ситуації, що склалася, неможливо не помітити зміни в позиціонуванні та реакцію прем’єр-міністра. «Прем'єр-міністр України діє від імені уряду України виключно на умовах та підставах, визначених законом України «Про Кабінет міністрів України». Будь-які угоди, які підписуються від імені України, або рішення уряду є публічними та оприлюднюються на офіційному веб-сайті Кабінету міністрів України», - йдеться у відповіді Арсенія Яценюка на офіційний запит нардепа Мустафи Найєма. Заперечуючи існування таємних домовленостей, очільник Кабміну підтвердив факт проведення перемовин з Ігорем Коломойським та його бізнес-партнером Геннадієм Боголюбовим «з метою вирішення питання управління товариством, а також щодо питання передарбітражного повідомлення приватних акціонерів товариства до держави Україна про стягнення 5 мільярдів доларів».
Нагадаємо, саме пропрем’єрська фракція «Народного фронту» на початку минулого року майже у повному складі не підтримала законопроект «Про акціонерні товариства», не проголосувавши за зміну кворуму на зборах акціонерів державного підприємства. Саме тоді голова комітету з економічної політики, «фронтовик» Андрій Іванчук намагався будь-що зірвати голосування за законопроект. Втім, уже зараз ситуація змінилася: Арсеній Яценюк не став грати на боці Ігоря Коломойського та вступати в конфлікт із Президентом на його боці.
Про що це може свідчити? Знову ж таки – про політичні домовленості, або про певний «реверанс» на користь пропрезидентської команди. Наприклад, предметом домовленостей може бути блокування подальших розслідувань проти соратника прем’єра, колишнього нардепа Миколи Мартиненка, який достроково склав свої депутатські повноваження наприкінці грудня. Крім того, пакет політичних домовленостей із пропрезидентською командою може включати збереження за Яценюком посади очільника уряду й гарантує імунітет від відставок іншим міністрам за квотою «НФ» у Кабміні.
В політиці подробиці всіх таємних перемовин з часом стають публічними. Сам факт того, що представники влади та власники великого бізнесу хочуть і вміють домовлятися не є чимось ганебним у світовій практиці ведення перемовин. Але те, чи стануть ці переговори предметом політичного протистояння, цілком залежить від їх учасників. Схоже, що в українських реаліях аж занадто тісного співіснування бізнесу та політики жодні домовленості не є обов’язковими для виконання. Тому боротьба за бізнес-інтереси між тими політиками, які отримали владу, й тими, хто намагається будь-якими методами зберегти свій вплив, лише посилиться. І триватиме доти, доки в державі не сформується розуміння відповідальності політиків за державні інтереси із одночасним їх розділенням з інтересами великого бізнесу. Досягти цього на 100% неможливо, однак спробувати встановити та зіграти за новими правилами варто. Як це й відбувається в більшості успішних країн.
Олександр Радчук, спеціально для «Слово і Діло»