Ведення бізнесу в Україні – процес зовсім не прогнозований. Причина такого стану справ, як правило, полягає не у відсутності ринків збуту, можливостей для розвитку та капіталізації, чи кваліфікованого персоналу.
Перш за все, йдеться про незахищеність прав власності, що систематично підживлюється корупційною складовою. Часто ці процеси супроводжуються недобросовісною системою ухвалення судових рішень та зацікавленої політичної складової.
На початку нового року, під час традиційного Всесвітнього форуму в Давосі, про ці ж системні проблеми присутнім на події представникам української влади наголосили впливові західні політики, всесвітньовідомі громадські діячі та бізнесмени. Мовляв, годі говорити про боротьбу із корупцією, демонструвати бездоганні презентації створених на теренах України неймовірної кількості органів боротьби із корупцією. Так, екс-президент Єврокомісії Жозе-Мануель Баррозу під час форуму наголосив на необхідності нарешті перейти від розмов до справ. «Якщо не вирішите проблему корупції, то міжнародне співтовариство, ЄС, США не зможуть прийняти ваші успіхи», - наголосив він у розмові з представниками українського політикуму під час так званого «Українського сніданку» в рамках всесвітнього економічного форуму.
Адже йдеться про зрозумілі правила гри та боротьбу за капітал: Україна має продемонструвати усім світовим інвесторам свою привабливість для ведення прибуткового бізнесу. Без капіталу та інвестицій жодні реформи не матимуть позитивного ефекту. Натомість інвестори мають побачити одну важливу річ: в Україні право власності є гарантованим, а бізнес-клімат є зрозумілим та працює за певними правилами гри.
Бізнес із елементами рейдерства
Однак в історії бізнес-конфліктів, що пожирають економіку України протягом останніх 25 років, про прибуток, як правило, не йдеться. Скоріше йдеться про надприбутки, які за певних зручних обставин можна швидко та безперешкодно вивести в офшори, після чого – з чистим сумлінням «поховати» підприємство. Бізнес, якому вдалося вижити всупереч цих обставин, неодмінно поглинають тривалі корпоративні конфлікти, які часто супроводжуються рейдерськими захопленнями, судовою тяганиною, інформаційними війнами та зупинкою потужностей підприємства.
Зрозуміло, що в таких умовах не йдеться про розвиток інвестування та сприятливого бізнес-клімату. Страждають перш за все місцеві бюджети, які недоотримують податки, та сотні безробітних громадян, які змушені шукати інших заробітків у той час, як власники з’ясовують стосунки.
Однак найцікавіше у цій історії – та сама політична складова, що завжди присутня у такого роду рейдерських «схемах». Згадаймо ситуацію з напівдержавною «Укрнафтою», де інтерес бізнес-імперії Ігоря Коломойського вилився у гучний корпоративний конфлікт. Вирішити питання допоміг багатостраждальний закон «Про акціонерні товариства», після чого апетити групи «Приват» у отриманні надприбутків від вдалого «менеджерування» державною власністю вдалося вгамувати. Ситуація ще далека від вирішення. І без політиків в цьому конфлікті, звичайно, не обійшлося.
Схоже, та сама історія повторюється і з багатостраждальною фабрикою «Житомирські ласощі». Історія настільки заплутана, що визначити правоту обох сторін пересічному свідку подій вкрай важко, адже свого часу кожна сторона вдавалася до дій поза межами закону. Нещодавно корпоративний конфлікт між двома власниками розгорівся з новою силою й дійшов до прямих сутичок та кримінальних розбірок. Під час однієї з них, напередодні Різдва, правоохоронці затримали близько 130 учасників протистояння. При цьому і силові органи, і центральна влада, і влада на місцях демонструють ситуативну стурбованість у вирішенні конфлікту, через який потерпають перш за все пересічні житомиряни, які працюють на фабриці, та бюджет міста, який недоотримує багатомільйонні податки.
Зрощення політики та бізнесу в ситуації довкола фабрики почалося ще в середині 2000-х. Під час президентських виборів 2010 року керівництво підприємства підтримало кандидата в президенти від партії «Батьківщина» Юлію Тимошенко. Втім, на той час главою держави став її головний опонент - Віктор Янукович. Прихід команди 4-го Президента нічого хорошого для бізнесу не обіцяв, тим паче, що керівництво фабрики попередньо підтримало його прямого політичного супротивника. Вже після виборів, не без участі колишнього соратника Тимошенко та на той час заступника глави Адміністрації Президента Віктора Януковича Андрія Портнова, контрольний пакет акцій підприємства перейшов до нового власника – Ігоря Бойка, який до корпоративного конфлікту був головним управлінцем підприємства.
Перейшов завдяки цікавій схемі: суди задовольнили позови двох власниць маленької кількості пакетів акцій щодо незаконної емісії цінних паперів підприємства у далекому 1999 році, що начебто не врахувало інтересів зборів акціонерів. Більшість акцій ЗАТ «Житомирські ласощі» таким чином «розчинилися» в новому підприємстві ТДВ «ЖЛ».
Рейдерське захоплення відбулося не без участі ще одного політика з орбіти Юлії Тимошенко, на той час очільника Житомирського обласного осередку партії «Батьківщина» Сергія Пашинського. Новий власник фабрики Ігор Бойко (за яким нібито стоять інтереси інших впливових політиків – серед кінцевих власників є офшорні компанії, що є дуже поширеною схемою для подібного роду рейдерських захоплень) вже встиг сповістити ЗМІ, що родині Пашинських належить близько 15% фабрики.
Вже зараз Бойко цього не приховує, адже сам став жертвою корпоративного конфлікту: в листопаді ТДВ «ЖЛ» було просто виключено з Єдиного державного реєстру підприємств. Державний реєстратор Житомирського міського управління юстиції просто зняв із реєстрації третю за рейтингом кондитерську фабрику України, скориставшись рішенням Тернопільського суду. За схожою схемою 2010 року колишня акціонерка фабрики Ніна Грущак зуміла переконати суддів у тому, що ЗАТ «Житомирські ласощі» було ліквідовано неправомірно. Тож тепер формально колишні «старі-нові» власники ЗАТ на чолі із Юрієм Лещинським нібито мають право повернути собі у власність підприємство з усіма виробничими потужностями, чим вони й скористалися.
Нині робота підприємства заблокована, хоч сторони конфлікту начебто дійшли згоди про перемир’я, в результаті якого планується досягти бодай якогось консенсусного рішення.
До чого тут Мін’юст?
Не заглиблюючись до подробиць конфлікту, слід зважити на позицію правоохоронних органів та Мін’юсту. По-перше, дуже неоднозначним виглядає рішення звільнити з роботи реєстратора, який просто за рішенням суду виключив з реєстру одне з найбільших підприємств Житомирщини, заблокувавши його роботу. Це призвело до корпоративного конфлікту з новими рейдерськими захопленнями та блокуванням роботи підприємства як господарюючого суб’єкта.
По-друге, Мін’юст не вирішує конфлікт, а лише його затягує. Так, після неоднозначної історії з реєстратором стало відомо і про звільнення начальника головного управління юстиції Житомирщини Олега Горая. Однак цілком очевидно, що подібні вчинки є недостатніми для відновлення роботи підприємства. Фактично, для відновлення ТДВ «ЖЛ» у реєстрі немає жодних законодавчих перешкод. Але органи юстиції, які порушили всі можливі норми закону, чомусь не поспішають виправляти свої помилки.
Рейдерський почерк захоплення підприємства не переплутати ні з чим, адже саме в день виключення ТДВ «ЖЛ» з Єдиного реєстру туди вже направилися автобуси зі славнозвісними «тітушками». Тож Мін’юст не міг не втрутитися в ситуацію: найлогічнішим зараз виглядає крок із відновленням статусу-кво, що полягатиме в поновленні підприємства у реєстрах, після чого правоохоронці зможуть розслідувати даний конфлікт.
Дії силовиків взагалі важко пояснити логічно, адже для врегулювання ситуації на підприємство прибули навіть озброєні до зубів нацгвардійці. Втім, вони жодним чином не завадили сторонам вдатися до силових сценаріїв протистояння й таки дозволили потрапити на територію фабрики представникам ЗАТ «Житомирські ласощі».
Щоправда, голова наглядової ради ТДВ «ЖЛ» Ігор Бойко натякає на політичний слід у цій історії. Мовляв, той самий Сергій Пашинський, сім’я якого раніше мала комерційний інтерес у діяльності фабрики, цього разу зіграв на користь попереднього власника, якого фактично усунули від справ у 2010 році. За словами Бойка, за свої колишні послуги політик забажав більшої частки власності у підприємстві. Коли той йому відмовив, почалися проблеми. Звісно, той факт, що зв’язок із політичними соратниками Сергія Пашинського із «Народного фронту», які зараз очолюють МВС та Мін’юст – Арсеном Аваковим та Павлом Петренком, – лише став у нагоді.
Цікаво, що сам Сергій Пашинський, перебуваючи у статусі в. о. голови Адміністрації Президента одразу після втечі команди Януковича у 2014 році, керував спеціально створеною Робочою групою з протидії рейдерству. Саме ця група напрацювала рішення з антирейдерських заходів щодо низки підприємств, захоплених в цей спосіб під час керівництва країною екс-президента Віктора Януковича. Звичайно, як вже можна здогадатися, фабрика «Житомирські ласощі» була в цьому переліку.
А найгіршим у такій ситуації є те, що кожен день, тиждень, місяць фактичного простою великого підприємства є шляхом до його остаточного знищення. Навіть за найкращого та ідеально швидкого правового врегулювання конфлікту відновити рівень виробництва та дистрибуції фабрики «Житомирські ласощі» хоча б на рівні осені 2015 року вдасться щонайменше за рік. Цілком вірогідним підсумком стане ситуація замороженого конфлікту, який ще довго вирішуватиметься в судах. За такої ситуації «Житомирські ласощі» можуть повторити сумнозвісну долю ЗАТ «Одесакондитер», яка нині виробляє всього 350-400 тонн продукції на рік. Свого часу одесити виробляли об’єми продукції, співмірні з минулорічною кількістю виробленої продукції «Житомирських ласощів». Не вдаючись до сумнівних теорій, можливо припустити, що події навколо Житомирської кондитерської фабрики наразі найбільше вигідні конкурентам, які, скоріш за все, прагнуть стати монополістами на кондитерському ринку України. Створення монополій на ринку - це ще одна особливість ведення бізнесу «по-українськи».
За таких умов сприяння приватній ініціативі сподіватися на прихід іноземних інвесторів не варто. Поки держава та суди у правовий спосіб не можуть вирішити звичайний корпоративний конфлікт, продукуючи системну кризу в діяльності бізнесу, жоден притомний підприємець не захоче мати справ на теренах України. І жодні форуми в Давосі не допоможуть.
Олександр Радчук, спеціально для «Слово і Діло»