Цей тиждень ознаменувався двома блоками новин. Перший стосувався серйозної кризи в уряді, який викликав дуже негативну реакцію як усередині України, так і за кордоном. Другий - обстановки на фронтах, де різко зросла кількість обстрілів, в тому числі і з забороненої Мінськими угодами зброї.
Почнемо з політичної кухні: з нею все набагато простіше і огидніше.
Сумнівні кандидати в міністри
Почалося все з того, що з засідання фракції «БПП» у пресу просочилися кандидатури, які фракція розглядала в якості потенційних замін на міністерства. Громадськість поперемінно вибухала то сміхом (Олексій Гончаренко на главу МОЗ), то обуренням (видатного фахівця зі швейцарських банків Павла Рябікіна - на Мінінфраструктури, досвідченого бізнесмена Гліба Загорія - на Мінекології, Віталія Ковальчука - на віце-прем'єра і міністра економіки). Фракцію виручив Юрій Луценко, спішно заявивши, що кандидатури попередні, в рамках обговорення і взагалі це не так серйозно, як всі подумали.
Відставка Абромавичуса
Серйозніше все стало на наступний день, коли заяву про відставку подав міністр економіки Айварас Абромавичус, а також три його заступника. Ця заява сильно відрізнялася від відставок Стеця або, наприклад, Пивоварського: все було голосніше і серйозніше. Абромавичус докладно виклав, чому йде, описавши корупційні стіни, через які так і не зміг пробитися. Основним проблемним питанням міністр назвав призначення на посади керівників держпідприємств, а також взагалі кадрову політику, інтриги в секретаріаті Кабміну і конкретно діяльність впливового представника «Блоку Петра Порошенка» Ігоря Кононенка.
Це стало великим ударом. Абромавичус був одним із драйверів реформ в уряді, мав славу технократа і просто пристойної людини. Більш того, в очах наших західних партнерів він був однією з живих гарантій того, що реформи в країні триватимуть. Справедливості заради, злі язики додають «за заздалегідь обумовленим з західними партнерами сценарієм». Побічно це підтверджує той факт, що вже буквально через кілька годин після заяви Абромавичуса про відставку своє глибоке розчарування в досить різкій формі висловили посольства США, Японії, Швейцарії, Канади та шести ключових партнерів України в ЄС. Схоже, вони дізналися про це раніше, ніж українська громадськість.
Як би там не було, складно заперечувати, що саме команда Мінекономіки провела низку найважливіших реформ цього уряду, від ліквідації «УкрЕкоРесурсів» до введення системи електронних торгів. Також складно заперечувати те, що держпідприємства - величезний корупційний майданчик. Так само і те, що нам зараз життєво необхідна довіра західних партнерів і їх допомога. Слово «життєво» вжито майже буквально. До того ж відставка міністра економіки дуже боляче вдарила по громадській думці. Потрібно було щось робити.
Торги
Тому Абромавичуса почали відмовляти. Першим це спробував зробити Президент, який запросив його на Банкову. Не вийшло - глава держави лише відвів частину удару від себе, заявивши, що звинувачення міністра проти Кононенка повинні стати предметом розгляду Антикорупційного бюро. Останнє прийняло справу до розгляду, але оскільки мова йде про «телефонне право», довести там щось буде дуже складно. У якості власного ходу партія «Народний фронт» заявила, що за відставку міністра голосувати не буде.
Нарешті, в результаті спільних переговорів уряд вийшов до народу з заявою, що вже ніхто нікуди не йде. Всі міністри, які раніше подавали заяви про відставки - Стець, Пивоварський, Павленко, Квіташвілі - вирішили їх відкликати.
Ось тільки Абромавичус, знову ж таки, в цьому брати участь не став. Він просто не з'явився. Але умови свого можливого повернення все ж озвучив: відставка Генпрокурора Віктора Шокіна, відставка Арсенія Яценюка (на заміну запропонував нинішнього міністра фінансів Наталію Яресько), вихід Ігоря Кононенка з політики і припинення закулісного поділу потоків. В цілому, вимоги збігаються як з очікуваннями низки західних донорів України, так і з думкою багатьох українців. Але, кажуть, в уряді їх сприйняли, м'яко кажучи, скептично.
Тому відставку Абромавичуса, можливо, скоро винесуть на розгляд Ради. А там вже як вона вирішить. Взагалі на цьому тижні неодноразово звучала фраза «Україна зараз у двох кроках або від великого прориву, або від величезного провалу». Все залежить від того, які уроки політики винесуть з цієї історії і як на неї відреагують.
Про хороше
Рада на цьому тижні, в принципі, попрацювала непогано. Серед корисного прийнятого: - Законопроект №3154 про прискорення розгляду судових справ про видворення нелегалів (частина «безвізового пакету»); - Законопроект №3177-д про продовження повноважень між цивільними та військовими адміністраціями; - Законопроекту №307, що дозволяє проводити взаємозалік природного газу, який транспортується до Європи і з Європи, без його фактичного переміщення; - Схвалення в першому читанні конституційної реформи в аспекті реформи судової системи. Попередньо цей проект схвалив Конституційний суд. Якщо приймуть в цілому - 7,5 тисяч суддів, тобто абсолютна їх більшість, повинні будуть пройти процедуру оцінювання.
Ситуація на Донбасі
А ось новини з фронту не дуже тішать. Терористи помітно посилили інтенсивність атак. Особливо вони активні на північ від Горлівки (район Зайцеве), на захід (Мар'їнка) і північ від Донецька (Шахта Бутівка), на північ від Стаханова (Трьохізбенка), в районі Маріуполя (Комінтернове) і у Луганську (Станиця Луганська). Сильним обстрілам піддаються контрольні пункти в'їзду-виїзду та райони навколо них. Командування АТО вже змушене було закрити КПВВ «Зайцеве». Це викликало тихий гомін місцевих жителів, але все ж було необхідно: повторення трагедії під Волновахою нікому не потрібно. Оскільки сили АТО дотримуються Мінських угод, радикальне вирішення питання у вигляді придушення вогневих точок сепаратистів не розглядається. Зате там, де сепаратисти підповзають на дистанцію вогню дозволених Мінськими угодами засобів, як наприклад у Мар'їнці, у нас все помітно краще, ніж у них.
Самі ж терористи свідомо провокують і нагнітають. На думку розвідки АТО, робиться це в спробах спровокувати українських солдатів і довести російським кураторам, що в «укрів» є підступний план раптової атаки. А заодно і тримати в страху відновлення конфлікту місцеве населення. Це необхідно для підтримки режиму і штанів, оскільки у керівництва «ЛНР» і, особливо, «ДНР» назріває подвійна криза: економічна на місцях і довіри - у взаєминах з кураторами.
Тим часом штаб АТО не витримав і висловив ряд публічних претензій представникам ОБСЄ: ті, за заявою військових, занадто часто відмовлялися виїжджати фіксувати наслідки обстрілів, посилаючись на небезпеку для своїх співробітників. Щодо небезпеки не збрехали - нещодавно їх представників кілька разів обстрілювали. Але ж, врешті-решт, це місія в зоні конфлікту, а не гурток макраме. Схоже, «розборки» пішли на користь - представники місії відразу помітили факти обстрілу української території з заборонених 82- і 120-міліметрових гармат.
Таким чином, ми живемо у стані двох воєн - внутрішньополітичної і зовнішньої, нав'язаної нам Росією. Обидві виглядають досить паскудно і добряче дратують. В обох є неприємне відчуття довбання лобом стіни. Але якщо хочемо жити в нормальній країні - доведеться перемагати в обох.
Віктор Трегубов, спеціально для «Слово і Діло»