Генеральна прокуратура завжди ставала надійною опорою кожного нового президента в системі правоохоронних органів. У часи діяльності команди екс-президента Віктора Януковича ГПУ стала символом політичних репресій та переслідувань, а за рівнем корупції та недовіри суспільства посідала перші місця поряд із судовою системою.
Змінити ситуацію мала Революція Гідності. Втім, поки що тектонічних зрушень у реформі найбільш впливового правоохоронного органу так і не відбулося. Останні 2 роки країна очікує простих відповідей та результатів розслідувань найбільш резонансних справ Майдану та розстрілу Небесної сотні. Натомість вже третій за рахунком Генпрокурор – Віктор Шокін – так і не вніс прозорості в цьому питанні.
А от за кількістю політичних та корупційних скандалів нинішній глава Генпрокуратури перевершив своїх попередників, фактично зрівнявшись за рівнем негативу з представниками попередньої влади. Вже майже ні в кого не виникає сумнівів – генпрокурора потрібно змінювати. Однак є одна серйозна обставина: попри те, що рік прокурорства Віктора Шокіна серйозно впливає на рейтинги та погіршує імідж Президента, Петро Порошенко не поспішає звільняти його з посади. Іноді навіть дивно спостерігати, як Глава держави нібито не помічає усього суспільного негативу, що накопичив на собі нинішній генпрокурор, та, зціпивши зуби, зберігати за ним посаду.
Вето на відставку
Наразі очільник ГПУ, як і саме відомство, зібрав критичну масу негативу не лише всередині держави, але й за межами України. Західні партнери вже неодноразово натякали Президенту про необхідність змінити очільника Генпрокуратури. В кулуарах парламенту подейкують, що під час осіннього візиту віце-президента США Джо Байдена з його промови перед депутатами Верховної Ради зникла теза про надання значної фінансової допомоги від уряду США в розмірі 1 мільярду доларів. Причиною такого кроку стала впертість АП та очільника держави у відповідь на наполегливі рекомендації відправити у відставку Віктора Шокіна.
Про те, що нинішній очільник ГПУ перебуває під надійною політичною парасолькою Президента, говорять із самого початку його перебування на цій посаді. Не стали критичними для Глави держави ані скандал із «діамантовими прокурорами», ані демарші грузинських колег у ГПУ, ані тиск вітчизняної громадськості щодо відсутності прогресу в розслідуваннях резонансних справ. Восени 2015 року дії ГПУ щодо блокування прозорих конкурсів з обрання керівництва для нових антикорупційних органів мали розголос далеко за межами України, адже загрожували виконанню країною термінів щодо візової лібералізації з ЄС.
Проте навіть такий розвиток подій не спонукав Президента до відставки Шокіна. Мляво триває і збір підписів за висловлення недовіри генпрокурору в стінах парламенту. Під час минулорічних подій із бійками та скандалами в сесійній залі Верховної Ради у нардепа Єгора Соболєва невідомі нібито вкрали папку, де вже було зібрано 127 листів із підписами народних депутатів за відставку Віктора Шокіна з посади генерального прокурора України. У новому році народним депутатам вдалося повторно зібрати 117 підписів, однак, щоб розглянути питання про відставку генпрокурора, їх потрібно 150.
Цікаво, що за відставку попереднього генпрокурора Віталія Яреми голосів у ВР також не вистачало. Втім, така обставина не завадила Президенту внести відповідне подання до сесійної зали, після чого нардепи більшістю голосів підтримали ініціативу Глави держави. Що заважає піти за цією ж схемою цього разу – мабуть, риторичне питання.
Кричущою бездіяльністю ГПУ щодо розслідувань справ проти корупційних діянь колишніх високопосадовців з команди екс-президента Віктора Януковича шоковані навіть у посольстві США в Україні. Так, посол Джеффрі Пайєтт під час минулорічного Антикорупційного форуму в Одесі розповів про те, як зусиллями влади Великобританії були вилучені 23 мільйони доларів незаконно виведених за кордон українських активів, до чого міг бути причетний колишній міністр екології Микола Злочевський. Британці надіслали офіційний запит ГПУ щодо сприяння в розслідуванні цієї справи: йшлося про документи, необхідні для «замороження» руху коштів на рахунках в період розслідування. Втім, за словами американського посла, українські прокурори надіслали адвокатам Злочевського лист, в якому йшлося, що жодної справи проти нього немає. «В результаті британський суд зняв арешт з активів і незабаром гроші були переведені на Кіпр», – зазначив у своєму виступі Пайєтт.
Та сама історія сталася й із закриттям кримінального провадження щодо розкрадання коштів, виділених за Кіотським протоколом. В них фігурували фірми, близькі до екс-нардепа Юрія Іванющенка – одного з найближчих соратників екс-президента Віктора Януковича. Іванющенку інкримінували незаконне збагачення на 1,88 млрд грн та організацію заволодінням 170 млн грн державних коштів, отриманих Україною від продажу квот Японії на викиди парникових газів згідно з Кіотським протоколом. Суд закрив справу саме через бездіяльність прокурора. Припустити, що цього не могли не знати у керівництві ГПУ, було б занадто наївно.
Зміна акцентів
Запитання журналістів про відставку генпрокурора стало вже традиційним під час прес-конференцій Глави держави. Під час останньої, вже в січні 2016 року, Петро Порошенко стримано висловився з приводу такої можливості, зауваживши, що в країні триває системна реформа Генпрокуратури. «Я не буду йти шляхом, коли ми будемо міняти кандидатів на посаду генпрокурора. Я рішуче налаштований змінювати структуру та систему», - заявив Порошенко, нагадавши, що всі корупційні розслідування у ГПУ забрали та передали їх до Антикорупційного бюро, нагляд за яким здійснює Спеціалізована антикорупційна прокуратура.
Варто зазначити, що на Заході такі аргументи української влади не викликають довіри. В США та ЄС продовжують наполягати на відставці нинішнього очільника Генпрокуратури. Так, про свої наміри порадити Президенту звільнити Віктора Шокіна оголосили депутати Бундестагу, які цими днями відвідали Київ у рамках офіційної делегації. «З особою нинішнього генпрокурора реформа прокуратури, яка відбувається, не може вважатися надійною», - наголосив німецький депутат Норберт Шпінрат, додавши, що відсутність рішення щодо цього питання зрештою може нашкодити нинішньому керівництву держави.
Останнє, чим можуть похвалитися у ГПУ, – це прогрес у розслідуванні вбивств на Майдані. Нещодавно ГПУ повідомила про виявлення зброї, з якої здійснювалися розстріли протестувальників у лютому 2014 року в центрі Києва. Втім, останні успіхи виглядають радше променем оптимізму в цілковитій темряві. «На сьогодні ми маємо подвійне враження. З одного боку, є арешти. З іншого – ми бачимо неефективність цих розслідувань. Хоча тут, звичайно, відповідальність можна розділити навпіл, оскільки були рішення суду, за якими випускали злочинців», – оцінює роботу ГПУ за головування Віктора Шокіна директор Центру політичних студій та аналітики Віктор Таран.
Експерти також підкреслюють, що Шокін потрібен Президенту для контролю над подальшою роботою антикорупційного прокурора. Крім того, його звільнення може стати своєрідною розмінною монетою під час тривалих коаліційних торгів щодо перестановок в уряді Арсенія Яценюка. Мовляв, Президент буде готовий відправити у відставку Віктора Шокіна лише в обмін на відставку міністра внутрішніх справ за квотою «Народного фронту» Арсена Авакова. При цьому, за інформацією джерел в АП, кандидата на посаду очільника МВС збережуть за квотою «НФ» та підтримають голосами пропрезидентської фракції «БПП». Тоді як у разі відставки нинішнього генпрокурора в команді Президента розраховують зберегти за собою право на «свого» кандидата та очікують на підтримку «фронтовиків» у цьому питанні.
Сам Віктор Шокін в одному зі своїх нещодавніх інтерв’ю спростував інформацію про тиск із боку західних партнерів на Президента щодо вимог про його відставку. Крім того, скандальний очільник відомства висловив цілком слушне припущення про те, що 2016-й стане останнім роком його перебування на посаді генпрокурора. «Ви розумієте, я генпрокурор всього один рік, ви розумієте, сподіваюся, що останній», - підкреслив Шокін. Залишається лише сподіватися, що за цей рік фігура та «діяльність» нинішнього генерального прокурора не стане одним із впливових факторів чергової політичної кризи, що може мати фатальні наслідки для всієї країни.
Олександр Радчук, спеціально для «Слово і Діло».