Мабуть, Верховна Рада має ухвалити закон про заборону висловлювати недовіру урядам в лютому. Сім років тому, на початку 2009 року, тоді всесильна «Партія регіонів» не змогла знайти голосів для відставки уряду Юлії Тимошенко. Так і не знайшовши партнерів у сесійній залі та не домовившись із тодішнім президентом, «регіонали» сконцентрувалися на інших завданнях, а Кабмін продовжив працювати аж до весни 2010 року.
При цьому в країні, як і зараз, проте в менших масштабах, вирувала економічна криза, а прем’єр та президент продовжували з’ясовувати відносини доти, доки навесні 2010 року державу не очолив Віктор Янукович. Примітно, що і Юлія Тимошенко, і Віктор Ющенко прийшли до влади на хвилі Помаранчевої революції, а їхні політичні сили спершу намагалися працювати в рамках спільної коаліції.
Цими днями невдала відставка уряду Арсенія Яценюка зафіксувала початок нового етапу в кризі довіри до влади. Згідно із останніми опитуваннями Соціологічної групи «Рейтинг», діяльністю глави Кабміну задоволені всього 8% опитаних, тоді як відставку уряду підтримують 70% респондентів. Ще восени 2015 року уряду Арсенія Яценюка довіряло близько 13% українців, а 60% - підтримали б відставку. Однак це лише один бік медалі. Інший полягає у відсутності єдності серед учасників коаліційної більшості.
Жоден із учасників вистави під назвою «відставка уряду» тепер не знає, як Кабмін у нинішньому складі збирається співпрацювати з парламентом, який зібрав достатню кількість голосів про визнання незадовільною роботу уряду, та 194 депутати якого проголосували за його відставку.
Вихід зі складної ситуації доведеться знаходити, адже згідно із законодавством, питання про відповідальність Кабінету міністрів не може розглядатися Верховною Радою більш ніж один раз протягом чергової сесії. Вочевидь, йтиметься про переформатування коаліції, якої, де-факто, вже не існує. Так, фракція «Народного фронту» у повному складі не проголосувала за відставку уряду, у «БПП» знайшлося лише 97 голосів, «Батьківщина» та «Самопоміч» практично в повному складі підтримали рішення про недовіру Кабміну. Після невдалої відставки в кулуарах парламенту почали лунати думки про домовленості між Яценюком та Банковою.
Тим часом фракція «Батьківщина» розпочала власну гру, заявивши про відкликання з уряду міністра спорту за своєю квотою – Ігоря Жданова. Останній на пропозицію соратників не пристав, залишившись працювати в уряді. І якщо одразу після невдалого голосування за відставку Кабміну Юлія Тимошенко ще вагалася, чи покидати «Батьківщині» лави коаліції, то вже наступного дня рішення стало остаточним.
«Фракція сьогодні на своєму ранковому засіданні прийняла єдино можливий крок, цей крок – до виходу з коаліції. Ми мусимо констатувати, що коаліції демократичних сил, проєвропейської коаліції в цьому парламенті ніколи не існувало. Завжди існувала кулуарна, тіньова коаліція», - заявила Юлія Тимошенко. Своєю чергою, фракція «Самопомочі» також заявила про обговорення наміру вийти з парламентської більшості.
Таким чином, навіть без демаршу «Народного фронту» ситуація лише погіршується. Знайти вихід зі складної ситуації всім учасникам буде не просто.
На заваді – власні інтереси, підкріплені грою олігархічних груп. «Провал голосування за відставку уряду - це результат змови олігархів Ріната Ахметова, Ігоря Коломойського та Сергія Льовочкіна з одного боку. І Петра Порошенка та Арсенія Яценюка – з іншого. Те, що відбулося сьогодні в залі, й події минулого тижня були добре зрежисованим спектаклем, в якому роль вимушеної жертви грав генпрокурор Віктор Шокін», - підкреслив народний депутат із пропрезидентської фракції Мустафа Найєм.
Поки політики вигадуватимуть нові схеми «вимушених компромісів», звітуватимуть про успіхи в реформуванні країни та непередбачувану ситуацію на фронті, пересічні українці зроблять свої висновки. Безумовно, невдала відставка уряду, як і будь-яка ситуація, має свої плюси та мінуси.
Плюси
Відверто позитивний ефект від збереження уряду Арсенія Яценюка є дуже дискусійним.
По-перше, умовна «єдність» політичних гравців надає гарні сигнали для Заходу. Маємо одразу 4 позитивних маркери (втім, з багатьма «але»):
- Минулого тижня відкликали свої заяви про відставку одразу четверо міністрів, після чого Арсеній Яценюк назвав Кабмін «єдиною командою, яка прийшла разом, і піде також разом»;
- Парламент схвалив низку євроінтеграційних законів. Втім, з багатьма негативними застереженнями, як-от у законі про електронне декларування;
- Верховна Рада не змогла відправити у відставку уряд, хоч і визнала його роботу незадовільною;
- Президент фактично ініціював відставку генпрокурора Віктора Шокіна.
Всі ці меседжі мають позитивно позначитися на ситуації із наданням чергового траншу кредиту МВФ.
По-друге, уряд залишиться працювати у «підвішеному стані», а це дає примарну надію на те, що Кабмін бодай активніше візьметься впроваджувати реформи.
По-третє, є надія таки провести перемовини всередині коаліції та замінити деяких міністрів на інших.
По-четверте, формально країна не опиниться в черговому стані дочасних парламентських перевиборів, результат яких спрогнозувати вкрай важко.
По-п’яте. Зберігається умовний політичний баланс, адже в разі відставки Арсенія Яценюка зросли б ризики посилення пропрезидентської команди та подальшої монополізації влади.
Мінуси
Деякі плюси можна сміливо переносити і в блок мінусів.
Перш за все, це відсутність перевиборів до Верховної Ради, які дають можливість громадянам вплинути на політичних гравців.
По-друге, поки що консервується ситуація із політичним протистоянням між пропрезидентською та пропрем’єрською командами. Як бачимо, цей фактор вміло використовують інші впливові гравці, передусім – олігархічні групи.
По-третє, міністри розуміють і бачать рівень недовіри до їхніх дій у владі, тож можуть як почати змінювати цю ситуацію, так і вдатися до експериментів. Ще одна загроза – урядова команда замість реформ продукуватиме популізм.
По-четверте, Кабмін та парламент так і не дійдуть спільного знаменника й усі урядові ініціативи із реформування країни не знаходитимуть підтримки в сесійній залі Верховної Ради. Натомість зростуть ризики так званих «ситуативних голосувань», коли де-юре до коаліції входитимуть одні фракції, а де-факто – голосуватимуть інші. До цієї гри можуть долучитися «РПЛ», «Опозиційний блок», депутатські групи «Відродження», «Воля народу» та позафракційні нардепи.
П’яте, найнебезпечніше. Почнеться масштабна неприхована політична війна всіх проти всіх, де уряд та парламент перетворяться на такі собі «Колізеї». Такий сценарій означатиме проведення дочасних і парламентських, і президентських перевиборів уже на початку 2017 року, адже довіру втратять усі інститути влади.
Олександр Радчук, спеціально для «Слово і Діло»