В другі роковини найдраматичніших подій Революції Гідності кореспондент «Слова і Діла» поспілкувався з активним учасником Євромайдану, головою громадянського руху «Спільна справа» Олександром Данилюком. Говорили про дні революційної зими, та які наслідки для України принесла перемога Майдану.
- Сьогодні дуже символічний день – другі роковини подій Майдану 18 лютого. Оглядаючись на той день і станом на сьогодні, чи задоволені ви змінами в країні? Чи не були жертви Небесної Сотні даремними?
Тут треба чітко зрозуміти, чи було це потрібним. Позиція нашої організаціі – через некомпетентність та необ'єктивність, нещирість частини тодішніх опозиційних лідерів, революція затягнулась і дійшла до цієї абсолютно сумної та непотрібної гекатомби. Чи була можливість демонтувати режим Януковича без жертв? Так, вона була. Ми чітко продемонстрували, що це могло бути зроблено.
Насправді, паралізувати роботу державного апарату за тієї кількості людей, яка брала участь у революції, не становило жодних проблем. Це можна було зробити першого ж дня, коли ми взяли КМДА, й коли ми планували брати інші адміністративні будівлі. Коли загальна позиція Комітету національного порятунку була така, що ми не повинні були цього робити. І ми послухались. Але ви бачили, що було після цього. Мирний наступ на парламент 18 лютого був пасткою, в яку свідомо, чи через власну некомпетентність революція загнала учасників протесту.
Чи потрібно було це? Ні, це не було потрібно для того, щоб Янукович покинув Україну. Чи задоволений я результатами революції? Я вважаю головним результатом революціі демонтаж режиму Януковича. А ні війна, а ні обрання чинного парламенту та Президента не були результатами Майдану. Це були чесні, демократичні вибори. Люди обрали тих, кого вважали за потрібне.
Водночас хочу сказати, що мої особисті очікування були більш песимістичними. Тому, власне, якщо не брати до уваги економічну та соціальну складову, очевидні прорахунки уряду в частині розвитку економіки та захисту соціальних прав громадян, а говорити суто в безпековому вимірі, у вимірі вибудовування міжнародних стосунків України та оборони від російської агресії – це найменше, що могло трапитись.
Для нас це, зі стратегічної точки зору, вже виграна війна. Питання в тому, як швидко ми зможемо відновити територіальну цілісність України, чи зможемо ми інтегрувати повною мірою спільноту півдня та сходу країни в політичну українську націю.
Це, безперечно, залежить від урядової політики. Але російський проект із розділу України та її дезінтеграції не реалізований. Я вважаю, що це основна перемога, в тому числі й Майдану. Оскільки якби ми йшли за російським сценарієм, то до 2015 року Україна була би розшматована. Тому я вважаю головним результатом Майдану збереження української державності. Держава та незалежність – це вікно можливостей. І як ми ним скористаємося, залежить від нас.
І сьогодні основним викликом для українського народу є відсутність альтернативи тому корумпованому і недолугому керівництву, яке у нас є. Українці мають в найближчий час все-ж таки віднайти в собі сили не тільки для спротиву, але й для побудови альтернативних політичних інституцій, які б не залежали від олігархату. Ми повинні навчитися об'єднуватися, навчитися жертвувати на політичну діяльність, підтримувати незалежні політичні сили.
- На вашу думку, негативні для України війна на Сході, анексія Криму, економічна криза – це прямі наслідки Революції, чи це невідворотні події для України, які Майдан тільки пришвидшив?
Ще в 2010 році, коли «Спільна справа» тільки створювалася, ми говорили про те, що завдання, яке тоді стояло перед РФ, і інструментом в руках якої був режим Януковича, – розшматувати Україну в 2015 році. Повторити те саме, що і в 2004 році, але більш переконливо та більш жорстко. Чи була війна з Росією невідворотною? Так. Чи було відділення українських територій невідворотним? Так. Революція, безперечно, якби не сталася в 2014 році, ми мали б значно гіршу ситуацію. Як я казав, ми зберегли державність. Значною мірою її розвиток залежить від розвитку громадянського суспільства та здатності громадян самостійно формувати його інститути, та формувати органи державної влади.
На сьогодні є проблема еволюції політичної культури в Україні. Попри те, що вона триває, на превеликий жаль, наше суспільство ще не знаходиться на тому рівні розвитку й усвідомлення своєї особистої відповідальності за зміни в країні.
Для мене особисто дивно чути якісь звинувачення у відсутності реформ, з посиланням на Майдан, коли ми говоримо про Яценюка та Порошенка та будь-кого взагалі з представників політичної опозиції часів революції. Вони не були лідерами Майдану, це було очевидно. Вони не користувалися авторитетом навіть у тих людей, які на відміну від нас трималися сцени та отримували звідти якісь вказівки. Вони були переговорниками між Майданом і Януковичем, а точніше – між Україною та Росією. Ними вони й залишилися.
Говорити про те, що ця влада є продуктом Майдану по-перше неправильно, по-друге – нечесно. Майдан продемонстрував здатність українців до непокори. Реалізувати свій імператив щодо того, що якщо нам хтось не подобається, ми не будемо чекати 5 років. В 2004 році ми довели, що можемо захищати свій вибір і обирати кого ми хочемо. В 2014 році ми довели, що ми можемо відправляти у відставку тоді, коли ми хочемо.
Але 2004 рік був помилкою, тому що Ющенко не був тією людиною, в яку вірили. В 2014 році все було правильно, тому що Янукович був тією людиною, яка була непотрібна Україні. Треба вчитися не лише розривати відносини, але й формувати їх. Цього, на жаль, українці поки не навчилися.
- Повертаючись до подій Майдану: захоплення активістами «Спільної Справи» міністерств свого часу викликало невдоволення у тодішньої влади, вас оголосили в розшук...
Насправді, на мене було відкрито кримінальну справу ще на початку Майдану за замах на повалення конституційного ладу та захоплення державної влади. Мене будь-якого моменту могли витягнути з Майдану, тим більше, що була загроза того, що частина моїх опозиційних колег тодішній владі могла допомогти з цим. І це було б найменшим, що могло зі мною трапитись.
- У вас тоді навіть був конфлікт зі «Свободою»...
Не було жодного окремого конфлікту зі «Свободою». «Свобода» була на підряді в Будинку профспілок, де тоді сиділи «очільники» опору. А що тоді відбувалося? В результаті наших дій була паралізована робота Міністерства АПК – одного з ключових відомств. Ми показали, що можемо паралізувати роботу інших відомств.
Замість того, щоб скористатись цією можливістю, і продовжити...
- Вас назвали провокаторами.
Так, нас назвали провокаторами. Хоча я хочу звернути увагу на те, що внаслідок наших дій втрати для уряду були зрозумілими. А для протестувальників жодних втрат взагалі не було. Потім у нас була ця «чудова» мирова угода, підписана між Януковичем, Росією, опозицією, Польщею, Німеччиною та Францією, в якій вони прийняли рішення розбирати барикади та звільняти адміністративні будівлі. Фактично, готувати Майдан до розгону в силовий спосіб.
І мало хто згадує про те, що коли почалися розстріли, ми знову захопили Міністерство АПК, Держтелерадіо та інші будівлі. Насправді, суттєва проблема була не в тому, що на Майдані залишались активісти, половина яких — зі «Спільної справи». Вона була в тому, що якщо продовжувати зачистку, треба було звільняти адміністративні будівлі. Це потягнуло би за собою знищення документів, комп'ютерів, які мали цінність і для уряду, і для великих корпорацій.
Тим більше, у відкритій літературі з організації заколотів і революцій чітко записано, що треба блокувати роботу основних інфраструктурних об'єктів. Стояти й розмахувати прапорами 3 місяці – це не революція, це демонстрація. А тільки за звільнення МінАПК, і навіть не всього, а частини, де зберігалися документи, нам пропонували 40 мільйонів доларів. Це пропонував один із заступників міністра буквально наступного дня після захоплення.
Спілкувався Грищак Олег, спеціально для «Слово і Діло»