На цьому тижні у центрі уваги були процеси, які почалися набагато раніше. У першу чергу, судові, у другу – які стосуються перерозподілу владних повноважень.
Хто буде рулити країною
Триває улюблена забава української еліти – «тертя» за перерозподіл влади. У даному випадку – вищої виконавчої. Увесь тиждень відбувались консультації про новий формат уряду та парламентської коаліції. Поки відпрацьовуються чотири основні версії:
Арсеній Яценюк залишається прем'єром, частково переформатується Кабмін. Проти – Президент;
прем'єром стає глава Мінфіну Наталія Яресько, Кабмін переформатується зі збільшенням частки технократів, Яценюк зберігається, але на другорядних ролях, олігархи і схемотехніки усуваються від важелів впливу, зокрема, на держпідприємства. Проти – Верховна Рада (здавалося б, до чого тут олігархи і схемотехніки?);
прем'єром стає людина Президента (спікер Ради Володимир Гройсман або глава МЗС Павло Клімкін), коаліцію рятує Олег Ляшко в обмін на місце спікера. Проти – «Народний фронт» і значна частина Ради, та й взагалі всі, хто не хоче бачити Ляшка на вищезазначеній ролі;
перевибори парламенту. Проти – наші західні партнери.
Як бачимо, в кожному із варіантів є хтось, у кого блокуючий пакет і хто дуже заперечує. Саме тому процес поки провисає.
Безвізовий режим
Триває дискусія навколо безвізового режиму з країнами Шенгенської зони. Повідомлення, що Євросоюз все ж таки розділив єдиний пакет з надання такого привілею Україні і Грузії, обурило українське суспільство. Однак і експерти, і європейські політики просять не нагнітати: мовляв, основна причина тут – референдум щодо асоціації України і ЄС, який має скоро пройти в Нідерландах.
Європейські лідери не хочуть зайвий раз підстьобувати запал у євроскептиків Голландії, тому просять почекати. Те ж саме кажуть і українські політики, але їм-то якраз у цьому плані віри й немає: проблеми зі створенням Державного бюро розслідувань (ДБР) і жахливе спотворення закону про електронне декларування – це їх об'єктивні «заслуги» і ключові перешкоди на шляху до безвізового режиму. Втім, прес-аташе представництва ЄС в Україні Давид Стулік заявив, що європейська і українська сторона домовилися до деякого компромісу з цього питання.
Подивимося. Але зауважимо, що прозоре декларування доходів політиків і ефективні антикорупційні органи потрібні нам не просто як пропуск в ЄС, але й самі по собі.
Доречі, за словами в. о. генерального прокурора України Юрія Севрука, ДБР (орган, що стежить за злочинами чиновників, що не відносяться до підвідомчості НАБУ) буде сформоване не раніше 2017 року. Профільний закон вже є, а профільна постанова Кабміну була ухвалена 29 лютого. Тепер справа за підбором персоналу.
Прокурорські бої
Триває внутрішній конфлікт у Генеральній прокуратурі, де з одного боку – вищезгаданий Севрук, а з іншого – Давид Сакварелідзе. Перший доручив останньому очолити групу державних обвинувачів у процесі проти «діамантових прокурорів» – мовляв, перевіримо, чи впораєшся на чолі групи заздалегідь визначених нами людей.
У свою чергу, Сакварелідзе продовжує вимагати відновити його колег, які працювали над цією справою раніше, на посадах в Генеральній інспекції. При оприлюдненні своїх позицій обидві сторони використовують пафос, сарказм і Фейсбук – все, як у нас прийнято.
Справа Краснова
Останнім часом українські новини все частіше обертаються навколо судових процесів. На цьому тижні суспільний інтерес був прикутий до судового процесу над лідером громадянського корпусу «Азов-Крим» Станіславом Красновим і його пасією Оксаною Шелест.
СБУ звинувачує цього громадянина в роботі на російські спецслужби, в тероризмі, державній зраді і незаконному зберіганні вибухових речовин. На свій захист Краснов стверджує, що хоч з іноземними розвідниками і контактував, але для блага України та з відома вітчизняних спецслужб. Запевняє, що це – розправа за його активну громадянську позицію. Краснов також заявив, що СБУшники застосовували до нього тортури.
Ускладнює весь процес те, що значна частина свідчень у ньому є оперативною інформацією розвідок і містить гриф «секретно», тобто доступ до матеріалів навіть судові органи не можуть відразу отримати, не кажучи вже про широкий загал. При цьому сама громадськість процесом цікавиться і хоче тримати руку на пульсі.
Надія Савченко
І знову до суду. Старший лейтенант Савченко – знову героїня новинних стрічок. На цьому тижні Савченко на судових дебатах видала промову, у якій звинуватила російське правосуддя в неіснуванні, російську державу – у нехтуванні міжнародними правом, а слідчих у своїй справі – у надмірній жіночності. І заявила, що просить суд погодитися з вимогами прокуратури про 23 роки в'язниці для неї і не затягувати процес. Суд почав затягувати процес, і Савченко оголосила сухе голодування, заявивши, що повернеться на батьківщину живою або мертвою.
У складну ситуацію Надія поставила і українського Президента. З одного боку, вона нагадала йому про обіцянку звільнити її ще в 2015-му році. З іншого – сама ж заявила суду, що не дозволить обміняти себе на двох засуджених в Україні бійців російського ГРУ. Оскільки обмін Савченко на Александрова і Єрофєєва був би, мабуть, єдиним швидким способом її звільнити, доступним українському Президенту – розклад не з найпростіших.
Обстріли з «Градів»
Тим часом терористи на лінії розмежування навіть і близько не хочуть робити вигляд, що дотримуються Мінських угод.
Вранці 3 березня околиці Красногорівки обстріляли з «Градів». Тобто мова вже навіть не про великокаліберні міномети – в хід пішла реактивна артилерія, яку ні з чим не переплутаєш. Нагадаємо, саме обстріл околиць Цхінвалі грузинськими «Градами» свого часу росіяни намагалися представити як головний аргумент на користь «геноциду осетин». Красногорівка ж тільки вдвічі менша за центральне місто Південної Осетії.
Через постійні обстріли українська сторона була змушена знову тимчасово закрити КПВВ «Мар'їнка».
Спільний знаменник подій тижня – перевірка на людяність, на дієздатність, на витримку і професіоналізм. Життя перевіряє Кабмін, Європа перевіряє український політикум, ГПУ перевіряє Сакварелідзе, російська судова машина – Надю Савченко, а терористи – всіх інших українських військових. Про результати більшості цих перевірок ми дізнаємося вже найближчим часом.
Віктор Трегубов, спеціально для «Слово і Діло»