За рівнем життя Україна є однією з найбідніших держав у світі. Основна частина доходів більшості українських домогосподарств йде на купівлю продуктів харчування. Про інші категорії витрат, доступні громадянам у більшості розвинених країн – поїздки за кордон на відпочинок, регулярне культурне дозвілля, купівля авто, нерухомості – більшість українців навіть не мріють.
Згідно з даними нещодавнього дослідження рівня життя українців, який проводили експерти ООН, близько 80% наших громадян живуть за межею бідності. Тобто витрачають до 5 доларів на день (за нинішнім курсом, це близько 130 грн). Відповідно, згідно з мінімальною зарплатою (цей показник із травня 2016 року становитиме 1450 грн), на добу навіть українець, що працює, може дозволити собі витрачати не більше 48 гривень (1,8 дол.). Ці показники є не набагато кращими за реалії найбідніших країн Африки, де подібний рівень витрат людини перебуває в межах 1-1,2 дол./день.
Із підняттям соцстандартів у країні ситуація дуже складна – гроші брати немає звідки. Втім, подібна криза триває вже більше 15 років: жоден уряд так і не переглянув споживчий кошик українця. Саме на основі цього показника встановлюється прожитковий мінімум, необхідний для життя. Навіть мінімум товарів для виживання, закріплений у нинішньому споживчому кошику, не відповідає жодним сучасним потребам. Те ж саме стосується й рівня мінімального прожиткового мінімуму.
Нарешті, лише цього року громадські активісти та юристи змусили Кабмін забезпечити виконання закону «Про прожитковий мінімум» і переглянути споживчий кошик українця. За законом, перелік найнеобхідніших для життєдіяльності кожного громадянина товарів та послуг мав би переглядатися кожні 5 років. Однак схоже на те, що й цього разу в Кабміні повноцінно не виконають своїх обіцянок та запропонують чергову профанацію з підвищенням соціальних стандартів.
Життя за мінімальними потребами
Нардепи також на повну потужність використали тему перегляду споживчого кошика пересічного українця. Активне обговорення необхідності внесення змін та нових позицій до переліку розпочалося в стінах парламенту ще восени минулого року. Так, в споживчому кошику українця всього 250 позицій, тоді як у країнах Євросоюзу та в США їхня кількість є значно більшою. У Німеччині – 700 одиниць, у США та Франції – 305, у Швейцарії – 1046. Ще одна принципова відмінність українського споживчого кошика від західних аналогів – у нас його вартість визначається в абсолютних показниках, тоді як у розвинених країнах споживчий кошик – це фіксований набір продуктів і послуг, які споживає покупець.
У розвинених країнах підхід до визначення основних позицій споживчого кошика більш ніж серйозний. В ЄС та США, по суті, відсутнє саме поняття «прожитковий мінімум» – його замінюють на середній рівень споживання. Саме від ретельного визначення кількості позицій у споживчому кошику й залежатиме визначення рівня бідності в країні та кількість тих, хто матиме соціальну допомогу від держави. Таким чином, достатній прожитковий рівень у розвинених країнах складає близько 60% від середньої зарплати.
В Україні з усіма показниками суцільна плутанина. В споживчому кошику українця недостатньо ані продуктів для повноцінного харчування, ані необхідних для нормального життя послуг, ані решти товарів щоденного вжитку. Навіть після того, як Кабмін нещодавно переглянув кількість позицій споживчого кошика й збільшив їх до 296, в ньому все одно відсутні такі витрати, як послуги Інтернету та мобільний зв'язок, памперси для новонароджених і багато іншого, без чого життя сучасної людини є просто неможливим.
Більше того, встановлена вартість навіть такого «неповноцінного» споживчого кошика є значно вищою (2546 грн), аніж запропонований Кабміном рівень мінімальної зарплати (1450 грн з травня 2016 року) та мінімальної пенсії (1130 грн з травня 2016 року). Тоді як за підрахунками експертів, аби задовольнити мінімальні потреби пересічного українця та передбачити всі позиції у споживчому кошику, необхідно встановити рівень витрат у щонайменше 7000 грн на місяць. Необхідна сума, а це всього близько 270 доларів на місяць, є астрономічною для більшості українців. А от за даними ООН, достатній рівень витрат на людину щомісяця має бути не менш ніж 500 доларів на місяць. Все, що нижче цієї позначки, автоматично вважається різними стадіями бідності.
Важливо зазначити, що нинішні соціальні стандарти не враховують реальний рівень низки інших важливих показників. По-перше, рівень девальвації вітчизняної валюти – гривня знецінилася майже у 3,5 рази. По-друге, рівень інфляції, показники якої за минулі 2 роки зростали як на дріжджах. По-третє, неухильне зростання всіх тарифів. Лише ці три фактори повністю змінили життя кожного українця.
Неконтрольовані ціни
Якщо, за даними Держкомстату, в 2013 році українці на продукти харчування витрачали близько 55% свого доходу, то сьогодні ця частка вже наближається до 90%. Пояснити, за рахунок чого живуть більшість українців, можна лише наявністю потужного тіньового сектора економіки. Варто зазначити, що в найбільших країнах ЄС – Німеччині та Франції – частка загальних витрат на продукти харчування не перевищує 15%, тоді як в цілому в країнах ЄС цей показник в середньому складає 20%.
Те, що українці фактично працюють за їжу, є ще одним викликом для уряду. Питання не лише в обсягах падіння економіки, але й у відсутності державної політики контролю за споживчими цінами. Останні в мережах супермаркетів часто зростають безпідставно – на цьому вже неодноразово наголошували в Антимонопольному комітеті. Експерти відзначають, що деякі категорії товарів зростають у ціні швидше, аніж змінюються показники інфляції. Деякі категорії товарів, навіть ті, що виробляються в Україні, зростають у ціні більше, ніж це відбувається в багатьох країнах світу.
Вітчизняні рітейлери говорять про скорочення виробництва окремих категорій товарів та необхідність їх імпорту з-за кордону. Ще одна причина – закладання ризиків із девальвації гривні в ціну товару. І навіть якщо національна валюта зміцнюється, споживач у магазині продовжує платити за продукт більшу ціну, яку торговці заклали на момент закупівлі товару. На жаль, така тенденція стосується всіх категорій товарів, а не лише продуктів харчування. Це імпортований бензин, одяг, взуття, ліки, побутова техніка, косметологічна продукція, побутова хімія тощо.
Тож піднімати соціальні стандарти в таких умовах, враховуючи й перелік товарів/послуг зі споживчого кошика, – справа безглузда. Новому Кабміну варто зосередитися на докорінному перегляді підходів до цілісного реформування економіки, посилення антимонопольного законодавства, зниження рівня інфляції та кардинального покращення умов для ведення бізнесу. Тоді як пільги та соціальні виплати на період реформ потрібно максимально інвентаризувати.
Олександр Радчук, спеціально для «Слово і Діло»