Серію інтерв’ю з депутатами з рейтингу найбільш відповідальних народних обранців продовжує бесіда з представницею «Самопомочі» Наталією Веселовою. До списку партії вона потрапила після того, як стала співзасновницею й президентом «Благодійного фонду допомоги батальйону «Донбас». Після обрання в парламент ключовим напрямком її роботи також стала допомога учасникам АТО й жителям тимчасово окупованих територій, що, по суті стало продовженням усієї її попередньої кар’єри, котра включала роботу в органах соцзахисту Слов’янська й Донецька.
8 виконаних та жодної проваленої обіцянки дозволили «Слову і Ділу» включити Наталію Веселову до списку п’яти найвідповідальніших народних депутатів від «Самопомочі».
«Слово і Діло» регулярно складає рейтинги відповідальності народних депутатів. За півтора року роботи Ви стали одним із лідерів «Самопомочі» за відсотком виконаних зобов’язань. Вас це тішить?
Це для мене сюрприз. Я не слідкую за своїми рейтингами. Роблю ту справу, яку вважаю за потрібне.
Чому, на Вашу думку, депутати, що працюють у Верховній Раді не першу каденцію, виконують свої обіцянки набагато гірше, ніж новачки?
Це мабуть досвід роботи: хтось звик, хтось, може, вже перегорів. Кожен іде до Верховної Ради задля якоїсь мети: хтось хоче пролобіювати свої інтереси, хтось хоче навпаки захистити чиїсь інтереси. Хто яку мету ставить перед собою. Мабуть ще залежить від того, як людина бачить. Чи виходить у неї це, чи ні. Та мета, яку я поставила, вона мабуть зараз дуже непопулярна: я сама з Донбасу, тому звичайно я перед собою поставила мету захист прав людей, які або залишилися на непідконтрольній території, або тих, які виїхали – вимушених переселенців. Також я ставила мету захищати права учасників АТО, однак це невдячне діло.
«Самопоміч» виступає за повне припинення усіх контактів з тимчасово окупованими територіями. Поясніть свою позицію, адже це не вписується в концепцію «боротьби за розуми людей на цих територіях», оскільки лише відверне тамтешнє населення від України остаточно.
Тут потрібно дивитися не лише на емоції або на етику. Якщо ми державні діячі, то ми повинні прораховувати, як наші дії будуть розцінені людьми і які вони принесуть результати у довгостроковій перспективі. Я спілкувалася зі своїми колегами з Молдови, з Грузії – це країни найбільш рідніші до нас, це ті країни де є такі ж проблемні зони, як у нас Донбас і Крим. Вони зі мною ділились, що вони у своїй державі домагаються лояльного ставлення до людей, які проживають на непідконтрольних територіях, для того щоб, якщо вони повернуться, ті люди, які там зараз проживають, відчували лояльне ставлення держави. Вони так само лояльно будуть ставитися до цієї держави, вони будуть основою для відтворення державності на тих територіях. Тому і ми повинні прораховувати не одномоментний результат, а як це буде виглядати в довгостроковій перспективі. Якщо держава Україна збирається повертати до свого складу Донбас і Крим, то ми повинні піклуватися про тих людей, які там залишилися. Ті люди повинні відчувати, що держава про них не забула, що вона захищає їх права, що вона вважає їх своїми громадянами. І це не тому, що я там живу, чи жила – це просто здоровий глузд. Емоції – це якраз заклики, до того, щоб відрізати ці території.
Так «Самопоміч» якраз і говорить про те, щоб «відрізати» ці території!
Так і в мене був грандіозний скандал з цього приводу. Я не раз піднімала на засіданнях фракцій питання по Донбасу, ми обговорювали, я запрошувала експертів. Я запрошувала директора Агентства з відновлення Донбасу, я запрошувала людей, які проживають на Донбасі. Я доклала всіх зусиль, щоб мої колеги зрозуміли і цих людей, і зрозуміли ті перспективи, які відкриваються перед Україною в тому випадку, якщо ми дійсно відмовимось від цих територій. Потрібно розуміти, що блокади не буде! Для того, щоб була блокада Донбасу, нам потрібно домовлятися з Російською Федерацією. Тому що у нас відкритий кордон з Російською Федерацією і ми його не контролюємо. Зараз що ми зробили, коли ми відмовились від цих територій? Ми просто віддали свій ринок Росії. Зараз просто прикордонні області Росії процвітають на контрабанді. Вони везуть товар в Донецьку, Луганську області, і вони на цьому заробляють. Натомість Україна від цих ринків відмовилась. Зараз вона відмовляється від цих людей.
Останні півтора місяці у нас Міністерство соцполітики разом з СБУ проводить таку акцію по дискримінації переселенців та людей, що проживають на непідконтрольних територіях: їх називають шахраями, псевдопереселенцями, лякають місцевих жителів, чи громади, які приймають до себе переселенців, що, якщо у вас проживає переселенець, вас позбавлять субсидії. Це просто недержавницька позиція. Ті дії, які зараз проводить Міністерство соцполітики, можна розцінювати як розпалювання внутрішньої ворожнечі й провокування громадянського конфлікту, який може перерости у громадянську війну. А це мрія Путіна.
Я жила в Донецьку, коли у нас розпочинався Майдан. У нас у Донецьку був свій Євромайдан. І я бачила, як місцева влада провокувала людей на ворожнечу. Люди не розуміли, чому брат повинен ненавидіти брата, чому сусід повинен ненавидіти сусіда. Нам «допомагали» в цьому заїжджі «туристи». З Росії просто везли автобусами людей, які провокували сутички, які провокували людей ненавидіти Україну, українців, український прапор, гімн, щоб усі символи в них викликали відразу. Людей дуже довго потрібно було провокувати, вони не велись на це, і спровокували вже після того, як пролилася перша кров. Для цього потрібно було дуже багато зусиль... А зараз у нас центральні державні органи беруть і роблять те, що у нас робили російські туристи – сіють розбрат. Останнє, наприклад: у Бердянську на сайті управління праці вивісили адреси, де зареєстровані переселенці і пропонують місцевим жителям доносити, чи живе там переселенець, чи ні. Такі дії я розцінюю як антидержавницькі.
Ми знаємо, що Ви активно працюєте на території Донбасу, які проекти Ви зараз реалізовуєте?
Я брала участь у робочій групі при Службі безпеки України, яка розробляла тимчасове положення про перетин лінії зіткнення. Це така зона конфлікту. Коли у нас ввели паперові перепустки для людей, вони довго не могли отримати перепустки для того, щоб покинути ту територію, де відбувалися бойові дії. Людина просто не могла врятувати своє життя: для того, щоб покинути зону бойових дій, людині потрібно було отримати паперову перепустку. По-перше – це корупційна схема, коли за певну суму тобі виписували перепустку прямо на місці, навіть були випадки, коли органи так званих «Д/ЛНР» самі ці перепустки виписували. Де вони брали ці бланки? Але такі схеми були налагоджені. Коли СБУ підняла цю тему, ми включилися в робочу групу разом з моїми помічниками й громадськістю. Ми намагалися довести безперспективність цих паперових перепусток і розповідали про ті корупційні схеми, які виникають. Ми все ж таки домоглися цього. На законодавчому рівні я вносила поправки до законопроекту №2166. Ми цілий рік його просували у Верховній Раді: зареєстрували його ще 18 лютого 2015 року, і лише у грудні 2015 року Рада проголосувала за нього. Цілий рік такої важкої роботи. Я чому і здивувалась, що потрапила у 5 результативних депутатів, тому що те, що я роблю – не завжди і не дуже швидко приносить свої результати, тому я дуже скептично ставлюся до результатів своєї роботи, оскільки дуже часто це буває робота впусту – зусиль багато, а результатів дуже мало.
За весь час роботи в парламенті Ви не провалили жодної обіцянки. Як Вам це вдається?
Я просто дуже відповідально (ставлюся – Ред.) до свої обіцянок, до будь-якого слова. Якщо я розумію, що я чогось не можу виконати, я так і кажу: «Я не зможу вам у цьому допомогти». Останні півтора місяці мені просто доводиться воювати з Міністерством соцполітики. Я відкрила онлайн-приймальню, вивісила об’яву, що приймаю скарги на свій e-mail. Останнім часом приходить багато листів із вдячністю, й люди кажуть, що їм допомогло саме моє звернення до Мінсоцполітики. Дуже приємно отримувати подяки, але насправді це дуже сумно, коли доводиться народному депутатові витрачати час не на законодавчі ініціативи, а на те, щоб примусити центральні органи (влади – Ред.) виконувати свою роботу. Просто виконувати роботу!.. Заржавілий механізм, доводиться вручну колеса крутити. Це дуже важко.
Що заважає депутатам виконувати обіцянки?
Якщо подивитися на ту кількість законопроектів, які зареєстровані, можна побачити, на що в нас іде час. Всі законопроекти, які зареєстровані, їх потрібно опрацювати в комітетах, проаналізувати. А дуже часто я це називаю: «законодавчий спам», або «законодавче сміття». Законопроект, у якому міняється або кома, або одне слово, на нього доводиться витрачати дуже багато часу. Крім того, в нас половина Верховної Ради – це молоді депутати... Може, не молоді, але нові – люди, які не мали досвіду роботи у Верховній Раді. Не мали досвіду в законодавчій роботі, і нас ніхто не навчає, як бути державним службовцем, як бути народним депутатом... Це доводиться робити самому. Якщо в тебе немає грошей на дорогого експерта, консультанта – то ти просто береш і самотужки навчаєшся. На це йде дуже багато часу.
На самому початку моєї кар’єри як народного депутата у мене журналісти запитували: «А скільки законопроектів Ви написали, зареєстрували?» Насправді потрібно питати не скільки зареєстровано, а скільки прийнято, і як це змінило життя людей. Якщо подивитися, як працюють інші парламенти в Європейських країнах, то якщо за рік парламент прийняв 5 законопроектів, то це вважається дуже добрим результатом. Я працюю над законопроектами і можу сказати, що десь так і йде часу. Якщо ти хочеш, щоб законопроект був не просто декорацією, чи популістським, а дійсно працював, змінював життя, то потрібно не просто проводити якісь формальні слухання з людьми. А його потрібно опрацьовувати з виконавцями. Потрібно також обговорювати з тими, до кого цей закон буде застосовуватися. Ми ж хочемо, щоб людям було краще. А якщо цей законопроект погіршує якість життя людей, то навіщо його приймати? Ця законодавча робота – дуже кропітка, і тому депутати і вибирають якийсь один напрямок. Більше ти не подужаєш.
Чи пам’ятаєте всі свої публічні обіцянки?
Всі мої публічні обіцянки є на Facebook, це вже у нас стало офіційним сайтом Верховної Ради та уряду. Перед тим, як зустрітися з вами, спеціально знайшла свій пост від 2014 року й бачу, що я там обіцяла захищати права переселенців та АТОшників. Я це й роблю.
Скільки обіцянок програми, на Вашу думку, виконала фракція «Самопомочі» станом на сьогодні? Які саме?
Мабуть, не дуже багато. Коли ми йшли до парламенту, ми думали, що зможемо звернути гори, що у нас все вдасться і що наші колеги по інших фракціях будуть нашими однодумцями. А на практиці виявилося зовсім не так, і навіть ті народні депутати, які зараз працюють в інших фракціях, які йшли з таким самим запалом, із духом революції, які хотіли змінити країну, – я бачу, що вони теж у розпачі. Багато цілей, які вони поставили, вони просто не можуть виконати, відчувають спротив системи, і ця система противиться на різних рівнях: як на виконавчому, так і на законодавчому. Тому що половина депутатів нові, але інша половина – це старі кадри, які за ці багато скликань, у них уже свої схеми, свої обіцянки перед тими, кого ми не знаємо, або захищають певні бізнес-інтереси.
Депутати часто дають обіцянки, реалізація яких не належить до їхніх повноважень. Зокрема, в програмі «Самопомочі» є такі обіцянки, як створення системи військової підготовки чи проведення люстрації, що взагалі-то лежить у сфері відповідальності виконавчої влади. Чи не є оманою виборців такі обіцянки?
Мабуть, тема люстрації – це тема, в якій більш компетентний Єгор Соболєв. Чесно кажучи, в мене на цей рахунок своя думка. Я сама з Донбасу й цей регіон відрізняється тим, що у нас було засилля «Партії регіонів». Ситуація була яка? Якщо ти нормальна людина, якщо ти хочеш вести нормально бізнес, ти просто повинен стати членом «Партії регіонів». Якщо ти хочеш якоїсь кар’єри, ти повинен стати членом «Партії регіонів». Якщо ти хочеш політичної кар’єри, в тебе теж вибору не було, якщо ти обирав іншу партію. Ти був або підконтрольний «Партії регіонів», не дивлячись на те, що ти в іншій партії, або тобі просто не давали працювати. У нас дуже багато нормальних людей, які просто пов’язали своє життя з «Партією регіонів». Люстрація просто за ознакою якоюсь, я вважаю, неправильна. Людина повинна відповідати за ті дії, які вона вчиняла – лише за свої. І люстрація повинна бути індивідуальною. З цього приводу дуже багато різних думок, і якщо ми не дійшли до однієї думки, мабуть, це й заважає нам проводити якісь роботи.
Парламент на законодавчому рівні дуже багато обіцянок виконав. Але проблема в тому, що виконавча влада в нас не робить те, що повинна робити. І мабуть це через те, що немає системи відповідальності виконавчої влади перед законодавчою. Наші попередники дуже добре «почистили» регламент, згідно якого була відповідальність центральних органів влади перед ВР. Зараз у нас немає такої компетенції – притягати до відповідальності міністерства. Мій комітет – соціальної політики. Павла Розенка за рік ми бачили 2 рази, він навіть не прийшов представляти свій звіт. І він знав, що йому за це нічого не буде, він може ігнорувати комітет. Хоча у нас в Конституції написано, що у нас парламентсько-президентська республіка, але на практиці у нас президентсько-прем’єрська республіка. У нас дві людини між собою про щось домовляються, дві людини пропонують комусь якісь посади. Верховна Рада у нас декоративна, і це дуже сумно, тому що ми прийшли всі міняти країну, ми прийшли робити добро в країні, а насправді ми бачимо, що ми безсилі.
У партії є обіцянка домогтись ухвалення закону про імпічмент Президента. Наскільки реалістичною перспективою є прийняття такого закону сьогодні?
Коли ми прийшли до Верховної Ради, ми подали всі законопроекти, які вирішували наші обіцянки. Якщо ви пам’ятаєте, законопроект Президента про реформу судової системи – це калька з нашого законопроекту. Він так і лежить під сукном, а розглядається законопроект. який подав Президент. Але насправді з цього законопроекту були «вичищені» принципові речі: у законопроекті Президента залишилося лише зняття недоторканності із суддів і депутатів, а імпічмент Президента був прибраний. Цей законопроект завис, ВР проголосувала за нього, після цього він був відправлений у Конституційний суд. КС вніс свої правки, тепер ми повторно повинні за нього проголосувати, але він просто не вноситься до зали. Формує у нас порядок денний голова Верховної Ради, і тут мабуть до нього питання, чому цей законопроект не вноситься в залу.
Що Ви вважаєте своїм найбільшим внеском за час роботи в парламенті?
Мабуть ще рано казати про результати, тому що в мене план-максимум – Донбас у складі України. Я не знаю, чи це вдасться мені у мою каденцію, але навіть якщо не вдасться і навіть якщо я більше ніколи не буду народним депутатом, я все одно буду працювати в цьому напрямку, бо це для мене принципово. Я не задоволена своїми результатами. Тому я не можу сказати, чого я вже досягла і на чому я можу заспокоїтися.
Що для Вас означає бути відповідальним політиком?
Виконувати свої обіцянки і не давати тих обіцянок, які ти не збираєшся виконувати.
Чи виконуєте обіцянки, які даєте своєму чоловіку та дітям?
Це моя позиція, я не вмію брехати, тому я стараюсь виконувати свої обіцянки. Але якщо вже не виходить, то я обов’язково маю якось попередити.
Що складніше – бути відповідальним депутатом, чи відповідальною дружиною, мамою?
Це дуже складно. У мене як у політика йде дуже багато часу на виконання своїх службових обов’язків і зовсім не залишається часу на сім’ю та дітей. За останні два місяці я на цих вихідних (уперше – Ред.) приділила цілий день дітям. А так у мене це дуже рідко буває, коли я наодинці зі своїми дітьми.
Ваше життєве кредо.
Якщо не я, то хто?