В уряді Володимира Гройсмана за зміни в освіті відповідає Лілія Гриневич. Вона очолила Міністерство освіти та науки за квотою «Народного фронту». Втім, саме з особою нового міністра експерти асоціюють майбутні справжні зміни в системі середньої освіти, із запровадженням яких нібито зволікав попередній міністр Сергій Квіт.
Це й не дивно: Квіт дійсно мав краще бачення реформ у вищій освіті, проте брак досвіду в середній ланці таки дався взнаки. Тож, не применшуючи його внеску в реформування надважливої для розвитку держави сфери вищої освіти, не зайвим було би вказати на не меншу значущість та необхідність змін саме в школі.
Перед новим міністром насправді постав великий спектр завдань, адже реформувати потрібно не лише всю систему середньої освіти, але й змінити підходи та ставлення до самого процесу передачі знань у школі та взаємодії між учителями, батьками та самими школярами. Крім вирішення технічних завдань, нових підходів потребуватимуть зміни в стандартах і програмах викладання, друк та забезпечення нових підручників. Окрім того, паралельно доведеться вирішувати питання допомоги держави з переобладнання шкіл в частині матеріально-технічного забезпечення. Навіть якщо ремонти навчальних закладів, підвезення учнів та матеріально-технічну базу таки остаточно передадуть до юрисдикції місцевої влади, питання з підняттям зарплат вчителям не уникнути саме на центральному рівні. Всі ці проблеми доведеться вирішувати форсованими темпами.
Суть реформи
Постать міністра Лілії Гриневич для багатьох експертів ще до її призначення була позитивним сигналом того, що майбутні зміни в системі середньої освіти будуть успішними. Саме вона була одним із драйверів успішно реалізованого проекту вступу абітурієнтів до вишів – системи зовнішнього незалежного тестування. І саме Гриневич у нинішньому складі парламенту очолювала комітет із питань освіти й науки, одним із суттєвих здобутків якого стало ухвалення нового закону «Про вищу освіту».
Крім того, комітету не без складнощів вдалося розглянути, доопрацювати та узгодити з громадськістю й новий закон про реформування середньої освіти. Нині законопроект чекає на ухвалення народними депутатами. Водночас у призначенні Гриневич на міністерську посаду експерти вбачають і головну загрозу гальмування реформи шкільної освіти. Адже невідомо, чи вдасться нині новому керівнику парламентського комітету та Кабміну налагодити таку ж плідну та результативну роботу, як це було раніше.
Повертаючись до суті самої реформи, слід вказати на її головну особливість: в Україні можуть запровадити 12-річну шкільну освіту. Тема для України не нова: так, у 2010 році нардепи скасували запроваджену раніше 12-річку та запровадили 11-річну систему середньої освіти та обов'язкової дошкільної освіти. Тож реформа так і не була запроваджена: перший випуск учнів після 12-річного навчання мав відбутися в 2013 році.
Нині змінюється сам зміст та підхід до запровадження 12-річної освіти. Варто також згадати, що подібна система – це крок назустріч європейським стандартам, де учні старших класів мають змогу швидше інтегруватися в доросле життя, здобувши певну професію чи фах. В Європі далеко не всі учні старших класів прагнуть вступити до університету. Тоді як в Україні за останні 15 років подібна тенденція перетворилася радше на своєрідний фетиш.
Отже, традиційна шкільна освіта буде розділена на 3 періоди: перший – початкова школа; другий – базова школа до 9-го класу; третій – профільна школа, яка зазнає найбільших змін. В результаті реформ в учнів побільшає вступних іспитів, адже для переходу з початкового на середній рівень кожен школяр складатиме тестування для моніторингу якості отриманих знань. А от уже наступне ЗНО при переході з другої на третю ланку матиме на меті ідентифікувати майбутні професійні здібності учня, аби скерувати їх у необхідне русло. Тож після 9 класу абітурієнт зможе обрати собі майбутній напрямок розвитку: або загальноосвітній, або професійний. Останній передбачатиме 3-річне навчання в професійних коледжах, ліцеях, після яких учні зможуть отримати певну професійну кваліфікацію. Тоді як загальноосвітній напрямок стане більш поглибленим рівнем профільної підготовки абітурієнта до майбутнього вступу до університету за певною спеціальністю. Йдеться про повний перехід старшої школи на профільну підготовку.
За задумом реформаторів, такий сценарій дозволить вирішити ще одну серйозну проблему: завантаженість навчальних програм середньої школи. Новий закон «Про освіту» має зменшити саму кількість предметів, деякі дисципліни або перейдуть до більш поглибленого навчального плану профільної освіти, або будуть об’єднані та скорочені. Вчителям до третьої ланки дадуть більше автономії у визначенні обсягів матеріалу, який мають засвоїти учні, та способів його подачі.
Йтиметься й про запровадження нових стандартів викладання та добровільної перекваліфікації вчителів. На думку експертів, важливим етапом реформи, який закріпить її успіх, має стати й новий підхід в оплаті праці вчителів. Міністерство освіти та науки має провести суттєву інформаційну підготовчу кампанію, в якій доступно донести суспільству думку про те, що радянські часи скінчилися, а професія вчителя – це така ж сервісна послуга, як і поліцейського, лікаря, пожежника, військового, держслужбовця. Тобто вона має бути гідно оплачена не за залишковим принципом «зарплат для бюджетників», а саме з позицій держави та суспільства, які дбають про якісну освіту для нащадків. Тобто виховання освічених громадян, які зможуть стати конкурентними та успішними на ринку праці та забезпечити зростання вітчизняної економіки.
«За» і «проти»
Реформа не рушить без ухвалення закону «Про освіту». Зараз у Міністерстві обережно говорять про терміни запуску реформи. Якщо Верховна Рада ухвалить закон у найближчі місяці, то вже з 2018 року запрацює реформа початкової та старшої школи. Тоді як реформа середньої школи розпочнеться ще пізніше – з 2019-2020 років.
Річ у тім, що для її успішної реалізації потрібно виконати низку підготовчих робіт. По-перше, це підготовка нових навчальних планів. По-друге, розробка та друк нових підручників. По-третє, перерозподіл фінансування з боку держави з ухилом саме на дошкільну та середню освіту. По-четверте, необхідно провести масштабну інформаційну роботу в суспільстві, пояснити суть змін та переваги нової системи.
Прихильники тривалішого навчання у школах вказують на те, що нинішня українська середня освіта просто не встигає за сучасними економічними викликами. Ключова теза – інформації у світі вже стільки, що розширювати навчальні плани, запроваджувати нові предмети та навантажувати учнів додатковими годинами навчання щодня – марна справа. За нинішніх обставин розвитку інформаційної ери неможливо створити прототипу «всеохоплюючих універсальних знань». Натомість саме за спеціалізацією та індивідуальною роботою й вбачається майбутнє вітчизняного освітнього процесу.
Противники 12-річки вказують на те, що сама суть освітнього процесу не зміниться, натомість збільшиться термін перебування учня в школі, що не матиме жодної користі для його майбутнього становлення як спеціаліста. Мовляв, учням потрібно давати менше теоретичного навантаження та швидше інтегрувати в суспільство шляхом надання практичного досвіду. І чим швидше людина зрозуміє, чим планує займатися, й навчиться цього, тим раніше з неї вийде професіонал. Втім, саме цю мету переслідують і в уряді, плануючи освітню реформу шкіл. Крім того, противники 12-річної школи вказують на здорожчання самого процесу навчання: мовляв, професійна якісна освіта буде не по кишені дітям із малозабезпечених родин.
Олександр Радчук, спеціально для «Слово і Діло»