26 квітня Україна відзначає сумну дату – 30-річчя катастрофи на Чорнобильській атомній електростанції. Цього дня «Слово і Діло» пригадало основні зобов’язання політиків, пов’язані з цим, без перебільшення, наймасштабнішим екологічним лихом в українській історії.
Крім того, користуючись можливістю, ми також вирішили нагадати українським політикам про їхні обіцянки в інших, найбільш кричущих випадках забруднення довкілля. Адже деякі з екологічних проблем України також потребують негайного вирішення, й у разі ігнорування проблеми їхні наслідки можуть виявитися не менш масштабними, ніж радіаційне забруднення в результаті аварії на ЧАЕС.
Радіація
Ось уже 30 років боротьба з радіаційним забрудненням залишається топ-темою обіцянок українських політиків. Обіцянки щодо побудови конфайнменту над ЧАЕС, дослідження та мінімізації радіаційного впливу та допомоги постраждалим від Чорнобильської катастрофи не давав лише лінивий. І хоча вони є темою окремого матеріалу, наведемо найцікавіші з них.
Значна частина зафіксованих «Словом і Ділом» обіцянок стосується будівництва укриття над четвертим енергоблоком ЧАЕС. Як відомо, будівництво саркофагу, що убезпечив би Україну від можливого руйнування аварійного енергоблоку, мало розпочатися ще в 2007 році, однак постійно відкладалося через брак фінансування. На початку 2009 року Володимир Шандра, що тоді обіймав посаду міністра з питань надзвичайних ситуацій, пообіцяв, що проектні роботи з будівництва проекту «Укриття» завершаться влітку того ж року. За фактом, до кінця 2009 року проектна документація так і не була готова, а саме будівництво конфайнменту, яке мало початися того ж року, було відкладене ще на кілька років.
Днями новоспечений міністр екології та природних ресурсів Остап Семерак пообіцяв, що будівництво нового укриття над четвертим енергоблоком ЧАЕС завершиться в зазначені терміни, тобто до кінця 2017 року.
Однак монтаж нового укриття – це лише частина роботи. Під новим конфайментом залишиться «похованим» старе укриття, зведене ще 1986 року, яке також потрібно демонтувати, аби зменшити ризик потрапляння в атмосферу радіоактивних відходів. Раніше демонтувати до 2022 року старий саркофаг над станцією після зведення нового укриття пообіцяв голова Держагентства з управління зоною відчуження Володимир Холоша.
Ще одним проблемним питанням залишається управління зоною відчуження, свої пропозиції щодо цього висловила вже ціла низка політиків та депутатів. Минулоріч тодішній прем’єр-міністр України Арсеній Яценюк заявив, що Держагентство з управління зоною відчуження буде ліквідоване. Замість нього мав з’явитися державний концерн із роботи з ядерними матеріалами та радіологічний заповідник. Однак ця обіцянка канула в лету разом із прем’єрством Яценюка.
Викиди в атмосферу
30 листопада минулого року Президент України Петро Порошенко поставив перед країною амбітну мету – до 2030 року знизити викиди парникових газів до рівня 60% того обсягу, який потрапляв у атмосферу 1990 року.
Немає сумніву, що у зв’язку зі скороченням промислового виробництва в Україні через економічну та військово-політичну ситуацію частково цього вдасться досягнути, проте сьогодні проблема забрудненого повітря все ще залишається актуальною для низки промислових міст. Показовими в цьому випадку є міста південного сходу України, де питання чистого повітря – просто критичне. Наприклад, Маріуполь та Запоріжжя, де олігарх Рінат Ахметов пообіцяв містянам «чисте повітря» й «вирішення екологічних проблем». Особливу іронію викликає той факт, що ці обіцянки пролунали з вуст власника найбільших підприємств-забруднювачів атмосфери – «Азовмашу» та «Запоріжсталі» відповідно...
Також днями про намір внести лепту в збереження атмосфери заявив і голова Державної фіскальної служби Роман Насіров, який пообіцяв, що ввезення в Україну озоноруйнівних речовин невдовзі буде контролюватися митницею за допомогою спеціального обладнання.
Токсичні відходи
У четвер Верховна Рада України відхилила законопроект про штрафи за порушення умов поводження з небезпечними відходами. Проект закону №2950 авторства народних депутатів Тригубенка, Рибака, Недави й Рибалки, рік пролежавши в апараті парламенту, під час голосування за основу набрав лише 178 голосів депутатів. Відхилений документ мав би закріпити ліцензування діяльності з небезпечними відходами та встановити штрафи за порушення зазначених ліцензійних умов.
Тож боротися з несанкціонованим зберіганням небезпечних відходів місцевій владі доводиться самотужки, найчастіше – безуспішно. Яскравий приклад – Сумська область, де губернатор Микола Клочко оголосив війну підприємствам-порушникам умов зберігання токсичних відходів, проте ті продовжують безкарно працювати навіть без ліцензії й попри невдоволення очільника ОДА.
Є над чим замислитись і керівникам інших областей. Так, наприклад, днями про потрапляння отруйних промислових стоків у Хмельницькій області до річки Хомора повідомили в «Асоціації підприємств у сфері поводження з небезпечними відходами». Встановлено, що відходи в річку зливає Понінківська картонно-паперова фабрика, через що водна артерія уже фактично є неживою. Крім цього, екологи всерйоз стурбовані станом здоров’я жителів Баранівського району Житомирської області, що п’ють воду з ріки Случ, до якої впадає забруднена поліграфськими стоками Хомора.
А між тим ускладнити життя порушникам екологічного законодавства, що забруднюють водойми обіцяло чимало державних мужів – від мерів міст до народних депутатів. Втім, сьогодні численні випадки зливу промислових відходів у річки й моря досі є звичним для України явищем.
Сміттєзвалища
Переробка й утилізація побутових відходів – без перебільшення топ-проблема не лише в Україні, але й у всьому світі. Проте найбільше лякає відсутність політичної волі українського керівництва до реального розв’язання цієї проблеми. Більше того, політики безбожно спекулюють на цій темі: останніми роками порожні обіцянки на кшталт спорудження сміттєпереробних заводів, спалювання чи сортування сміття «Слово і Діло» реєструє мало не щотижня.
Так, масштабними були плани представників «Партії Регіонів», які перед переможними для себе парламентськими виборами включили в програму пункт про будівництво сміттєпереробних заводів у кожному регіоні. Пункт, звісно, не реалізований.
Традицію обіцяти нездійсненне перейняли й у постмайданівському уряді: екс-міністр економіки Айварас Абромавичус так і не подав до парламенту законопроект про утилізацію тари, обіцяний ще рік тому.
Популярністю користується така тема й у програмах міських голів. Наприклад, мер Львова Андрій Садовий у жовтні 2015 року пообіцяв створити сміттєсортувальний комплекс та полігон твердих відходів. До речі відзначився невиконаною обіцянкою з цього приводу за своєї мерської каденції у Вінниці й нинішній прем’єр-міністр Володимир Гройсман.
Розкрадання природних ресурсів
Так історично склалося, що з усіх природних багатств нашої країни найбільша увага суспільства вже традиційно прикута до лісу, а з недавніх пір – до покладів бурштину. Безкарне розкрадання як першого, так і другого вже завдало державі та її екології непоправних збитків, а у випадку із «сонячним камінням» ще й спричинило погіршення криміногенної ситуації на північному заході України.
Так, обіцянка боротися з проблемою незаконної вирубки лісу – ознака хорошого тону для політика будь-якого рівня. Серед останніх – заява нардепа від «БПП» Віталія Чепиноги про недопущення безкарної вирубки, представника «НФ» Павла Дзюблика – про організацію на Житомирщині рейдів проти вирубування лісу та позафракційного Віктора Балоги – про намір особисто боротися з несанкціонованим вирубування дуба на Закарпатті.
А от серед політиків, що вже провалили обіцянку щодо боротьби з нелегальним видобутком бурштину, вже з’явилося й прізвище Президента. В липні минулого року Петро Порошенко пообіцяв найближчим часом затримати людей, що незаконно добувають бурштин. Та, як відомо, злочинний промисел процвітає й понині.
Згодом ініціювати розгляд у парламенті законопроекту щодо ліцензування видобутку «сонячного каміння» пообіцяв і Арсеній Яценюк, який також не дотримав свого слова.
Бодай оприлюднити прізвища людей, причетних до цієї незаконної діяльності, ще в серпні обіцяв міністр внутрішніх справ Арсен Аваков, проте, й із цим завданням, схоже, впоратися очільнику МВС не судилося.
Аліна Костюченко, за матеріалами «Слова і Діла»