Українцям лише через кілька років доведеться повною мірою відчути весь тягар проблем, які ще 30 років тому спричинила страшна аварія на Чорнобильській АЕС. Перш за все йдеться про цілу низку екологічних, техногенних, економічних наслідків, які ще й посилені 16-річним періодом фактичної бездіяльності української влади.
Після остаточної зупинки ЧАЕС у 2000 році станція ще довго не буде виведена з експлуатації. Усі здобутки зі спорудження конфайнменту NOVARKA варто приписувати більше зусиллям міжнародних донорів, які сумлінно фінансують проект ось уже майже 20 років (проект розроблявся з 1997 року, фактичне спорудження почалося в 2008 році).
Тоді як вітчизняні політики протягом 20 років взяли за моду якомога частіше згадувати про проблеми чорнобильців у своїх передвиборчих програмах та обіцянках. Щоправда, в останні роки тема соціальних пільг для ліквідаторів аварії та їхніх родин стає вже не такою популярною. По-перше, самих ліквідаторів щороку стає менше. Наразі точну кількість загиблих неможливо встановити. Всього ліквідаторів аварії було від 600 до 900 тисяч осіб. При цьому українців серед них було більше 420 тисяч, решта – росіяни, білоруси, казахи та представники інших національностей дружніх на той час республік Радянського Союзу. За різними даними, із загальної кількості тих, хто рятував світ від наслідків атомної катастрофи на ЧАЕС, на сьогоднішній день померли від 25 до декількох сотень тисяч осіб.
По-друге, на сьогоднішній день на тлі всіх економічних проблем, кризи та війни заклики до збільшення будь-яких соцвиплат окремим категоріям населення можуть негативно вплинути на рейтинги того чи іншого політика. Зокрема, ще в 2014 році уряд Арсенія Яценюка вніс низку змін до закону «Про Державний бюджет на 2015 рік», в якому ліквідував четверту чорнобильську зону та скасував усі компенсації та пільги особам, які належать до 4-ї категорії постраждалих.
Напередодні 30-річчя катастрофи на ЧАЕС парламент повернувся до питання пільг для чорнобильців. Так, минулого тижня Рада таки ухвалила доопрацьований проект закону «Про внесення змін до закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» щодо соціального захисту постраждалих осіб», в якому відновила пільги потерпілим внаслідок аварії на ЧАЕС і врахувала пропозиції Президента. Раніше схожий закон, схвалений парламентом, Глава держави ветував. Документ підтримали 279 нардепів, не залишивши осторонь жодну з фракцій парламенту. Таким чином, чорнобильці можуть знову розраховувати на пільги з боку держави. А це право на компенсації, безкоштовні ліки та зубопротезування, право на безоплатні санаторні путівки. Крім того, документ передбачає й низку пільгових умов для дітей чорнобильців.
Ще один донорський рік?
Поки держава займається соціальним популізмом і витрачає кошти з Бюджету на пільги, вирішенням питань із подолання наслідків катастрофи займаються міжнародні донори.
Експерти, урядовці та представники міжнародних донорів до 30-річчя трагедії підбили фінансові підсумки та економічні наслідки аварії на ЧАЕС. Цифри просто вражають. З 1991 року, коли ЧАЕС стала проблемою незалежної України, й до 2016 року загальний бюджет витрат з держказни на подолання наслідків катастрофи склав більш ніж 20 млрд доларів. Левова частка цих грошей, звісно ж, ішла на соціальні виплати постраждалим категоріям чорнобильців - пільги, пенсії, компенсації. Й водночас стратегічно комплексно проблема ліквідації наслідків аварії в зоні відчуження державою не вирішувалася.
Без донорів Україна не впоралася б із фінансуванням обслуговування ЧАЕС, зони відчуження та побудовою конфайнменту. За інформацією очільника Державного агентства України з управління зоною відчуження (ДАЗВ) Віталія Петрука, ця сума залежно від року складала 40-60 млн доларів. Крім того, наразі цих коштів вистачає лише на підтримування в належному стані самого об’єкту, тоді як побудова нового саркофагу окремо фінансується з інших донорських фондів. «Значну роль відіграє міжнародна технічна допомога, яка надавалася раніше й надається зараз, в тому числі й від Європейського Союзу. Наприклад, сховище для джерел іонізуючого випромінювання було побудовано за кошти Великобританії та Європейського Союзу», - зазначив глава ДАЗВ.
Разом із тим, за 2 останні роки уряд Арсенія Яценюка не спромігся на тектонічні реформи з подолання наслідків катастрофи на ЧАЕС, змінивши саме державний підхід та скерувавши необхідне фінансування на комплексне вирішення цього завдання. Зокрема, він не виконав власну обіцянку та не ліквідував Держагентство з управління зоною відчуження, на зміну якому планувалося створити Державний концерн із роботи з ядерними матеріалами та радіологічний заповідник. Корупційний скандал, у якому екс-прем’єр ще восени 2015 року звинуватив тодішнього очільника агентства Юрія Антипова, завершився лише його звільненням та призначенням новим главою ДАЗВ Віталія Петрука.
Новий уряд Володимира Гройсмана поки що отримав лише вказівки щодо розробки та презентації планів із розвитку забруднених територій та комплексної стратегії подолання наслідків аварії на ЧАЕС. Так, згідно з указом Президента, в 2016 році Кабмін має забезпечити своєчасне та в повному обсязі виконання фінансових зобов’язань України щодо внесків до міжнародних фондів із реалізації міжнародних проектів на Чорнобильській АЕС. Крім того, у 6-місячний термін, починаючи з початку року, внести пропозиції зі створення Чорнобильського біосферного заповідника, забезпечивши до 1 липня 2016 року перегляд та уточнення меж територій зон відчуження. Загалом, Петро Порошенко доручив Кабінету міністрів України розробити та внести на затвердження до 1 жовтня поточного року проект стратегії подолання наслідків аварії на Чорнобильській АЕС.
Своєю чергою, очільник ДАЗВ повідомив, що відразу після Великодніх свят, уже на початку травня, агентство запропонує на розгляд Кабміну свою концепцію розвитку зони відчуження. У ДАЗВ називають 3 пріоритетних напрямки розвитку цих територій - туристичний, науковий та альтернативної енергетики. До того ж, ураженим радіацією територіям довкола ЧАЕС нададуть спеціальний статус зони промислового використання.
Під впливом «мирного» атому
Така загальна розслабленість у настроях влади протягом багатьох років пояснюється просто: міжнародні донори, передусім ЄС, не покинуть державу сам на сам із проблемою ЧАЕС. Головне завдання нині – закінчити побудову конфайнменту, який планують звести та накрити старий саркофаг вже у 2017 році. На жаль, після цього проблема Чорнобильської АЕС актуалізується ще глибше, адже у 2020 році завершиться термін експлуатації об’єкту «Укриття». Протягом двох наступних років Україна має виділити чи знайти фінансування на розбирання внутрішніх конструкцій старого саркофагу та утилізацію ядерного палива й небезпечних відходів з-під уламків 4-го енергоблоку ЧАЕС.
Ще за урядування Арсенія Яценюка, Кабінет міністрів збільшив фінансування Чорнобильської АЕС на 40% - тепер воно становитиме близько 1 мільярду гривень. Втім, навіть таке дофінансування певною мірою є лише компенсацією для підтримки експлуатації ЧАЕС на попередньому рівні. Тоді як саме країни ЄС є наразі найбільшими донорами із фінансування зони відчуження. Загальна вартість плану заходів на об'єкті «Укриття» оцінюється у 2,15 млрд євро.
Лише в уряді Німеччини підрахували, що за 30 років на ліквідацію наслідків аварії витратили близько 370 млн євро. Більше того, в ЄС визнають, що змушені продовжити фінансування загального Фонду ядерної безпеки, адже навіть після поступового розв’язання проблеми із ЧАЕС в Україні залишається низка проблем, які зберігають потенційну небезпеку для всієї Європи. Так, в німецьких ЗМІ вважають, що той стан 15 атомних енергоблоків, які зараз працюють на території України, не можна назвати належним та безпечним. Тож, схоже на те, що Європі просто-таки доведеться й надалі фінансувати ядерні програми України.
Одна з них – завершення проекту з тимчасового зберігання відпрацьованого ядерного палива з самої ЧАЕС. Крім того, на території 30-кілометрової зони навколо ЧАЕС розташовані щонайменше 14 пунктів та сховищ радіоактивних відходів. Що з ними робити й у скільки обійдеться будівництво нових сховищ - головний біль не лише нинішньої влади, а й багатьох наступних поколінь українців.
Олександр Радчук, спеціально для «Слово і Діло»