Співпраця між Україною та Міжнародним валютним фондом розпочалася у далекому 1994 році. Однак саме починаючи із 2008 року, коли в результаті світової фінансової кризи економічні показники України надшвидкими темпами показали одну з найгірших негативних динамік серед інших країн, що розвиваються, співробітництво з МВФ було пожвавлено.
Вже 8 років поспіль українці слідкують за заявами вітчизняних високопосадовців щодо можливостей співпраці з кредиторами, цілком обґрунтовано пов’язуючи факт надходження чергового траншу від МВФ із стабілізацією внутрішньо економічної ситуації. В 2015 році загальне кредитування від МВФ склало 4,6 млрд доларів. Втім, ця сума виявилася меншою, ніж очікували урядовці. Річ у тім, що для отримання чергового траншу уряду Арсенія Яценюка потрібно було піти на ще більш непопулярні кроки з економії коштів. На заваді отриманню коштів від кредиторів стали корупційні скандали, тривалий період «коаліціади», а згодом і «прем’єріади».
Вже новий Кабмін на чолі з Володимиром Гройсманом форсованими темпами намагається повернутися до активізації фінансової співпраці з МВФ. На думку прем’єр-міністра, без кредитних вливань в українську економіку докорінно реформувати її не вдасться.
Схоже, чинна влада не бачить альтернатив кредитуванню, адже про зацікавленість у відновленні співпраці з Міжнародним валютним фондом разом із Гройсманом заявили і Президент, і глава Нацбанку. Однак чи все так однозначно в історії співпраці з міжнародними кредиторами та чи не варто пошукати прихованих резервів в українській економіці, не зазираючи до гаманців зарубіжних платників податків?
У замкненому колі співпраці
Підстав для сумнівів у необхідності повернення до умов співпраці з МВФ, затверджених у 2015 році, більш ніж достатньо. Одним із них є курс гривні, який, попри відсутність траншів, за останні кілька місяців лише зміцнився. Щоправда, економісти пов’язують цей факт із низкою інших факторів, зокрема з пожвавленням торгівлі на зовнішніх сировинних ринках та жорсткі валютні обмеження від НБУ на внутрішньому ринку, що унеможливлює серйозні спекуляції. Однак міф про те, що без допомоги МВФ курс вітчизняної валюти полетить шкереберть до нових антирекордів, поки що не знаходить підтвердження.
Непокоїть і те, що новий український уряд навіть не говорить про перегляд умов співпраці, а наголошує на поверненні виконання програми кредитування з МВФ 2015 року. Зокрема, про це заявила глава Нацбанку Валерія Гонтарева за підсумками зустрічі з директором-розпорядником МВФ Крістін Лагард. Уряд своєю чергою затвердив низку законодавчих ініціатив, які вже направлені на розгляд парламенту. Зокрема, йдеться і про реформу Державної фіскальної служби, ініціатором якої виступив новий міністр фінансів, креатура Банкової Олександр Данилюк.
Що цікаво, три законопроекти з реформування ДФС, які були затверджені Кабміном, не є чимось фундаментальним у зміні підходів держави щодо процесу збирання податків. Так, у першому законопроекті йдеться про збільшення кількості заступників у центральних органах виконавчої влади, в другому – про зміни до Митного кодексу щодо організації територіальних органів ДФС, а в третьому – про мінімізацію впливу адміністрування податків на доходи Державного бюджету. Поки що жодного слова про анонсовану міністром ліквідацію податкової міліції та реформування самої структури ДФС.
Сам Володимир Гройсман вже встиг заявити, що Кабмін продовжить взаємодію з МВФ, виходячи з національних інтересів. Щоправда, прем’єр-міністр наголосив на низці непопулярних кроків, до яких доведеться вдатися уряду, аби повністю задовольнити вимоги міжнародних кредиторів. Один із них – підняття тарифів на газ для населення, на що не наважувався попередній уряд. Цього разу урядовцям не позаздриш: у питанні підняття тарифів їм доведеться розраховувати на власні сили, адже навряд чи вдасться відбутися лише порожнім декларуванням намірів на папері. Раніше уряд Арсенія Яценюка виступав за поетапне підвищення тарифів для населення, поступово згладжуючи «гострі кути» оформленням субсидій для тих, хто не в змозі був платити за новими цінами. Однак на таку хитрість неодноразово вказували кредитори й саме з цією ситуацією пов’язане довготривале затримання надання чергового траншу.
Наразі кредит від МВФ дуже потрібен владі для того, аби отримати додатковий час на реформування всіх галузей економіки. Про це неодноразово наголошували і на Банковій, і на Грушевського. Так, перший віце-прем'єр-міністр Степан Кубів заявив, що в Кабміні очікують ухвалення позитивного рішення щодо надання чергового траншу МВФ уже наприкінці 2-го кварталу поточного року. Загалом, ідеться про 1,7 млрд доларів, для отримання яких Україна має до кінця весни затвердити щонайменше два десятки законопроектів.
До кінця року в Кабміні висловили намір залучити близько 10 млрд доларів кредитних коштів на проведення реформ. Зокрема, 5,8 млрд Україна розраховує отримати від МВФ, понад 1,5 млрд – від Світового банку. Також 1 млрд обіцяли надати в уряді США, 1,2 млрд – від Японії, таку ж суму можуть запропонувати до кінця 2016 року країни ЄС. Проблема лише в тому, що всі ці кошти згодом доведеться повертати, а без запровадження реформ брати їх не буде звідки.
Реформи чи порятунок рейтингів?
Про справжні наміри нового уряду щодо реформування країни стане відомо вже в найближчі кілька місяців. Протягом наступних 10 років Україні доведеться щороку разом із тілом кредиту та відсотками в середньому повертати близько 1 мільярда доларів. Найбільші суми виплат припадуть на 2018-2010 роки: лише виплати для МВФ становитимуть у 2018 році 2,3 млрд дол., у 2019-му – 1,7 млрд дол., у 2020-му – 1,2 млрд дол.
Без проведення системних реформ, виконувати свої зобов'язання з виплати кредитних коштів Україні буде все складніше. Проблемність ситуації в тому, що залучаючи кредитні кошти, кожен новий уряд хоч і має дбати про свій авторитет, втім, у разі невдалих реформ і відставки лише передає борги наступникам. Тобто заручниками кредитних зобов'язань є не стільки урядовці та політики, скільки самі українці. І про це потрібно добре пам'ятати під час виборів.
Чи можна відмовитися, переглянути, призупинити програму співпраці з МВФ? І так, і ні. Зокрема, в середині 2000-х уряд реформаторів у Грузії наполіг на призупиненні співпраці з Фондом, після чого той відновив кредитування лише за кілька років. Проте саме завдяки реформам грузинам вдалося відшукати та успішно використати приховані внутрішні фінансові резерви. На думку вітчизняних економістів, така можливість є і в України, половина ВВП (а ця сума сягає від 800 млрд до 1 трлн грн) якої працює «в тіні».
Можна вчинити інакше – переглянути умови співпраці з МВФ. Адже повне припинення кредитування загрожує втратою інвестиційної привабливості з боку іноземного капіталу. Зокрема, таким шляхом пішли в Румунії, яка ще в 2011 році була одним із найбільших боржників Міжнародного валютного фонду. Наразі країна демонструє один із найкращих рівнів зростання економіки серед країн ЄС, хоча, звісно, багато проблем залишаються невирішеними.
Українці в цілому готові переживати економічні труднощі. Але чим менше реальних дій у реформуванні економіки, тим більшою є зневіра громадян у необхідності чергових кредитних траншів та «затягуванні пасків». Поки що масштабних соціологічних опитувань думки українців щодо необхідності співпраці з МВФ не проводилося, однак дані деяких соцдосліджень серед користувачів соціальних мереж свідчать про те, що лише близько 13% опитаних воліють продовжувати співпрацю з найбільшим міжнародним кредитором. Тоді як 40% респондентів вважають за необхідне переглянути умови кредитування, а ще 22% – взагалі припинити співпрацю з Фондом.
Збільшення тарифів не є найбільш радикальним кроком уряду на шляху успішної співпраці з МВФ. Наступним кроком буде проведення пенсійної реформи та перегляд соціальних пільг. У розрізі відсутності зростання прибутків домогосподарств на тлі серйозної інфляції та досі неподоланих наслідків надважкої девальвації такий шлях може сприяти лише радикалізації суспільних настроїв серед українців. Чи розуміють це в уряді, чи знову розраховують якось «пропетляти» до наступних виборів?
Олександр Радчук, спеціально для «Слово і Діло»