17 червня цього року виповниться два роки відтоді, як українська льотчиця Надія Савченко потрапила в полон до бойовиків самопроголошеної «ЛНР» і була передана російській владі за підозрою в подвійному вбивстві. Вже майже два роки поспіль триває її особистий виснажливий бій із потужною пропагандистською та авторитарною машиною режиму Володимира Путіна.
За весь цей час Савченко стала не просто народною героїнею в протистоянні з Кремлем, але й набула неабиякої популярності в політичному контексті та стала суттєвим «непублічним» фактором у дипломатичній війні України з Росією за повернення тимчасово окупованих територій Донбасу.
Кілька останніх місяців питання повернення Надії Савченко актуалізувалося в зв’язку із завершенням судового процесу над нею та винесенням вироку. Лише завдяки комплексним зусиллям українських дипломатів, громадськості, Президента та зверненням пересічних українців вдалося вмовити Надію припинити останнє голодування, яке могло стати для неї фатальним.
Тепер перші особи України більш ніж обережні із питанням повернення Савченко додому. Адже йдеться про її безпеку, питання дипломатичної ваги та репутаційні втрати самих українських політиків першого ешелону.
Довгоочікуване повернення
Сьогодні у ЗМІ з’явилась інформація про те, що літак українського Президента, на борту якого перебувають російські ГРУшники, вилетів до Ростова-на Дону для обміну Савченко. На початку травня один з адвокатів української льотчиці Ілля Новіков також припустив, що обмін його підзахисної може відбутися наприкінці місяця.
З 5 квітня судовий вирок Донецького міського суду Ростовської області (РФ) щодо позбавлення волі Надії Савченко терміном на 22 роки вступив у дію. Вже наприкінці квітня їй надали пакет документів для екстрадиції в Україну.
За останні три місяці російська сторона також неодноразово наголошувала на тому, що питання повернення Савченко в Україну обговорювалося на найвищому рівні. Інтрига полягала лише в тому, чи буде здійснено обмін на російських полонених ГРУшників, чи повернення Савченко стане значно серйознішою ланкою серед «непублічних» аргументів Москви. Йдеться, звісно, про досягнення більш серйозних поступок щодо майбутньої долі підконтрольних кремлівським бойовикам територій так званих «ДНР/ЛНР».
В офіційних коментарях найвище керівництво РФ є небагатослівним та для трансляції своїх позицій послуговується заявами прес-секретаря глави держави Дмитра Пєскова. Так, наприкінці квітня він підтвердив факт перемовин щодо майбутньої долі Савченко між президентами України та Росії. «Мені нічого додати до того, що в ході телефонної розмови обговорювалася доля Савченко, обговорювалася також доля громадян Росії, які засуджені в Україні», – сказав Пєсков.
Підтверджує факт наявності домовленостей між двома президентами й ще одне джерело – адвокат бранки Марк Фейгін. «Політична домовленість між першими особами України та Росії про повернення Савченко на батьківщину досягнута. Але деталі залишаються відкритими - як це буде зроблено й коли», - зазначив він. Однак про обмін на російських ГРУшників, про що так багато говорили в українських ЗМІ, не йдеться. За словами Фейгіна, Петра Порошенка російська сторона закликає помилувати затриманих на українській території російських кадрових офіцерів, тоді як саму Савченко Кремль збирається відправляти шляхом виконання Конвенції про видачу засуджених, щоб вона формально відбувала термін покарання в Україні. Щоправда, всі сторони розуміють, що цього не допустить громадськість, саме тому Президент Петро Порошенко закликав не педалювати цю тему, щоб не нагнітати й так непросту ситуацію довкола звільнення Надії Савченко.
Нарешті Мін'юст РФ не підтвердив будь-яких заходів із передачі Савченко в обмін на затриманих російських ГРУшників Олександра Александрова та Євгена Єрофеєва. «Процес передачі, як правило, довга історія й вона ніяк не обумовлена якими-небудь обмінами, тут просто йдеться про виконання міждержавних, як правило, двосторонніх механізмів. За наявності згоди трьох сторін – сторони, що передає, сторони, що приймає, й самого засудженого – така передача відбувається й така практика у Росії є з державами, з якими її ці двосторонні механізми пов'язують. Тут це абсолютно звичайна історія», – повідомляють російські ЗМІ з посиланням на офіційне роз’яснення міністра юстиції РФ Олександра Коновалова.
Однак у питанні з поверненням Савченко є суттєвий нюанс: попри те, що юридично процедура є тривалою, вона ще й передбачає визнання судового вироку та своєї провини, на що полонена льотчиця не піде за будь-яких обставин.
Якщо на політичному рівні питання повернення Надій Савченко врегульовано, тоді постає логічне питання: а що могло бути предметом домовленостей між двома президентами? Чи стосуються вони загального процесу мирного врегулювання на Донбасі, чи лише окремих пунктів виконання Мінських угод?
Політичний контекст
Експерти натякають, що спектр питань, які могли обговорюватися в контексті повернення Савченко, є дуже широким. Передусім, це певні поступки української сторони в питанні призначення виборів на тимчасово окупованій території Донбасу. Цілком можливо, що для повернення української льотчиці додому Президент змушений був узяти зобов’язання щодо виконання одного з пунктів Мінських угод, а саме – посприяти ухваленню парламентом закону про амністію ватажків сепаратистських формувань «ДНР» та «ЛНР».
Експерти наголошують про ще двох важливих моментах, які так чи інакше впливатимуть на терміни повернення Савченко до України. По-перше, це її інформаційна вага особисто для рейтингів Володимира Путіна. Його технологи робитимуть усе можливе, щоб звільнення української льотчиці відбулося з найменшими репутаційними втратами для президента РФ серед росіян. Водночас Савченко є ще одним козирем на шляху до заповітної цілі Кремля – звільнення від санкцій.
По-друге, Надія Савченко завдяки вдалому медійному позиціонуванню наразі є найпотужнішою зброєю партії «Батьківщина». Образ Савченко створювали з поєднанням 2 елементів: жінки-борця та одного з найзапекліших політичних в’язнів Володимира Путіна, його особистого ворога. Схожу тактику намагалися використовувати і під час подій 2011-2013 років, коли Юлія Тимошенко також була незаконно ув’язнена режимом екс-президента Віктора Януковича. Щоправда, нинішні події набули неймовірних за своїми масштабами медійного розголосу. Процес над Надією Савченко виявився справжньою внутрішньополітичною та геополітичною головоломкою для Кремля.
Її поява в якості першого номеру в списку «Батьківщини» в будь-якому регіоні країни вже є найочікуванішим інформприводом. Тому не виключено, що в «Батьківщині» спробують вдало використати її повернення в Україну саме з політичною метою. Більш того, вже після звільнення ніхто не може гарантувати, що Надія таки не виявиться найбільш незручним опонентом для самого Президента Петра Порошенка. Адже вона може знати про подробиці перемовин та домовленостей українського Глави держави з Путіним.
Вже зараз деякі заяви Савченко є надто провокативними та можуть мати негативні наслідки для рейтингів чинної української влади. Так, відомою є її позиція щодо дій української влади в Криму – мовляв, за півострів потрібно було боротися зі зброєю в руках, а нинішня українська влада так цього й не зробила. Крім того, за її словами, під час революційних подій у 2013-2014 роках «українців декілька разів надурили».
Втім, подітися від своєї ролі українському Президенту також нікуди: йому невигідно тягнути час зі звільненням української льотчиці, адже в такому разі репутаційні виклики постануть ще гостріше. Схоже на те, що в будь-якому разі повернення Савченко суттєво вплине на розстановку сил у медійному полі української політики й, без перебільшення, може наблизити дострокові парламентські вибори.
Олександр Радчук, спеціально для «Слово і Діло»