Від пафосного захоплення до презирства й ненависті: такий кульбіт у суспільному ставленні до Надії Савченко зробили більшість українських «лідерів думок» у соцмережах. Від співчуття та гордості до розгубленості й здивування, але все ж поки з надією – так реагують на пригоди вчорашньої «полонянки Путіна» люди. Президентський рейтинг Надії, відповідно до одного з останніх соцопитувань, удвічі вищий за рейтинги чинного Президента та її партійної начальниці Юлії Тимошенко. Феномен або чийсь хитромудрий і підступний план?
У соцмережах рейтинг Савченко зараз намагаються гасити щосили. І найдужче намагаються саме ті, хто ще зовсім недавно ставив її фото собі на «аватарки», ну й плюс «порохоботи», які до звільнення Надії з полону не ризикували нападати на неї, щоб не підставляти «шефа». Але народ живе не в мережах, люди живуть надією – не конкретно Надією Савченко, а надією на швидкий мир, перемогу над корупцією жорсткими методами, й усе це Савченко з усією прямотою декларує. І у громадян поки немає підстав їй не вірити.
А хто не п'є?
Як же по-різному один і той самий факт подають одні й ті ж самі блогери лише за кілька тижнів після повернення Надії Савченко в Україну. То вона «як справжній воїн» прийняла на груди бойові сто грам, коли президентський літак із нею на борту увійшов у повітряний простір України, то вона «бухала й курила» на борту №1 і «ніхто не наважився її зупинити». Цинізму цій ситуації додає те, що обвинувачі й самі не проти «закласти за комір» і виглядають вони при цьому куди менш гідно, ніж Надія після двох років «одиночки» перед натовпом журналістів в аеропорту.
Влаштовувати ср*ч із будь-якого приводу – звична (а для декого – улюблена й навіть хлібна) справа в українському сегменті соціальних мереж. Але в таких випадках активні висловлювачі своїх «дуже цінних думок» зазвичай діляться на опонуючі фракції, зараз же до її цькування підключилися практично всі політично стурбовані блогери й просто диванні експерти з розряду «не можу мовчати (до того ж, за будь-якого приводу)». Голос на підтримку Савченко подають лише в тому ключі, що, мовляв, вона втомилася, «а по-хорошому – вона просто дурна», але ніякий не «суперагент Путіна». Селфі з Надією вже не в моді, говорити про її політичні перспективи в соцмережах і навіть у ЗМІ вважається начебто поганим тоном. Ми ж проігноруємо цей тренд і все-таки спробуємо поміркувати.
Не мріє стати генералом
Американський журналіст Крістофер Міллер повідомив, що Надії Савченко запропонували обійняти посаду секретаря РНБО, але вона відмовилася змінити на посаді колишнього найближчого соратника Тимошенко Олександра Турчинова. «Але все було готово», – написав журналіст. А отже й перевірку СБУ та ГУР МО вона пройшла? А отже вона або точно не завербована спецслужбами РФ, або керівництво країни продовжує практику Януковича роздавати вищі стратегічні посади людям із рекомендаціями з Луб'янки. Яка з тез є справжньою? Хтозна... Залишається лише міркувати. Отже, умовно кажучи, «генералом» (секретарем РНБО) Надія Савченко стати не захотіла. Але не тому, що поганий цей солдат, а тому, що мріє стати верховним головнокомандувачем! Принаймні заява Надії про те, що вона має стати «президентом-диктатором» вже прозвучала.
У Росії дуже добре вміють працювати в інформаційній сфері. Адже скількох наших військових окупанти взяли в полон, проте тільки історія Савченко гіперактивно розкручувалася всією махиною російських ЗМІ. Український інформпростір, ніяк не захищений так званим «Мінстецем», завжди харчувався російськими вкиданнями й тему Савченко в нас розкручували за російським планом. Це все безсумнівно, питання лише в тому, яка мета цього проекту. Агресивні блогери нав'язують шпигунську версію про те, що Надію нібито «обробили» в полоні, завербували, вселили якісь ідеї, накрутили українське суспільство в очікуванні нового Месії й запустили до нас під виглядом рятівниці України – «троянського коня». Мені ж видається більш реальним варіант того, що Надію просто добре вивчили, жодних сторонніх «програм» у мозок їй не записували, а лише затвердили її в думках про її правоту (в тому числі й засудивши до 22 років) й відпустили в Україну у дбайливо створеному образі героїні. Але не для того, щоб вона похитнула позиції Порошенка своїми «президентськими перспективами», а для того, щоб вона... допомогла Порошенку!
«Голуб миру» як лайка
Для Президента Надія Савченко сьогодні – своєрідний криголам у льодах громадської думки щодо мирного врегулювання на Донбасі. Ну або блискавичник – аналогії можна було б продовжувати, але суть і так зрозуміла: вона з максимальною прямотою і простотою озвучує те, за що ще вчора всі критикували Порошенка. Приймаючи при цьому тепер на себе максимальну критику. Висновки робіть самі: Надія прямо заявляє про необхідність діалогу з так званими «Л/ДНР». Порошенко ж із великим скрипом (і поки безрезультатно) просував ідею децентралізації, в якій, як голка в яйці, була захована ідея про особливий статус окупованих територій. Савченко говорить про взаємне прощення та про можливість виборів в ОРДЛО, тоді як Порошенко поки не наважується публічно оголосити, що він не проти амністії до виборів і повернення контролю над українсько-російським кордоном нашим прикордонникам і нібито навіть по секрету вже пообіцяв це «нормандській четвірці».
На тлі радикальних пропозицій Савченко м'які кроки Порошенка в тому ж напрямку виглядають набагато більш «патріотичними». Притому слова Савченко в мережах активно перекручуються на догоду цій же технології, якщо вони насправді прозвучали не так різко, як хотілося б технологам. Наприклад, Надія Савченко говорила про те, що потрібно буде просити пробачення у матерів загиблих. Але в мережах відразу розігнали хвилю прокльонів на її адресу за нібито пропозицію вибачитися «перед Донбасом» або перед бойовиками. Адже вона запропонувала, по суті, зробити те ж саме, що й президент Туреччини Ердоган: висловити співчуття родичам загиблого льотчика (який пілотував збитий турками російський винищувач), але жодних вибачень особисто перед Путіним або російськими військовими. Завжди неприємно згадувати про таку особистість, як Жириновський, але виникає паралель: той на службі у Кремля якраз для того, щоб по-простому, прямо в лоб озвучувати «для піпла» реальну політику держави (чого до пори до часу не могли собі дозволити говорити вголос російські президенти).
Жанна д'Арк навпаки
Від Савченко в українській політиці чекали занадто багато. Як і від героїв Майдану в парламенті – козака Гаврилюка та «запальнички» Парасюка. Як і від комбатів у тому ж парламенті (Семена Семенченка та інших). Створити кумира, покласти на нього чергову «останню надію», а потім ганьбити за розчарування – звичне заняття для українців ще з часів «архітектора незалежності» України Леоніда Кравчука або «помаранчевого месії» Віктора Ющенка. Нічому нас життя не вчить. Рівно два місяці тому, в день повернення Надії в Україну, лише ледачий не писав із придихом про те, що ось, мовляв, приїхав майбутній президент країни! Тепер же на сайті Глави держави реєструються жартівливі петиції про призначення Савченко президентом України. Але ж вона ще в перший же день на зустрічі з Порошенком заявила про необхідність виконувати «Мінськ». Тоді на це майже ніхто уваги не звернув. А я вважаю, що заради цієї місії її й відпустили на Батьківщину. Народ уже дуже втомився від війни й, на відміну від злобної Facebook-спільноти, дослухається до її слів.
«Злий геній» української політики Віктор Медведчук (думаю, що це можна писати й без лапок) нічого не робить просто так. Адже не режисера Олега Сенцова до нас із російського полону відпустили, а Савченко. Той лише словом і принциповою позицією протестував проти окупації Криму, тоді як Савченко з окупантами Донбасу воювала зі зброєю в руках. Заради звільнення Надії навіть влаштували виставу, коли на зустрічі з Путіним її пробачили родичі вбитих нібито з вини Савченко журналістів-пропагандистів. Там же засвітився й особисто Медведчук – невже випадково?
Два місяці тому всі захоплювалися тим, що Надія зробила перші кроки рідною землею босоніж, а тепер кепкують із того, що вона босоніж зустрічалася із Саакашвілі. Її всенародно оголосили героєм, а тепер вимагають від Президента позбавити її звання Героя України. Її мати лають у мережах за те, що вона отримала на околиці Києва ділянку землі, а про те, по скільки столичних гектарів щодня відрізають близькі до Кличка забудовники, мовчать. Саме на ці властивості українського менталітету й розраховували в Кремлі, на Банковій і Медведчук та йому подібні. У перші дні Надію Савченко завалювали квітами, а тепер закидають яйцями. Але ж ці яйця мали адресуватися зовсім іншій людині – тому, хто, усміхаючись, ховається за її спиною й тихо робить те, про що Надія голосно говорить. Чим не рецепт Путіна «пустити вперед жінок»? І якщо знамениту француженку Жанну д'Арк спочатку спалили, а потім канонізували, то з Надією, схоже, виходить все навпаки...
Максим Кречетов, спеціально для «Слова і Діла»