Українські політики та високопосадовці знову обговорюють можливість запровадження воєнного стану після того, як ситуація в зоні АТО вкотре загострилася. Днями Міністерство закордонних справ оприлюднило офіційну заяву, в якій вимагає «посилити політико-дипломатичний тиск на Кремль із метою зупинити небезпечну ескалацію напруженості на Донбасі».
Ситуація на фронті справді непроста. За даними штабу АТО, бойовики за підтримки російських військових почали обстрілювати українські позиції цілодобово. Диверсійно-розвідувальні групи стали частіше навідуватися на позиції ЗСУ, а їхня діяльність та тактика стали професійнішими, що говорить про наявність у складі диверсантів кадрових військових. «Лише протягом 22-24 липня бойовики за підтримки Російської Федерації 189 разів обстрілювали позиції Збройних Сил України. При цьому продовжує демонстративно і зухвало використовуватися озброєння, яке давно мало бути відведене від лінії розмежування згідно з Мінськими домовленостями», - наголошується у заяві вітчизняного МЗС.
Варто наголосити на неспокійній ситуації і поза зоною АТО. Значно зросла кількість повідомлень про можливі терористичні атаки, замінування. Суспільство приголомшене зухвалим вбивством журналіста Павла Шеремета. Почастішали напади й на інших журналістів, а до Києва три тижні мандрувала хресна хода прочан Української православної церкви Московського патріархату із закликами до миру, що викликало неоднозначну реакцію серед більшості українців. Усі ці події експерти пов’язують з активізацією спецслужб Кремля, які майстерно працюють над створенням негативного психологічного тла всередині українського суспільства.
Всі ці події начебто спонукали секретаря РНБО Олександра Турчинова оголосити про можливість розглянути питання про запровадження воєнного стану. «В разі продовження цих небезпечних тенденцій, Україна вживатиме всіх необхідних заходів для захисту цілісності нашої країни та безпеки громадян, аж до внесення до порядку денного РНБО питання щодо запровадження воєнного стану», – зазначив Турчинов.
Протистояння «яструбів» та «голубів»
Заяви секретаря РНБО начебто виглядають логічними та своєчасними, якби не знати, що лунають із завидною періодичністю. Так, про подібні наміри він оголошував рік тому після чергової ескалації конфлікту на Донбасі. Тоді сепаратисти за підтримки Кремля чинили тиск на українську владу напередодні голосування парламентом за зміни до Конституції щодо особливого статусу самоврядування на деяких територіях Донецької та Луганської областей. «Хочу сказати: якщо Росія піде на зрив Мінських угод (а для цього, на жаль, все сьогодні робиться), безумовно, ми будемо діяти відповідно до викликів, які стоятимуть перед країною. Якщо буде активне застосування російських військ, безумовно, ми змушені будемо запровадити воєнний стан і проводити більш потужну мобілізацію всього потенціалу, який є в країні», – заявив Турчинов 14 серпня 2015 року.
Напередодні, в липні 2015 року, Президент підписав секретний указ, яким вводив у дію рішення Ради національної безпеки і оборони України «Про невідкладні заходи щодо нейтралізації загроз державній безпеці». До цього Петро Порошенко також неодноразово наголошував на необхідності введення воєнного стану у разі організованого наступу агресора на Донбасі.
Цього ж року, попри розуміння всіх викликів, перед якими постала Україна та поки що єдність у діях, що стосуються національної безпеки, Петро Порошенко не надто радо вітав заяви Олександра Турчинова. Президент не підтримав ідею запровадження воєнного стану та підкреслив, що це лише ускладнить внутрішню ситуацію в країні. «У воєнному стані заборонено постачання зброї, продукції подвійного призначення, а нам потрібно виграти війну», – вважає Петро Порошенко, зауваживши також, що МВФ не видає кредити країнам, в яких оголошений воєнний стан.
Взагалі, потрібно віддати належне нинішній владі в питаннях підготовки країни до війни. Попри всі зволікання, в законодавчій площині існують усі правові механізми для швидкого оголошення воєнного стану та мобілізації українців. Втім, таке рішення тягне за собою низку серйозних наслідків, адже передбачатиме й наступальні дії української армії, і законодавчо обґрунтоване тимчасове обмеження прав та свобод пересічних громадян. Зголосившись на формат Мінських домовленостей, Президент фактично прирік себе на загалом програшну стратегію позиційної війни, під час якої умови миру залишаються частиною політичних компромісів з агресором, в той час як на фронті гинуть солдати та мирні мешканці прифронтових територій, а в суспільстві зростає градус зневіри та невдоволення.
В цей час політичні «яструби» намагаються протестувати настрої в суспільстві й виявити кількість потенційних прихильників вирішення ситуації на Донбасі за допомогою військових методів. Звичайно, така стратегія може бути аж надто ризикованою та змусити ворога діяти відкрито, зумовивши повномасштабний наступ на решту території України. З іншого боку, саме такими заявами політики можуть значно збільшити кількість прихильників. Враховуючи причетність Олександра Турчинова до політичного табору «Народного фронту» й слабкість позицій Президента, який поки що нічого іншого замість Мінських домовленостей запропонувати не в змозі, відбувається класичне політичне протистояння між так званими «яструбами» та «голубами».
Підтвердженням подібної гіпотези є подальші заяви секретаря РНБО про необхідність посилення оборони країни та збільшення бюджетних видатків на ці потреби. «Ми маємо відпрацювати державне оборонне замовлення на 2017 рік, надаючи перевагу сучасним ракетним комплексам, потужним артилерійським системам, засобам ППО, радіоелектронної боротьби та радіотехнічної розвідки», – сказав секретар РНБО. Він також підкреслив на необхідності чіткого виконання вимог Стратегії національної безпеки щодо фінансування сектора безпеки та оборони в розмірі 5% від ВВП.
Своєю чергою, «голуби» Президента нині повністю контролюють ситуацію в ЗСУ. Так, у Генеральному штабі ЗСУ, який очолює Віктор Муженко, наголошують на неприпустимості будь-яких наступальних дій з боку української армії. Представник Генштабу, полковник Анатолій Кравчук в одному зі своїх інтерв’ю заперечив інформацію ворога про те, що українські військові підрозділи щодня відвойовують у бойовиків 200-300 метрів позицій. «Якби Україна справді відбила ці землі, то ми втратили б політичну підтримку світової спільноти в Мінських домовленостях. І це, фактично, єдина причина, чому ми цього не можемо зробити», – сказав він.
Воєнний стан – кінець Мінським домовленостям?
Про крихкість Мінських угод, про пастки й небезпеки, які вони можуть нести говорилося на всіх експертних та політичних рівнях. Саме в нинішній ситуації оголошення воєнного стану може стати в нагоді владі для досягнення певних тактичних цілей всередині українського суспільства, однак майже автоматично призведе до погіршення міжнародних відносин із західними партнерами. Щоправда, поки що своє вирішальне слово щодо сприяння намірам України в разі оголошення воєнного стану не сказали у США, однак тамтешні політики неодноразово висловлювали підтримку українцям. Хтозна, можливо, в разі відкритої агресії Америка також займе більш рішучу позицію. Втім, залишаються й ризики різкої зміни зовнішньополітичного вектору в разі перемоги кандидата в президенти США Дональда Трампа. В такому разі стає зрозуміло: Україна залишиться сам-на-сам із недружніми намірами Кремля й оголошувати воєнний стан рано чи пізно таки доведеться.
З іншого боку, оголошення воєнного стану саме зараз може відверто сплутати всі плани противника в методах ведення «гібридної» війни на території України. По-перше, владі потрібно якось мотивувати українців для завершення чергової хвилі мобілізації. Саме оголошення воєнного стану може полегшити це завдання. По-друге, під час дії воєнного стану будуть запровааджені обмеження щодо проведення будь-яких акцій протестів, масових зібрань: з одного боку, це можливість підстрахуватися на випадок можливих бунтів та невдоволення економічною ситуацією, з іншого – гарний запобіжник проти будь-якого політичного «розхитування» ситуації в державі. По-третє, ЗСУ та її головнокомандувач отримують повноваження розпоряджатися всіма силовими структурами та органами виконавчої влади, окрім судової. Тобто йдеться про посилення влади та, фактично, про диктаторські повноваження.
Та головне питання полягає в тому, чи готове суспільство саме зараз адекватно сприйняти таке рішення влади. Заяви про можливість оголошення воєнного стану поки що є радше погрозливим сигналом у бік російських спецслужб. Однак за підсумками 2 років неоднозначних рішень влади після Революції Гідності пояснити українцям необхідність знову зціпити зуби й мобілізуватися для відкритого протистояння буде дуже не просто.
Олександр Радчук, спеціально для «Слово і Діло»