Брехливі заяви ФСБ Росії та президента Володимира Путіна про провокацію з боку українських розвідників та ймовірну підготовку до терористичних атак в окупованому Криму пролунали одразу після закінчення офіційного візиту до РФ президента Туреччини Реджепа Таїпа Ердогана. Обидва очільники держав публічно продемонстрували рішучі прагнення та готовність відновлювати зруйновані зв'язки між країнами.
Вочевидь, потепління стосунків між двома країнами розв’язало руки кремлівським технологам та стало відправним пунктом для чергових загарбницьких намірів щодо вирішення непростого для РФ «українського питання». Справді, ситуація на міжнародній арені для України зовсім несприятлива. Туреччина до недавнього часу залишалася потужним союзником українців в питанні деокупації Криму та активно засуджувала дії Кремля із анексії півострова. Росія завдала удару у відповідь, ставши основним підрядником із відновлення військових потуг армії президента Сирії Башара Асада, який змагається за відновлення своєї влади із численними силами повстанців по всій території країни. Натомість Туреччина опинилася по інший бік протистояння, сприяючи силам НАТО у боротьбі із бойовиками «Ісламської держави».
Влада США з самого початку участі РФ у сирійському конфлікті не погоджувалася з курсом Кремля на допомогу уряду Асада. А головнокомандувач сил НАТО в Європі Філіп Брідлав виголосив гучну заяву про те, що Росія і Сирія використовують потік сирійських біженців як зброю для дестабілізації ситуації в ЄС.
Кульмінацією непростих відносин між РФ та Туреччиною став збитий російський винищувач СУ-24, який здійснював маневри над територією Туреччини під час військової операції проти ІДІЛ. Тоді Володимир Путін назвав подібні дії турків «ударом у спину від пособників терористів», тоді як президент Туреччини відкинув подібні звинувачення, обґрунтувавши дії своїх ПВС необхідністю захисту власних кордонів.
Як країна, яка є членом НАТО, Туреччина безумовно має вплив на питання безпеки у всьому чорноморському регіоні, контролює протоки Босфор та Дарданелли, й залишається тут чи не єдиною потужною та впливовою силою на противагу Росії. Тож політичне та економічне зближення, про яке цими днями говорили в Санкт-Петербурзі Путін та Ердоган, безпосередньо вплине на ситуацію довкола подій на Донбасі й у Криму. Так, саме в комплексі, а не окремо: Кремль намагається будь-що переграти процес мирних перемовин собі на догоду, й долучити в контексті порядку денного нових домовленостей й вирішення питання Криму. Не виключено, що йтиметься про вже відоме припущення про «повернення» територій Донбасу до складу України на особливих умовах, визнання на міжнародному рівні статусу Криму як російської території, а також про безпечне сухопутне сполучення РФ з півостровом.
Вікно можливостей
Період «відлиги» у відносинах між Туреччиною і Росією настав після того, як Володимир Путін висловив публічну підтримку своєму колезі Реджепу Ердогану внаслідок недавнього невдалого військового перевороту в Стамбулі і Анкарі.
Аби придушити будь-які метастази й унеможливити подальші дії заворушників, президент Туреччини вжив низку рішучих авторитарних за своєю природою заходів. Масові арешти серед військових, силових органів та навіть викладачів вузів, введення надзвичайного стану, та обіцянка повернути смертну кару в країні зумовили відповідну реакцію з боку ЄС. Пролунало одразу кілька різких заяв з боку європейських лідерів щодо примарних шансів для Туреччини отримати безвізовий режим та вступити до ЄС. Так, президент Єврокомісії Жан-Клод Юнкер заявив про те, що для отримання безвізового режиму Туреччині доведеться змінити своє антитерористичне законодавство. Крім того, йдеться про вирішення питання із утисками свободи слова та відмови від запровадження смертної кари. В свою чергу віце-канцлер Німеччини Зігмар Габріель оцінив можливості вступу Туреччини до ЄС у перспективі щонайменше 10-20 років. Європейські політики змінили й тональність своїх заяв щодо питання врегулювання кризи з сирійськими біженцями, про що попередньо були досягнуті домовленості з урядом Туреччини. Відтепер у ЗМІ політики з ЄС просять не пов'язувати врегулювання питання з біженцями та лібералізацію візового режиму для турків.
Цікаво й те, що європейські політики не вбачають особливих загроз у питанні зближення РФ та Туреччини для НАТО. Так, міністр закордонних справ Німеччини Франк-Вальтер Штайнмаєр висловив сумніви щодо можливого поглиблення та справжнього прогресу у стосунках двох держав, закликавши лідерів ЄС не надто критикувати внутрішню політику турецької влади. Щоправда, подібні заяви – вже дещо запізніла реакція з боку Євросоюзу. Адже непевною ситуацією в Туреччині на тлі різких заяв на адресу президента Ердогана і скористалися в Кремлі.
Тим паче, що Росія має ще один козир, на якому може дуже вигідно для себе зіграти. Йдеться про ситуацію в Сирії, а саме про участь російських військових та авіації на стороні сил Башара Асада. Не виключено, що саме дане чутливе питання для Туреччини й було основним предметом перемовин двох президентів у Санкт-Петербурзі.
В колі «друзів»
Попри те, що наміри й заяви Реджепа Ердогана стосовно відновлення товариських відносин із РФ неоднозначно сприймаються в турецькому суспільстві, під час зустрічі двох президентів Анкарі та Москві вдалося досягти значного прогресу у питанні відновлення економічної співпраці.
Передусім йдеться про відновлення важливого для Туреччини туристичного напрямку. Цього року південне узбережжя країни потерпає від збитків та спаду ділової активності через відсутність російських туристів. Тож на спільній прес-конференції двох лідерів держав Володимир Путін повідомив про рішення російської сторони поступово зняти усі економічні санкції стосовно турецьких товарів, а також про намір відновити туристичну співпрацю між країнами. «Росія отримала від Туреччини гарантії безпеки туристів, відновлення чартерних рейсів – справа техніки і часу», - зазначив Путін.
У відповідь заяви турецького лідера переважно стосувалися відновлення російсько-турецької співпраці у побудові спільного проекту - газогону «Турецький потік», розвиток якого раніше було призупинено. До слова, у разі успіху співпраці у розбудові газогону, Україна також втрачає перспективи і привабливість як країна-транзитер російського газу до Європи. А значить, втрачає додаткові важелі впливу на енергетичному ринку ЄС, та будь-які запобіжники від загарбницьких планів Росії, які поки що сяк-так можуть забезпечувати потужності вітчизняної ГТС.
Основною небезпекою для позицій України внаслідок відновлення тісної співпраці між Туреччиною та РФ може бути саме питання анексованого Криму. Слід очікувати, що відтепер в питанні Криму Туреччина займатиме більш виважену позицію щодо дій Кремля в анексованому півострові. Й підтримка кримських татар залишиться лише декларативним меседжем й внутрішньою проблемою багатостраждального народу й громадян України.
Адже в питанні співпраці двох впливових держав, кожна з них має на меті досягти власних цілей та відстояти свій інтерес: Росія таким чином змушує США прискіпливіше звернути увагу та бути більш поступливими у розв’язанні «українського питання». Тоді як Туреччина подібним «зближенням» з Кремлем дає чіткий сигнал Європейському Союзу переглянути своє ставлення до політики президента Реджепа Ердогана та його уряду. В іншому випадку, Туреччина матиме ще один додатковий важіль впливу – неконтрольований потік біженців зі своєї території, що лише поглибить негативні наслідки міграційної ситуації у країнах ЄС.
Олександр Радчук, спеціально для «Слова і Діла»