Наприкінці серпня експерти оцінювали перші результати 100 днів роботи нового очільника Генпрокуратури. Як і очікувалося, своє призначення на посаду Юрій Луценко відзначив цілою низкою гучних антикорупційних затримань і, як і обіцяв, зрушив із місця кілька скандальних справ щодо колишніх «регіоналів». Кожне затримання й своє рішення генпрокурор супроводжує активною інформаційною кампанією.
Втім, дива так і не сталося: Луценко хоч і виявив значну відкритість на посаді та активізував слідчі дії ГПУ в низці справ, проте так і не наважився на серйозні зміни кадрового складу Генпрокуратури. Звільнивши трьох одіозних заступників Віктора Шокіна – Романа Говду, Олега Заліска та Юрія Севрука, він згодом представив свою власну команду. Однак досі не зумів навести лад у так званому «департаменті Грановського», що й стало приводом до протистояння з НАБУ.
При цьому, попри певні успіхи в роботі ГПУ, на адресу Луценка прогнозовано все частіше почали лунати закиди щодо його прихильності до пропрезидентської команди.
Актикорупційна лавина
Як би там не було, однак у перші місяці своєї роботи на посаді очільника ГПУ Луценко продемонстрував вражаючі успіхи в затриманні корупціонерів різноманітного калібру. Серед них – прокурори різних рівнів, співробітники МВС, податківці, судді та низка одіозних політиків.
Суми хабарів та «обороти» справді вражають. Лік іде на сотні тисяч доларів і мільйони гривень. Один із успіхів Луценка – проведення масштабної спецоперації з виявлення «бурштинової мафії», під час якої були затримані заступник прокурора Рівненської області, підполковник СБУ та керівник одного з районних відділів поліції області.
Щоправда, інші свої обіцянки щодо розкриття резонансних справ генпрокурор поки що виконувати не поспішає. Так, кволо просувається справа щодо розслідування вбивств під час подій Революції Гідності. Цими днями ГПУ оголосило про підозру за покарання 11 учасників «мирного наступу» 18 лютого 2014 року колишньому першому заступнику начальника Дніпровського райуправління міліції Києва, заступнику начальника слідчого відділу та двом слідчим. Слідство не стоїть на місці, проте рівень затриманих говорить про відсутність значного поступу у виявленні більш впливових винуватців тих подій.
Генпрокурор так і не продемонстрував нових подробиць у розслідуванні вбивства Георгія Гонгадзе, що попередньо обіцяв. А резонансне вбивство журналіста Павла Шеремета в центрі Києва за гарячими слідами розкрити, скоріш за все, так і не вдасться.
Протистояння з НАБУ
А от і посваритися, і навіть «помиритися» зі своїми колегами з НАБУ Юрій Луценко вже встиг. Приводом став конфлікт між двома відомствами, під час якого детективи НАБУ начебто влаштували прослуховування співробітників ГПУ з так званого департаменту розслідування особливо важливих справ у сфері економіки, який ще називають департаментом «Кононенка-Грановського».
У ГПУ визнали дії НАБУ протиправними та влаштували обшуки на предмет виявлення апаратури для прослуховування. В НАБУ ж заявили про затримання їхніх співробітників слідчими ГПУ та навіть про застосування тортур.
Конфлікт вдалося врегулювати. До слова, саме медійна значущість Юрія Луценка дозволила дещо згладити «гострі кути» конфлікту й більш-менш мирно розійтися. Втім, це вже перший дзвоник не лише в боротьбі за повноваження, яку так майстерно вів попередник Луценка Віктор Шокін. Йдеться про розслідування діяльності саме тих працівників ГПУ, яких вважають близькими до соратників Президента, що не може не лягати тінню на нового очільника ГПУ.
Затримання колишніх «регіоналів»
Реабілітацією після конфлікту з НАБУ можна вважати вдале затримання колишнього голови фракції «Партії регіонів» у Верховні Раді 7-го скликання, впливового політика Олександра Єфремова. Він уже потрапляв під слідство й був раніше затриманий Генпрокуратурою, проте йому вдалося вийти під заставу, а попереднє слідство дивним чином «пригальмувало» справу проти нього. Цього разу звинувачення лунають дуже серйозні – посягання на державну цілісність та участь в організації сепаратистських республік.
Сумнівними є спроби пояснити суспільству й неспроможність допитати колишнього президента Віктора Януковича. Зокрема, в ГПУ відмовили адвокату Януковича в проведенні за його участю допиту окремих свідків у кримінальному провадженні, зокрема допиту свідків одночасно з допитом підозрюваного Януковича в режимі відеоконференції.
Цікавою видалася ситуація і з просуванням у «газовій справі» вже колишнього нардепа Олександра Онищенка. Хоч парламент позбавив його депутатських повноважень та дозволив арешт, Луценко протягом 20 днів не підписував підозру проти нього. Саме через це Онищенко встиг виїхати у Великобританію, отримавши там статус для постійного проживання.
Російський слід
Ще одна гучна подія останніх тижнів – оголошення очільником ГПУ кількості винних громадян РФ у розв’язанні війни проти України. «Всього наразі притягнуто до кримінальної відповідальності за участь у розв'язанні та веденні агресивної війни проти України 39 громадян РФ, з яких 31 військовослужбовець Збройних сил РФ. До суду направлено обвинувальні акти щодо 10 громадян РФ, 6 з яких вже засуджені до покарання у вигляді позбавлення волі від 11 до 15 років», – заявив Луценко. Цікаво те, що офіційно ані Україна, ані Росія не оголошували війни одна одній. Після таких заяв генпрокурора було б логічним говорити вже не про проведення АТО, а про повноцінні військові дії.
Більш того, Генеральна прокуратура повідомила про підозру в скоєнні злочинів проти 18 високопосадовців Росії, зокрема російському міністру оборони Сергію Шойгу та раднику президента Росії Сергію Глазьєву. Їх звинувачують у посяганні на національну безпеку України.
Наостанок Луценко ще й встиг повідомити, що нині ГПУ працює над повідомленням про підозру президенту РФ Володимиру Путіну та прем'єру Дмитру Медведєву. Такий крок, скоріш за все, поставить крапку навіть у примарних сподіваннях налагодити будь-які дипломатичні відносини з Росією.
Важливий медійний аспект: Юрій Луценко вперше за 2 роки розповів про розслідування Іловайської трагедії. Фактично, він замість Президента оголосив українському суспільству досить сміливу тезу про те, що справжніми винуватцями трагедії були члени російського керівництва. Відтак, «прорахунки» українських генералів наче залишаються вже другорядною причиною фатального оточення українських солдатів під Іловайськом у серпні 2014 року.
Експерти ж у такій риториці генпрокурора вбачають неприхований популізм. Адже невідомо хто і як вручатиме підозру російським можновладцям та викликатиме їх на допити. А без цього будь-яке розслідування стовідсотково не зрушить із місця.
«Своїх» не чіпати?
Аналітики ще до призначення Луценка очільником ГПУ попереджали, що він навряд чи стане в першу чергу пильно слідкувати та розслідувати діяльність членів пропрезидентської команди та своїх колишніх соратників із «БПП».
Протистояння з НАБУ – саме і є тим приводом, який вчергове дав змогу пересвідчитися в цій тезі. Виглядало так, що Луценко або не контролює своє відомство, або відверто прикриває найближче оточення Президента від будь-яких посягань з боку інших антикорупційних правоохоронних органів.
Красномовним свідченням подальшої близькості Луценка до топ-кадрів із пропрезидентської команди є його останній робочий візит до Кіпру, де його супроводжував одіозний депутат Олександр Грановський. Саме останній вважається найбільш довіреною особою «сірого кардинала» фракції «БПП» у парламенті Ігоря Кононенка. А близькість Грановського до справ ГПУ є дуже поганим іміджевим впливом на будь-яку подальшу діяльність нового генпрокурора.
В одному зі своїх останніх інтерв’ю Юрій Луценко вже вкотре підкреслив, що Президент дав йому карт-бланш, мовляв, «недоторканних немає». Втім, назвати перелік осіб, близьких до команди Петра Порошенка, які могли б стати героями резонансних розслідувань ГПУ, Луценко так і не наважився. Щоправда, першим у списку назвав колишню очільницю Київської ОДА часів президентства Віктора Ющенка Віру Ульянченко, яка начебто проходить обвинуваченою в справі про неправомірне виділення земель у Сухолуччі під мисливські угіддя екс-президенту Віктору Януковичу.
Олександр Радчук, спеціально для «Слова і Діла»