Днями Верховна Рада рекомендувала Президенту змінити Автономну Республіку Крим на Кримськотатарську Автономну Республіку, позбавити Севастополь спеціального статусу й визнати кримських татар, караїмів та кримчаків корінними народами України.
Втім, навіть при поверхневому аналізі таке рішення є черговою мильною бульбашкою від українського парламенту. По-перше, Верховна Рада лише надала рекомендацію, тобто реально Порошенко не зобов’язаний виконувати це рішення. Хоча, враховуючи той факт, що Глава держави кілька разів сам вказував на необхідність зміни статусу АРК саме в такому форматі, в цій ситуації він виступає заручником власних слів та можливого політичного шантажу.
По-друге, визнання кримських татар, караїмів та кримчаків корінними народами українським парламентом матиме хоч якісь наслідки лише після ухвалення аналогічного рішення ООН. Щоправда, ймовірність таких рішень є достатньо високою.
По-третє, рішення Ради потребує внесення змін до Конституції України, а ми всі знаємо, що це складний процес, який вимагає на остаточному етапі затвердження 300 голосами. В принципі, в парламенті вони, скоріш за все, знайдуться.
І тут ми перейдемо до того, якими ж будуть реальні юридичні та фактичні наслідки за умови, що все ж зміни до Конституції будуть внесені та буде ухвалено відповідне рішення ООН?
На сьогодні статус корінних народів у міжнародному праві врегульований у першу чергу Декларацією про права корінних народів. Згідно зі статтею 3 і 4 Декларації, «корінні народи мають право на самовизначення. Через це право вони вільно встановлюють свій політичний статус і вільно здійснюють свій економічний, соціальний і культурний розвиток». Втім, потрібно усвідомлювати, що Росію, як показує сурова дійсність, в принципі складно до чогось примусити. Не слід також забувати, що кримські татари, за переписом, здійсненим РФ у 2014 році, складають приблизно 10% населення Криму. Цій цифрі можна довіряти, адже український перепис 2001 року показав приблизно такі самі дані. Відтак, бажання кримських татар, наприклад, у формі повернення до складу України, об’єктивно до цього не може призвести. Можна говорити лише про гарантування культурних прав та встановлення квот для представників кримських татар в органах влади Криму в розмірі десяти відсотків. Втім, тут так само поставатиме проблема неможливості України впливати на такі процеси, доки Крим анексований Росією.
Слід також пам’ятати, що надання Криму статусу національно-територіальної автономії з тих самих причин, що й визнання кримських татар, караїмів та кримчаків корінними народами України, мало що змінює. До речі, чи не найбільш відомою національно-територіальною автономією в світі є Аландські острови у Фінляндії. Так от, частка населення для яких шведська мова є рідною, становить більш ніж дев’яносто відсотків. Нагадаю, кондомініум – це спільне володіння декількома державами однією територією. Відтак, реально українська влада має тримати в голові варіант Саару – території, яка була повернена Німеччині після Другої світової війни як результат надзвичайно продуманої дипломатичної політики Конрада Аденауера. Втім, навіть цей варіант може бути здійснений за умови ще більшого економічного послаблення Росії та випередження Україною РФ за показником ВВП на душу населення. Адже, як би цинічно це не звучало, раціональні аргументи при ухваленні рішення населенням Криму в умовах референдуму матимуть важливе значення.
Олександр Москалюк, спеціально для «Слова і Діла»