Падіння рейтингів провладних парламентських політичних партій водночас покращило позиції потужних опозиційних гравців та додало впевненості новим партійним силам. Соціологічні опитування, які були проведені напередодні осіннього політичного сезону фіксували розчарування українців діями коаліційної більшості. Водночас відчувався крен у бік популістських партійних проектів на кшталт «Батьківщини», «Опозиційного блоку» та «Радикальної партії Олега Ляшка».
Втім, уже останні соціологічні опитування, проведені Київським міжнародним інститутом соціології, свідчать не лише про бажання українців шукати альтернативу нинішнім політикам, але й про серйозне розчарування в більшості політичних проектів. За даними КМІС, лише трохи більше 40% опитаних мають намір взагалі взяти участь у виборах. Такі тенденції свідчать про високий градус напруги в суспільстві та зростання протестних настроїв. Саме за такі тенденції планує «вчепитися» низка позапарламентських політичних партій, серед яких буде й кілька несподіваних «новачків».
Уламки «Опозиційного блоку»
Зовсім нещодавно активно позиціонуватися в інформаційному просторі почала партія «За життя!». Основне медійне навантаження для донесення меседжів партії здійснюється через двох спікерів – позафракційних нардепів Вадима Рабіновича та Євгена Мураєва. Обоє раніше входили до фракції «Опозиційного блоку». Щоправда, згідно з офіційними даними сайту Верховної Ради, Рабінович не залишав лав рідної фракції, через списки якої він потрапив до парламенту під четвертим номером.
Забезпечувати медійну підтримку основним спікерам партії допомагає телеканал NewsOne, фактичним власником якого є Євген Мураєв. Наразі партія займає вкрай критичну позицію щодо всіх дій влади й намагається знайти власну електоральну нішу – сподобатися не лише пересічним мешканцям південно-східних регіонів, які традиційно голосували за «Опозиційний блок», але й захопити частку більш критично налаштованого електорату середнього класу колишньої «Партії регіонів». «За життя» займає відверто проросійську позицію, хоча в публічних виступах дотримується тези про пошук вектору «проукраїнської політики прагматизму».
Спритні «аграрії»
Пленарний тиждень ознаменувався мирною, проте гучною акцією протестів аграріїв біля стін Верховної Ради. «Аграрна партія України» від початку року веде методичну й активну агітаційну роботу із своїм виборцем – представниками малого й середнього аграрного бізнесу, селянами. Основні інформаційні меседжі партії стосуються необхідності захисту прав аграріїв, зменшення податкового навантаження на виробників агропродукції, зосередження на темах ринку землі, екології.
Головними завданнями партія для себе визначила збереження та розвиток села, відродження економіки України на основі аграрного сектору й «повернення влади народу».
Поки що партія, згідно з останнім опитуванням КМІС, зуміла віднайти 0,5% підтримки виборців. У липні цього року соціологічна група «Рейтинг» фіксувала рівень підтримки «аграріїв» на рівні 1% голосів респондентів. Втім, такі невисокі результати зумовлені скоріше недостатньою медійною «розкруткою» партії на рівні потрапляння в основний канал комунікації – на екрани телевізорів.
Войовничий «Азов»
14 жовтня, в День захисника України та водночас найважливіше релігійне свято для українських вояків – Покрови, відбудеться урочистий з’їзд нової політичної партії, створеної на базі окремого загону спеціального призначення Національної гвардії України – полку «Азов».
Вочевидь, лідером партії стане позафракційний нардеп-мажоритарник Андрій Білецький. У ЗМІ вже неодноразово лунала інформація про ймовірну причетність до створення партії міністра внутрішніх справ Арсена Авакова. Втім, Білецький в одному зі своїх інтерв’ю спростував цю інформацію, додавши, що «всі нісенітниці та плітки про вплив на нас Авакова та Коломойського – це породження конспірологічного характеру». Цікаво й те, що лідер майбутньої політичної сили, яка, скоріш за все, об’єднає в своїх лавах найбільш рішуче налаштованих вояків-патріотів, відверто не приховує невдоволення діями нинішньої керівництва держави. Зокрема, щиро говорить про те, що вплинути на дії влади лише одними аргументами неможливо, натомість найбільш дієвими є суспільна думка та масовий протест.
Скільки реально прихильників зможе акумулювати в своїх лавах нова політична сила, поки невідомо, адже наразі йдеться лише про робочу назву та майбутнє програмне наповнення. Втім, враховуючи високий ступінь довіри українців до колишніх добровольчих батальйонів, майже незаплямовану репутацію полку «Азов», войовничу патріотичну позицію та «нові обличчя», можна сподіватися на стартову електоральну підтримку в рамках 2,5-4% виборців. Щоправда, на електоральній ниві в нової політичної сили будуть працювати інші, не менш потужні конкуренти.
Націоналістична «Свобода»
Наприкінці вересня свій 25-річний ювілей на урочистому з’їзді святкувала партія «Свобода». За останніми соціологічними опитуваннями, рейтинги партії впритул наближаються до заповітної позначки 5% виборчого бар’єра. Наразі, головне завдання для «Свободи» – мобілізувати свого виборця.
На щастя, не зникнути з медійного поля партії допомогла ціла низка подій у політичному житті. По-перше, до Верховної Ради 8-го скликання від партії потрапило сім «мажоритарників». По-друге, трагічні події з вибухом бойової гранати біля стін парламенту 31 серпня 2015 року, в день голосування за зміни до Конституції, в яких звинуватили представників «Свободи», не лише не похитнули позицій партії, але й додали прихильників. По-третє, «свободівці» беруть активну участь у бойових діях на фронті та в масштабному волонтерському русі, що лише додає електоральних балів не лише в базових для «Свободи» західних регіонах, але й серед широкого кола патріотично налаштованих громадян.
Хитрий УКРОП
Критичну позицію щодо дій влади намагатимуться використати й у партії УКРОП. Сильними сторонами партії є ретельна робота з просування своїх позицій серед мешканців так званих «базових» регіонів. Особлива активність «укропівців» останнім часом помітна на Волині, де наразі серйозні позиції займає голова Волинської обласної ради, екс-губернатор Одещини та член президії політради партії Ігор Палиця. Тож наразі серйозного впливу соратникам бізнесмена Ігоря Коломойського вдалося досягти не лише на Дніпропетровщині, але й у західних областях. Перш за все, окрім Волині, йдеться про Івано-Франківську, Чернівецьку та Вінницьку області.
Ще одна вагома перевага УКРОПу для майбутнього потужного виборчого старту – серйозний фінансовий та медійний ресурс. В програмних гаслах партія використовує схожі для всіх опозиційних сил меседжі – критика співпраці із МВФ, необхідність перегляду соціальної політики, підтримка військових із зони АТО та сімей загиблих солдатів. До слова, УКРОП активно підтримав нещодавню всеукраїнську акцію протесту аграріїв, виступивши за збереження мораторію на продаж земель сільськогосподарського призначення.
Нова «Розумна сила»
Не менш активно з критикою дій нинішньої коаліційної команди виступають і в новоствореній партії «Розумна сила». Наприкінці минулого тижня партія провела свій перший урочистий з’їзд, на якому визначила основні завдання для походу до великої політики та перелік нагальних проблем.
Лідерами партії стали колишні представники силових структур, аграрії, громадські діячі. Джерел фінансування партійці не розкривають, наголошуючи лише, що «не фінансуються жодним з олігархів». Прізвища очільників нової політичної сили мало про що скажуть пересічному українцю, втім у партії наголошують на необхідності появи саме маловідомих професійних кадрів у політиці, які займатимуться вирішенням нагальних суспільних й економічних проблем.
Прикметно, що партія активно просуває меседж про нейтралітет України й не виключає, що згодом ініціюватиме проведення всеукраїнського референдуму із цього питання. Мовляв, саме такі політичні дії сприятимуть встановленню миру на території України. «Розумна сила» розпочала свою діяльність лише в липні 2016 року, тож поки не встигла набрати жодної електоральної ваги.
Постреволюційне крило
Найбільш широко та різнопланово представлені партії, базовим електоратом яких є громадяни, що брали найактивнішу участь у подіях Революції Гідності та у волонтерському русі.
Саме серед цих партій зосереджено найбільше представників третього сектору – громадських діячів, журналістів та активістів, деяким з яких пощастило потрапити до вищого ешелону політики завдяки реформаторській риториці.
Гасло боротьби з корупцією стало основоположним для діяльності відразу кількох політичних сил, які ще взимку 2015-2016 років прагнули знайти єдину політичну платформу для об’єднання та походу до великої політики. «Руху за очищення», лідером якого міг би стати очільник Одеської ОДА, екс-президент Грузії Міхеіл Саакашвілі, соціологи вже на старті прогнозували 6-8% підтримки громадян. Втім, домовитися про спільний план дій не вдалося й рух фактично розколовся на 2 більш-менш впізнавані в суспільстві політичні команди – партію на основі «Демальянсу» та новостворену політичну силу «Хвиля», які й оголосили своїм імовірним лідером Міхеіла Саакашвілі. Щоправда, останній усе частіше заявляє про своє ймовірне повернення до політичного життя Грузії.
Спробують зіграти на протестних настроях суспільства й іще декілька політичних команд, серед яких партії «Сила людей», «Воля» та «Державницька ініціатива Яроша». Остання створена для особистого позиціонування Дмитра Яроша та віддалення від іміджу скандального «Правого сектору».
«Коником» партії «Сила людей» є розвиток громад та місцевого самоврядування в контексті процесів децентралізації. Схожі меседжі просувають і в партії «Воля». Так, активісти цієї політсили критикують Президента й парламент за саботаж реформи децентралізації, активно просувають екологічну тематику та ідею реалізації «малих реформ» в окремо взятих громадах й містах.
Сумарно всі перелічені політичні партії зможуть сподіватися на підтримку 3-6% громадян з активною політичною позицією. Втім, навряд чи кожна з них самотужки зможе подолати виборчий бар’єр та потрапити до Верховної Ради в разі проведення дострокових парламентських виборів.
Олександр Радчук, спеціально для «Слова і Діла»