Як не дивно, Україна успішно пережила і феодалізм, і соціалізм. Відгриміли й дві революції, однією з вимог яких була відмова від принципу «всі рівні, але дехто рівніший».
Тим дивніше усвідомлювати, що багато наших співгромадян досі намагаються мислити класово. Станово. В кожній конкретній події, в кожному конкретному конфлікті, дивитися не на обставини, а на рід занять, походження або соціальний статус учасників. Вирішувати, хто правий, а хто винуватий, не розбираючись – просто кинувши побіжний погляд на «склад команд».
Зовсім не дивно, що багато хто намагається це використати. Особливо в скандалах у соцмережах, які у нас вже стали основним каналом залучення «широкої громадськості» на свій бік.
Наведемо три характерних випадки. Всі вони стосуються конфліктів волонтерів та добровольців («каста» з переважно позитивною репутацією) із правоохоронцями («каста» зі змішаною репутацією, в залежності від позиції глядача). У кожному з них одна зі сторін посилається на цю саму класову свідомість, задіюючи стереотипи. В кожному окремому випадку – не без успіху: безліч читачів підтримують скаржника, навіть не дізнавшись позицію його опонентів.
А ось наскільки виправдано – вирішуйте самі. Для зіставлення даємо слова сторони, що скаржиться і відео з реєстраторів поліцейських.
Випадок перший
Поліцейські зупинили автомобіль із відомим волонтером Андрієм Боєчком. За кермом сиділа його дружина, сам Боєчко їхав на пасажирському сидінні.
Нижче – виклад самого Боєчка (на своїх сторінках у соцмережах ним поділилися майже 10 тисяч осіб).
Вчора побував у минулому, в забутому вже 2013-му. О десятій виїхали з Ужгорода в Київ. Ми з дружиною, двоє дітей, двоє собак і купа грибів, банок, валіз і сумок.
З таким крамом особливо не розженешся. Все тихо-спокійно…
Раптом на 203 кілометрі (Житомирська область) бачимо патрульну машину, що рухається правою смугою зі швидкістю 60 кілометрів на годину. Обганяємо, за нею обганяємо вантажівку й переходимо також у праву смугу. Швидкість обмежена круїз-контролем на 110 км за годину. Аж раптом позаду нас випливає та патрульна машина з увімкненими маяками. Зупиняємось. Ззаду тихенько, врозвалочку підходять двоє…
– Нарушаем? – без «добрий день, старший інспектор Сидоров» виголошує той, що постарше (на фото праворуч). Відразу розумію, що недолюстрований і перекваліфікований.
– Что делать будем? – продовжує «Сидоров».
Клянусь, ніколи не давав хабарів ментам! Ні за Кучми, ні за Януковича. І ніколи не думав, що почую таке від нової української поліції!
– Якщо ми щось порушили – пишіть протокол, але будь-ласка швидше. В машині втомлені діти і собаки, – відповідає дружина (вона за кермом).
– А куда спешим? – з єхидною посмішкою випалює недолюстрований.
– Додому, – відповідаю вже я.
– І прошу вас оголосити причину зупинки і представитись. Маєте десять хвилин. Грошей не буде, – бачу, похмурнішали... Заметушилися.
– Чичас, – кидає старший, і біжить до своєї машини. Повертається з правилами дорожнього руху.
– Когда Вы нас обогнали, должны били перестроиться в правый ряд, но Вы поехали в левом. Это нарушение.
– Пишіть протокол. Ну як навіщо? Тоді я поіхав!
– Нет, покажите права и техпаспорт. И страховку.
– Тримайте. На всяк випадок, вогнегасник, аптечка, знак у багажнику.
І так 25 хвилин… Коли вони зрозуміли, що бабла не отримають, пішли собі геть… І навіть не попрощались.
Так от, прошу пані Деканоідзе знайти цих служителів закону. Ні, не так. Вимагаю знайти людей, які ганьблять честь нової поліції. Як я розумію, вони мають мати прилади відеофіксації. Перегляньте їх. Координати: 203 кілометр траси Киів-Чоп. Час – 17:18 -17:43 (це є на фото і на відео).
Вимагаю звільнити негідників або виписати мені штраф за порушення. Або, або. Завтра продублюю вимогу в установленому законом порядку. Напишу заяву, а поки викладаю фото дєятєлєй в погонах і фото автомобіля (може хтось із ними пересікався).
Наша революція має назву Революція Гідності, а вчора мою гідність просто розтоптали. Просто так я цього факту не залишу».
Відео з поліцейських реєстраторів:
Випадок другий
На одній з одеських вулиць затримують ветерана АТО, борця «Правого сектора», інкримінуючи порушення громадського порядку.
Нижче – виклад журналістки Ірини Цибух (поділилися понад тисяча осіб).
«Одеса. Зараз відбувається затримання відданого і зразкового бійця. Причину зупинки і примусу їхати в райвідділ пояснюють міліціонери тим, що у затриманого з ротової порожнини виділяється запах алкоголю. Міліціонери звернули увагу на хлопців через те, що у них виник словесний конфлікт із попами Московського патріархату.
Жах у тому, що поруч із бійцем його синок, дитина зовсім не розуміє, за що забирають батька.
Національна поліція України, я дуже сподіваюся, що ви реабілітуєтеся і відпустите батька і перестанете травмувати психіку його дитини».
Відео з поліцейських реєстраторів:
Випадок третій
Поліцейські зупиняють водія, в поведінці якого побачили очевидні ознаки сп'яніння. На місце затримання приїжджає подруга його дружини, котра активно протестує проти будь-яких дій із водієм. У результаті затримують її саму.
Нижче – виклад подруги затриманої, волонтера Алевтини Короткої (поділилися понад 900 осіб).
«Феєричне висловлювання Авакова «Спочатку підпорядкувати, потім оскаржити», несе для звичайних законослухняних громадян катастрофічні наслідки. Менти одразу відчули, що чинити свавілля МОЖНА, і нічого за це не буде. Безкарність породжує злочин.
Вчора 07.10.2016 р. волонтер групи «Берегиня», Валентина Олексієнко була побита шістьма молодчиками-поліцаями Одеської патрульної поліції. Уявіть собі – ШЕСТЕРО молодих моральних виродків, одягнених у форму, озброених, хапають 50-річну жінку, б'ють її, одягають наручники, запихають у свою машину і везуть в клітці, як собаку, в Портофранківське відділення...
Всі ці шестеро – з 3-ї роти, 3-го батальйону Одеського управління патрульної поліції. Їх прізвища: Хілініченко, Волощук, Коровяков, Петрухін, Горобець, Сичов.
Коли я приїхала в Портофранківське відділення поліції, побачила одного з цих шістьох (Хілініченка), який сидів за столом і складав адміністративний протокол за ст. 185 (злісна непокора) на Валентину. У Валі було опухле садно над губою, всі руки в синцях, а рухати правою рукою вона взагалі не могла. Видно було, що жінка відчуває дуже сильний біль. Я запитала цього Хілініченка: «Навіщо ви її били?» На що це ЧМО мені відповіло: «Ніхто її не бив.. Це було звичайне затримання...»
Ось вони, у всій красі, наслідки ЗВИЧАЙНОГО ЗАТРИМАННЯ беззахисної жінки. Швидка відвезла Валю в лікарню.
І все могло залишитися, як завжди, безкарним, якби не втручання в ситуацію Одеської обласної прокуратури. Відразу щодо цих шістьох була порушена кримінальна справа і розпочате розслідування. Менти переполошилися, приїхали двоє з управління внутрішньої безпеки. Я бачила, як вони відводять прокурора вбік і намагаються з ним домовитися. Але, мабуть, не вийшло, і вони всім натовпом – ці шестеро патрульних, які били Валю, і ці двоє з управління внутрішньої безпеки, поїхали в лікарню. Вже в лікарні ці «правоохоронці» бігали за лікарями, які оглядали постраждалу, й домовлялися про «потрібні» лікарські висновки.
Зараз Валентині дуже погано. Її постійно нудить. Права рука не працює. На руках і ногах синці. Відчуває постійний сильний біль, незважаючи на те, що їй колють знеболювальні препарати.
Друзі!!! Громадські працівники!!! Консультаційна рада при прокуратурі Одеської області!!! Громадська рада при Управлінні Національної поліції !! Батальйон «Шторм» (Валентина постійно відправляє Вам передачі)!!! Нелюди в формі повинні бути покарані!!! РЕПОСТ!!! »
Відео з поліцейських реєстраторів:
Результат
Ще в Римській Імперії сформулювали кілька великих принципів людських взаємин. На них досі західна цивілізація тримається.
Серед них нам особливо цікаві два.
Auditur et altera pars – вислухай іншу сторону. Якщо тобі хтось скаржиться на когось – завжди дізнайся точку зору іншої сторони. Беззастережно вірити тому, хто перший добіжить, просто нерозумно. А іноді й небезпечно.
Praesumptio innocentiae – презумпція невинуватості. Нікого не можна в чомусь звинуватити без попередньої перевірки. У тому числі – й на підставі його «класової приналежності». Читаючи коментарі до вищевказаних постів, мені було страшнувато розуміти, що істини, очевидні для мешканців Древнього Риму та Візантії, для наших із вами співгромадян в XXI столітті вимагають додаткового обґрунтування.
Тисячі репостів без спроби розібратися або дізнатися, що думає інша сторона. Тисячі коментарів у дусі «вірю волонтерам, не вірю ментам». Іноді доводилося витрачати дуже багато часу, щоб пояснити дорослій статевозрілій людині: презумпція невинуватості поширюється й на поліцейських, і їх теж не можна звинувачувати у зловживаннях, не знаючи обставин події.
Особливо страшно, що автор упевнений: безліч із тих, хто зараз читає цей текст, сприйме і його в рамках класової свідомості. Мовляв, автор пропонує вірити ментам і не вірити волонтерам, військовим і добровольцям.
Насправді ні. Автор пропонує взагалі забути про ці категорії. Не тільки щодо конфліктів волонтерів з поліцією, а й щодо конфліктів взагалі. Будь то журналісти чи священики, судді або податкові інспектори, лікарі або маршрутники – ні про кого не можна судити лише за кольором штанів і довжиною аксельбантів, нікого не можна заздалегідь звинувачувати або заздалегідь вважати чесним хлопцем. Потрібно перевіряти кожен конкретний випадок. І вже точно не піддаватися на спроби зіграти на емоціях і кліше. Тим більше, що в останні два роки навколо нас – сотні прикладів людей, чиї вчинки ніяк не вписуються в стереотипи про їх професії або положення. Потрібно просто бути трішки уважнішим.
Ми живемо в дуже цікавий час, коли справи людини означають значно більше її статусу. Важливо не забувати про це. І ніколи не лінуватися розбиратися.
Віктор Трегубов, спеціально для «Слова і Діла»