Дострокові вибори парламенту протягом усього періоду незалежності України перетворилися на своєрідну політичну традицію. В 1970-1980-х роках рекордсменкою в проведенні дострокових виборів була Італія. Думки політологів досі розділені: одні вважають, що такий розвиток подій сприяє оздоровленню суспільства, інші – що такі процеси не сприяють економічній стабільності та розвитку.
В Україні дострокові парламентські вибори відбулися вже тричі: дочасно припинили свою роботу Верховна Рада 1-го скликання (1990-1994 роки), 5-го (2006-2007 роки) та 7-го (2012-2014 роки). Потреба дочасно переобрати парламент щоразу виникала через серйозну політичну чи економічну кризу, супроводжувалася конфліктом між гілками влади та втратою довіри виборців.
Наразі, після загального піднесення та сплеску довіри до нинішніх представників владного Олімпу внаслідок Революції Гідності, в суспільстві дедалі частіше лунають розмови з приводу необхідності оновлення парламентського корпусу держави. Звісно, в просуванні такої тези зацікавлені окремі політики, які, як правило, не отримали свого місця у владі, втратили його чи взагалі перебувають поза системою владних відносин. Втім, слід зазначити, що такі заяви політиків не виникають просто так, а є наслідком відповідних настроїв у суспільстві та загальної зневіри в обраному країною курсі реформ.
Найсвіжіші дані соціологічного опитування, проведеного соціологічною групою «Рейтинг» наприкінці жовтня, засвідчили динаміку в бік збільшення прихильників проведення дострокових парламентських виборів серед респондентів. Так, 42% українців підтримують, а 40% – не підтримують позачергові вибори до Верховної Ради, 18% – вагалися з відповіддю. Так, за даними березневого соцопитування КМІС, безумовно підтримували ідею із проведенням дочасних виборів трохи більше 25%, 17,7% – скоріше підтримували, а 22,5% – не визначилися. Загалом, за останній рік рівень довіри громадян до Верховної Ради впав до критичної позначки: в квітні цього року, за даними соцопитування SOCIS, він становив лише 0,7%.
Останній вагон Саакашвілі
Наприкінці минулого тижня першим, хто публічно заявив про своє бажання наблизити дострокові парламентські вибори в якомога коротші терміни став уже екс-очільник Одеської ОДА Міхеіл Саакашвілі. Після того, як він вперше оголосив про бажання створити нову політичну силу й оприлюднив основні критерії її формування, Саакашвілі в звичній йому безапеляційній манері повідомив, що його метою є дострокові вибори в стислі терміни.
Ще рік тому, коли екс-президента Грузії називали головним натхненником так званого «Руху за очищення», а проведення гучних «антикорупційних форумів» – нічим іншим, як пошуком кадрів для створенням потужної політичної партії, сам Саакашвілі публічно наголошував на відсутності таких намірів. Багато хто з експертів вже тоді наголошував на фундаментальній помилці харизматичного політика – він дав надію на альтернативу нинішній владі, проте не зробив жодного реального кроку в напрямку формалізації подібної ініціативи. Як показала подальша історія, Міхеіл Ніколозович не зумів втримати уваги громадян і до своєї персони в рамках здійснення перетворень в Одеській області. Розгубивши на старті велику частину свого можливого рейтингу, а восени зазнавши поразки й на виборах у рідній Грузії, Саакашвілі вирішив здійснити спробу політичного реваншу в Україні. Щоправда, тепер його запал виглядає неприродньо, а всі звинувачення на адресу свого нещодавнього соратника й екс-патрона – Президента Петра Порошенка – викликають нерозуміння й подекуди відразу.
Тим не менш ще навесні відразу кілька соціологічних опитувань прогнозували політичній силі, на чолі якої опиниться Саакашвілі, щонайменше від 4 до 7% підтримки зі старту. Заява екс-губернатора Одещини означає активізацію частини політичних гравців у бажанні пришвидшити процес проведення парламентських виборів уже навесні 2017 року.
Догрупування у Раді
Цікаво спостерігати й за процесами, які відбуваються в стінах Верховної Ради. Ще наприкінці жовтня депутатська група «Воля народу» була на межі саморозпуску, адже не мала необхідної кількості членів (відповідно до регламенту чисельність депутатської групи не може бути меншою за чисельність найменшої з фракцій у першій сесії скликання, тобто 19 нардепів). Ситуацію врятував позафракційний народний депутат Олександр Фельдман, який написав заяву про вступ до цього парламентського об’єднання.
Симптоматично те, що Фельдман одночасно є співголовою в партії «Наш край», яку неодноразово пов’язували із технічними завданнями Банкової під час виборів у регіонах, де БПП та особисто Петро Порошенко не мають відчутної підтримки громадян. Ба, більше: колеги Фельдмана з партії прокоментували його крок як частину перемовин щодо створення депутатської групи «Наш край» у парламенті.
Тим часом у Раді тривають перемовини щодо ще одного можливого об’єднання з метою створення окремої депутатської групи УКРОП. Подейкують, що до неї можуть увійти низка позафракційних нардепів та семеро представників партії «Свобода», які потрапили до парламенту від мажоритарних округів. Експерти пояснюють необхідність такого підсилення на користь бізнесмена Ігоря Коломойського бажанням створити власну підконтрольну депутатську групу, адже нинішня співпраця з групою «Відродження» не завжди відповідає всім запитам олігарха. Натомість найбільший вплив у об’єданні має саме його лідер, нардеп Віталій Хомутиннік.
Всі подібні стратегічні кроки політичних гравців свідчать про рух у двох напрямках: поки одні команди шукають ресурс для підсилення своїх позицій напередодні виборів, інші – намагаються знайти плацдарм для оборони. Адже в разі часткового демаршу «Народного фронту» в лавах коаліції для БПП постане питання пошуку надійних партнерів для голосувань. Ним може стати трансформована в «Наш край» нинішня депутатська група «Воля народу».
Говорить «вулиця»?
Низка інших політичних гравців уже не надто зважають на внутрішні процеси у Верховній Раді, а одразу апелюють до громадян шляхом організації масових акцій протестів. Приводів для них за 2,5 роки накопичилося більш ніж достатньо.
Так, цього тижня з вимогою відставки голови НБУ Валерії Гонтаревої продовжать свій пікет вкладники банків, які не можуть повернути свої заощадження. Нещодавно вимоги громадян активно підтримала партія «За життя» колишнього «опоблоківця», нардепа Євгена Мураєва.
Не приховують намірів скористатися протестним потенціалом вулиці ще дві політичні сили – «Опозиційний блок» та «Батьківщина». Так, уже 15 листопада в Києві запланована масштабна всеукраїнська акція протесту банківських вкладників, а з 17 листопада українці начебто вийдуть на вулиці проти підвищення тарифів.
Симптоматично, що акції протесту заплановані напередодні 21 листопада – річниці з початку подій Євромайдану, а нині державного свята – Дня свободи та гідності. До цієї дати свої акції планують провести й різноманітні політичні сили правого спрямування.
Звісно, розрахунок опозиційних політичних сил у боротьбі за вищі рейтинги спрямований на головну ідею – домогтися перевиборів до Ради. Шанси високі, адже провладній команді складно протистояти накопиченому за 2,5 роки негативу на тлі відсутності серйозних досягнень. Так, отримання безвізового режиму з ЄС, яке Президент анонсував вже 24 листопада, зараз під питанням. А весь негатив із підвищенням тарифів на собі відчує нинішній уряд Володимира Гройсмана – одного з найближчих соратників Петра Порошенка. До того ж, акції протестів можуть ще більше дестабілізувати ситуацію в парламенті саме в той час, коли тривають напружені дискусії з приводу ухвалення Державного бюджету на наступний рік.
Операція «нейтралізація»
Звісно, такі плани і парламентських, і позапарламентських сил не могли залишитися поза увагою влади. Для попередження їхніх дій використаний уже знайомий меседж: внутрішнім протестам сприяє зовнішній ворог. Так, днями СБУ назвала всеукраїнську акцію протесту банківських вкладників «першим етапом» реалізації плану Кремля з дестабілізації ситуації в Україні з метою оголошення дострокових парламентських виборів.
Служба безпеки попереджає про плани ворогів дестабілізувати ситуацію не лише шляхом проведення дочасних виборів, але й про інші заходи. Так, в СБУ повідомили про плани деяких політичних сил ініціювати в регіонах України проведення зборів (форумів) громад із подальшим проведенням підсумкового «Всеукраїнського форуму місцевих рад». Саме ці форуми, на думку Служби безпеки, можуть стати прототипом моделі федералізації України, про яку так давно мріють у Кремлі.
В самій БПП вважають дочасні перевибори до Верховної Ради шляхом до загальної дестабілізації ситуації в державі. Адже навіть у разі їх проведення опозиційні сили навряд чи зможуть сформувати потужну більшість у парламенті, а наступним кроком у разі поглиблення політичної кризи можуть стати й дострокові вибори Президента.
Ситуація дійсно непроста й з огляду на зовнішньополітичні обставини. Адже до цього часу категорично проти ідеї дострокових виборів непублічно на стороні чинної влади були західні партнери України, особливо у США. Втім, із появою нової адміністрації в Білому домі ситуація може змінитися.
Олександр Радчук, спеціально для «Слова і Діла»