Вчора Україна відзначила третю річницю Революції Гідності – другої за незалежну історію України хвилі протестів, що привела до зміни влади та зовнішньополітичного курсу країни. Сьогодні ж виповнюється рівно 12 років з моменту початку іншої революції, котру заведено називати першим Майданом. Це вперше українці масово опротестували рішення ЦВК щодо переможця президентських виборів, а остання змушена була прислухатися до голосу вулиці – і вперше у вітчизняній історії дала згоду на так званий «третій тур», переможцем якого став лідер «Нашої України» Віктор Ющенко.
Сьогодні перший Майдан, який тоді був названий Помаранчевою революцією, згадується як час невиправних романтиків та величезних і незаплямованих кров’ю європейських сподівань українців. Духу часу відповідала й політична програма Віктора Ющенка, з якою той ішов на вибори. «Слово і Діло» вирішило поглянути на неї з відстані часу, що минув.
П’ять мільйонів робочих місць
У своїй передвиборчій програмі, що мала назву «Десять кроків назустріч людям» першим пріоритетом Віктор Ющенко визначив створення нових робочих місць. Причому, не просто, а на цілих 5 мільйонів. Згідно з даними Держстату, зайнятість працездатного населення в 2004 році склала 20,3 млн, у 2009-му – 20,19 млн осіб. Тобто Ющенку не вдалося не лише створити нові робочі місця, але й утримати рівень безробіття бодай на тому рівні, що був на момент, коли він балотувався в президенти. Хоча сам політик, звітуючи про результати своєї роботи наприкінці президентської каденції, заявив, що, станом на кінець третього кварталу 2007 року в Україні було створено 3,2 мільйона нових робочих місць. Невідомо, звідки взяв ці цифри тодішній глава держави, проте дані Держстату, на мою думку, є надійнішим джерелом інформації. Хоча, можливо, президент покладався на обіцяне ним же й нереалізоване десятиразове збільшення обсягів інвестицій? На виправдання Ющенка можна лише сказати, що на період його президентства якраз припала світова економічна криза.
Ця обіцянка стала першим політичним зобов’язанням, зареєстрованим порталом «Слово і Діло». Символічно, що обіцянка номер один (яку дала персона номер один!) згодом виявилася невиконаною.
Окремо варто відзначити передвиборчу обіцянку Ющенка про підняття рівня заробітків аграріїв, зокрема простих селян. На жаль, вони, як завжди, залишилися ні з чим: рентабельність аграрного виробництва зросла лише на рівні великих агрохолдингів. Умови роботи й заробітки дрібних фермерів та господарств так і залишилися на рівні «нижче плінтуса». Відповідно до звітів Держстату, станом на кінець 2009 року сільськогосподарська діяльність була найменш оплачуваним видом праці. Навіть держслужбовці, чия офіційна заробітна плата завжди була показником скромності, заробляли вдвічі більше, ніж селяни. Все це призвело до продовження процесу деградації та вимирання сіл.
Пріоритетність соціальних програм
Другим «кроком назустріч людям» за президентства Ющенка мало стати забезпечення пріоритетного фінансування соціальної сфери. Цей пункт програми включав чимало підпунктів, серед яких, наприклад, збільшення мінімальної пенсії вищою за рівень прожиткового мінімуму, відновлення системи охорони здоров’я (це взагалі одна з найпопулярніших обіцянок українських політиків), будівництво соціального житла. За фактом: з урахуванням інфляції доходи громадян в період з 2005 до 2009 року знизилися, мінімальна пенсія наприкінці 2009 року була на 100 грн нижчою, ніж прожитковий мінімум.
Щодо системи охорони здоров’я, то, порівнюючи статистичні данні 2004 та 2009 років, можна прослідкувати зменшення кількості медичного персоналу, кількості фельдшерсько-акушерських пунктів і кількості лікарняних закладів. З будівництвом соціального житла у влади тоді також не склалося: насправді не було ані зрозумілої програми, ані концепції такого будівництва. Житло в Україні стало засобом вкладення капіталу, проте для незахищених верств населення воно стало ще менш доступним, аніж раніше. Більше того, Ющенко так і не зміг реалізувати власну обіцянку про зменшення ставок кредитування: за 5 років його керівництва державою облікова ставка НБУ лише зросла.
Зменшення податків
Будучи одним із провідних фінансистів України, кандидат у президенти Віктор Ющенко в своїй політичній програмі від 2004 року обіцяв зменшити податки (і тим самим вивести економіку з тіні), постійно знижувати рівень оподаткування фонду заробітної плати, аж поки за п’ять років він не досягне 20% або менше, очистити від корупції податкові органи та «змусити олігархів справно виплачувати всі податки». «Я проти нового перерозподілу власності, але олігархи заплатять справжню ціну за підприємства, що «прихватизуються» за безцінь – мільярди гривень підуть на виплату заощаджень пограбованих громадян», – обіцяв тоді політик.
Що маємо в підсумку? За час президентства Віктора Ющенка ставки основних податків лишилися незмінними: ПДВ – 20%, податок на доходи фізичних осіб – 15% і податок на прибуток підприємств – 25%. Загальне податкове навантаження зросло більш ніж на 4%. За даними Світового банку, в 2009 році близько 45% економіки України перебувало в тіні.
Боротьба з корупцією
Ще одна з найчастіше повторюваних українськими політиками обіцянка. Немає сенсу перераховувати заявлені в програмі численні антикорупційні ініціативи Ющенка, адже реалізована з них була лише одна – про запровадження зовнішнього незалежного тестування абітурієнтів (та й та, власне кажучи, лежить поза компетенцією глави держави). Хоча сам третій президент, звітуючи про свою діяльність, зазначав, що йому вдалося замінити 19 тисяч посадовців, притягнути до відповідальності за корупцію 1230 чиновників (це за п’ять років у масштабах цілої країни!), за якими було відкрито аж 17 (!) кримінальних справ. За даними Transparency International, у 2005-2006 роках у нашій країні дійсно активізувалася боротьба з корупцією. Проте потім цей процес сповільнився й станом на 2009 рік рейтинг корумпованості в Україні склав 4,3 бала з 5 (де 5 – найгірша оцінка).
Демографічна політика
Це одна з тих сфер, де Віктор Ющенко справді досягнув певного успіху: завдяки запровадженню виплат за народження дітей у країні різко зросла народжуваність. За першу дитину наприкінці президентської каденції Ющенка держава виплачувала 12 тис. грн (на то час – досить пристойні гроші), за другу – 25 тис. грн, за кожну наступну – по 50 тис. грн. Результат не змусив на себе чекати: наприкінці 2009 року народжуваність у країні порівняно з 2004 роком зросла на 20%. Виросла й кількість усиновлених дітей, а ще, як показує статистика, зменшилася кількість розлучень. Щоправда, політика збільшення народжуваності мала й негативні наслідки: станом на 2009 рік, за офіційними даними, в Україні було 15 тисяч безпритульних дітей, експерти ж оцінювали їх кількість не менш ніж у 100 тисяч.
Повага до людей у погонах та однострої
Ющенко – з тих президентів, чия увага до гуманітарних питань сповна «компенсувалася» відсутністю успіхів у реформуванні силового сектора. Його боротьба за порядність правоохоронних органів виявилась безуспішною, зіткнувшись із опором самих правоохоронців, а спроба взяти під контроль спецназ МВС із метою утворення підзвітної президенту Національної гвардії (так, цю ідею Аваков із Турчиновим запозичили саме в Ющенка) завершилася тим, що була заблокована парламентським комітетом із національної безпеки та оборони на чолі з Анатолієм Гриценком.
Що стосується армії, то цей пункт у програмі третього президента стояв передостаннім – навіть після освітньо-культурного блоку. Серед виконаних глобальних обіцянок тут можна відзначити хіба що скорочення строкової служби в ЗСУ до 12 місяців. Щодо таких важливих пунктів, як забезпечення військовослужбовців житлом та запровадження контрактної армії, то їх виконання Ющенко залишив наступникам. Яким потім сам же дорікнув, що будучи на їхньому місці, «точно не здав би Крим».
Аліна Костюченко, за матеріалами «Слова і Діла»