Першим особам української держави варто б уже змінити своїх спічрайтерів. І самим трохи зменшити запал. Сага про «безвіз» перетворилася на трагіфарс виключно з тієї причини, що обіцянки українських політиків часто-густо виходять за межі їхньої компетенції. Наведу кілька простих прикладів.
Не смішно
«У 2016 році кожен громадянин зі звичайним паспортом зможе відвідувати Європейський Союз», – заявив у березні цього року міністр закордонних справ України Павло Клімкін. Зверніть увагу на структуру висловлювання. Він не говорить: «ми зробимо все, від нас залежне», «ми виконаємо вимоги» – він обіцяє те, що на його думку хочуть почути від нього обивателі... і потрапляє в пастку власних спрощень.
«У 2016 році українці отримають право безвізових поїздок у ЄС», – вторив Президенту ще наприкінці 2015-го його мікроблог у Twitter. Ну скажіть ви вже: «будемо домагатися поїздок без віз» – не закладайте під себе бомбу сповільненої дії, яку запустить будь-який опонент за першої ж зручної нагоди! І зовсім не важливо, чи йдеться тут про марні очікування від європейських колег, чи ж про чиїсь кинуті на вітер слова. Коли ти при владі, ти не можеш дозволити собі передвиборної розкоші обіцяти того, що від тебе не залежить.
Ну і, нарешті, навіть Володимир Гройсман, який раніше зважував кожне слово, не стримався й у відповідь на запитання ведучого ток-шоу «Право на Владу»: «Коли ж Україна буде їздити до Європи без віз?», відповідає: «У 2016-му». А потім додає, що, можливо, це станеться навіть у першій половині (!) цього року. Варто віддати належне прем'єр-міністру, він вчасно зрозумів, що хоча б у цьому припущенні не варто звалювати на себе всієї відповідальності й додав, що «це буде залежати від Європейської Комісії». Правда, внутрішня боротьба Гройсмана того вечора все-таки скінчилася перемогою нестримного оптиміста: «Але я можу сказати вам, що в 2016-му ці рішення будуть ухвалені», – резюмував він.
Отже, що ж ми маємо? Невиконані обіцянки. В усіх трьох. Чому ж невиконані? Тому що ми чіпляємося до слів і намагаємося дисциплінувати всіх від малого до великого. Хочемо, щоб прості смертні народні депутати (дивно звучить, чи не так?) не обіцяли кримінальної відповідальності для кого б то не було, тому що в здоровому суспільстві кримінальної відповідальності не може обіцяти навіть генпрокурор: на все воля суддівська.
Їх не зупинити
Менше з тим, обіцяли, обіцяють і будуть обіцяти, а потім – включати інфантилізм і ображатися на «несамовитих журналістів», які не дружать з логікою. І взагалі, «запустити електронну митницю мені завадили Яресько та Труханов». А ви, пардон, хто, пане Саакашвілі? Керівник ДФС? Або, як самі тепер говорите, «був усього лише главою обладміністрації»?
Але запускати митницю й кримінально карати – це ще квіточки. Нещодавно мені довелося сперечатися до хрипоти з аналітиком «Слова і Діла», який зафіксував обіцянку Володимира Гройсмана «зменшити смертність від серцево-судинних захворювань». Зменшити смертність, Карл! А прем'єр-міністр до того ж іще додав: «100%».
Ви уявляєте ці заголовки за рік-два? «Володимир Гройсман не виконав обіцянку, оскільки не зменшив смертність». Правду кажуть: «Хочеш насмішити Бога – розкажи йому про свої плани». Декому варто розуміти цей вислів буквально, бо замахуються вони навіть не на обов'язки абсолютно іншої гілки влади, а на Божий промисел.
Панове чиновники! Якщо ви ночами не спите й непокоєтеся про безпеку в місті, не обіцяйте «зменшити кількість убивств» – пообіцяйте «збільшити рівень розкриття злочинів». А для того, щоб не мати смішний вигляд і не виправдовуватись, іноді достатньо говорити не те, що від вас хочуть почути, а те, що ви реально робите. Можете не дякувати.
Катерина Пітєніна, головний редактор, директор ІА «Слово і Діло»