Другий рік поспіль економіка України демонструє слабке одужання після карколомного падіння в 2014 році. Здавалося б, не існує таких криз, які на собі не відчули б українці: згортання виробництва, шалена девальвація, інфляція, безробіття, переорієнтація ринків. Втім, усі ці негативні явища дають можливості для перебудови економіки на новому підґрунті. На заваді, як завжди, корупційні ризики, недовіра громадян, бізнесу до влади та держави, низка провальних або й просто відсутність реформ у багатьох сферах життя.
За оцінками експертів, щоб показати потужне зростання, ВВП України мав би додавати бодай по 4-5% щорічно протягом 7-8 років. Виклики, з якими зіткнулася країна за останні 2 роки, справді вражають, втім, економічні показники радше фіксують процес стагнації, аніж справжнього відновлення на тлі проведених реформ. 2015 рік країна завершила зростанням у 1,5% ВВП. Прогноз щодо відновлення цього року може бути ще більш невтішним – у межах від 1,1 до 1,5% ВВП.
Що ж нам готує 2017 рік? Авторитетні світові фінансові установи висловлюють досить обережні прогнози з приводу економічного зростання в Україні. Так, МВФ прогнозує зростання економіки України на 2017 рік на рівні 2,5% при інфляції рік до року на 8,5%. Міжнародне рейтингове агентство Fitch Ratings прогнозує такі ж показники, однак вже в 2018 році вказує на більш оптимістичний сценарій відновлення української економіки на рівні 3% ВВП.
Міжнародне рейтингове агентство S&P Global Ratings вважає, що економіка України розвиватиметься на 2,3% ВВП у 2017 році. Більш песимістичний прогноз оприлюднили в Світовому банку – за розрахунками експертів, зростання ВВП складе 2%. Ну й найбільш оптимістичний прогноз дає український уряд: зростання ВВП прогнозується на рівні 3%, інфляція – на рівні 8,1%.
Курс гривні
Уряд закладає курс гривні на 2017 рік на рівні 27,2 за один долар. Втім, уже зараз в обмінниках готівковий курс значно вищий і коливається в межах від 27,4 до 27,8 гривні за долар. На черговий стрибок курсу вплинула новина про націоналізацію одного з найбільших банків України – «ПриватБанку». Гроші, які громадяни забирають з рахунків та депозитів, у більшості випадків згодом поповнюють валютні збереження українців. Цим неодмінно скористаються спекулянти.
Однак остання подія – це радше «чорний лебідь», аніж системне явище. Незалежні аналітики та експерти Нацбанку прогнозують, що після хвилі паніки й новорічних свят ситуація із курсом стабілізується й він поступово повернеться до коридору 27-27,2 гривні за долар.
Втім, твердої впевненості, що курс гривні буде стабільним і не зростатиме впродовж 2017 року, немає. Більше того, поки що всі економічні прогнози зводяться до того, що курс національної валюти таки перетне психологічну межу в 30 гривень за долар і надалі поступово девальвуватиме. Підстав для негативних сценаріїв більш ніж достатньо: це і необхідність закривати витрати Бюджету, пов’язані із соціальними виплатами та зростанням мінімальної заробітної плати, і скорочення експорту у всіх галузях, включаючи сільське господарство через зменшення попиту на світових ринках, і криза банківської системи, і низка інших факторів, що так чи інакше тиснутимуть на курс.
Чи може національна валюта зазнати неконтрольованої девальвації? На жаль, ризики залишаються високими і в 2017 році. Так, ще у вересні цього року, аналітики МВФ прогнозували, що навіть у разі виконання всіх рекомендацій Фонду економіка України зберігає високі ризики за держборгом та девальвацією. Так, у разі найбільш песимістичного сценарію знецінення гривні може наблизитися до позначки 45,9 гривні за долар у 2017 році. Таким чином, банки отримають збитки, а владі доведеться їх підтримувати за рахунок Бюджету. Це призведе до ще більшого зростання держборгу: до 116% ВВП у 2017 році та до 160% у – 2018-му.
Співпраця з МВФ
Досі співпраця із Міжнародним валютним фондом можна було вважати як стабілізуючим, так і стимулюючим фактором для української економіки. Кредитна підтримка МВФ є своєрідним стимулом для Кабміну та НБУ майже в усіх ключових питаннях реформування української економіки та своєрідним запобіжником від непродуманих чи занадто популістських кроків.
Попри те, що раніше МВФ, наприклад, рекомендував українській владі провести націоналізацію «ПриватБанку», а міжнародні фінансові інституції підтримали такий крок Кабміну, решта рекомендацій Міжнародного валютного фонду досі залишаються або проігнорованими, або відкладеними. Саме тому спрогнозувати терміни отримання чергового траншу кредиту від МВФ надто складно. Однак самі ці кошти можуть знадобитися тому самому НБУ для стабілізації ситуації в банківській сфері вже в наступні кілька місяців. Тож цей фактор тиснутиме на подальшу стратегію дій уряду в ключових питаннях реформування української економіки. Йдеться про дефіцит Пенсійного фонду та пов’язаних із ним кроків щодо пенсійної реформи, земельної реформи, приватизації державних підприємств. Схоже, ці три теми разом із іншими кризовими явищами стануть основним викликом для чинного уряду та Верховної Ради.
Дедалі частіше експерти висловлюють скепсис щодо реформування економіки України з урахуванням «порад» від МВФ. Так чи інакше, МВФ вказує на найбільш проблемні зони економіки, для якої надаються кредитні кошти. Останні, за логікою речей, мають допомогти країні відновити потужності економіки країни та повернути кредитні кошти із відсотками. Припинення співпраці з МВФ може стати тим самим непрогнозованим «чорним лебедем», наслідки від якого відчує кожен українець.
Падіння доходів населення та безробіття
Справжньою масштабною проблемою для держави може стати тотальне зубожіння населення та трудова міграція за кордон. Протягом 2016 року в Держстаті фіксують то скорочення безробіття, то навпаки – його збільшення. Однак офіційні цифри безробітних коливаються в межах від 310 до 490 тисяч осіб.
Насправді ж, масштаби безробіття важко підрахувати, враховуючи що переважна більшість українців або працюють неофіційно, або дедалі частіше залишають Україну в пошуках більших заробітків. За розрахунками експертів, від 5 до 8 мільйонів українців наразі працюють на тимчасових заробітках за кордоном. Це приблизно третя частина всього працездатного населення країни.
Проблема пов’язана як із зменшенням пропозицій на ринку праці, скороченням робочих місць, так і із суттєвим падінням заробітків. Середня зарплата в регіонах України в жовтні цього року становила від 3764 грн до 6733 грн на місяць, а в Києві – 8751 гривень. Середньомісячна зарплата в країні є найнижчою в Європі. Саме цей фактор особливо тиснутиме й у наступні роки на спроможність вітчизняної економіки відновлюватися та зростати. З одного боку, дешева робоча сила – це можливість для іноземних інвесторів вкладати кошти у виробництво саме в Україні. З іншого –виїжджають на заробітки за кордон або найбільш мотивовані, або висококваліфіковані фахівці.
Ризики та можливості
На жаль, приводів навіть для стриманого оптимізму щодо потужного зростання української економіки як у 2017-му, так і в подальші роки надто мало. Основними маркерами можуть стати відновлення кредитування малого й середнього бізнесу (зменшення кредитної ставки), що надасть можливість пожвавити підприємницьку активність та внутрішній попит. Інших джерел вкрай мало – інвестори поки відмовляються вкладати кошти у вітчизняну економіку через високі корупційні ризики, недовіру до українських судів та занадто жорстке валютне регулювання.
До слова, в НБУ оприлюднили більш оптимістичний прогноз щодо відновлення української економіки наступного року. «В 2017 році очікується прискорення зростання ВВП завдяки макрофінансовій стабілізації, завершенню очищення банківської системи, поліпшенню інвестиційного клімату, пристосуванню бізнесу до нових умов та зменшенню дисбалансів (зокрема, доведення тарифів ЖКГ до рівня собівартості)», – вважають експерти Нацбанку.
Трьома основними драйверами відновлення потужного зростання економіки в 2017 році можуть стати процеси детінізації, будівництва інфраструктурних об’єктів та енергоефективність. Натомість приватизація 3400 державних підприємств хоч і виглядає потенційною можливістю як для наповнення Бюджету, так і для більш ефективного господарювання, втім, поки що гальмується як на рівні виконавчої влади, так і законодавчої.
Олександр Радчук, спеціально для «Слова і Діла»