Рік, що минає, був багатим на обіцянки. Але, як то нерідко буває, частина з них виявилися не просто нездійсненними, але й, без перебільшення, абсурдними. «Слово і Діло» зібрало колекцію найкумедніших і найбільш незвичайних у всіх розуміннях обіцянок, які можна кваліфікувати як популізм, погрози чи просто жарти. Як би там не було, кожен політик повинен пам’ятати, що слово – не горобець, а отже за сказане рано чи пізно доведеться відповідати.
Манія величі
Нещодавно нардеп-утікач Олександр Онищенко в прямому ефірі одного із загальноукраїнських телеканалів заявив, що він планує найближчим часом зустрітися з обраним президентом США Дональдом Трампом. Онищенко зазначив, що «знає його ще зі спортивної кар’єри», коли той влаштовував кінні турніри, в яких брав участь український парламентар. При цьому, чи планує новий господар Білого Дому зустріч із Онищенком, залишається лише здогадуватися, однак у Мін’юсті США вже відмовилися мати справу з опальним українським бізнесменом, що погрожував передати до Вашингтона компромат на Петра Порошенка (а сам натомість став героєм відео «з нудним обличчям»).
На жаль, кивати на Вашингтон, намагаючись домогтися свого, – зовсім не новина для українських політиків різних рівнів. Так, у липні інший народний депутат – Тетяна Чорновол заявила, що парламентарі, які перешкоджатимуть проходженню законопроекту про спецконфіскацію, будуть відповідати за це... перед ФБР.
Принцип «принижуй і підкорюй» обіцяє використати в разі свого політичного успіху нардеп Сергій Каплін. Зокрема, у вересні він заявив, що притягне до кримінальної відповідальності Арсенія Яценюка, Арсена Авакова та Сергія Пашинського, після чого змусить їх «грати на балалайках».
Можна лише позаздрити самовпевненості Капліна, Чорновол і Онищенка, проте всіх їх перевершив Володимир Гройсман. Наприкінці листопада він пообіцяв... зменшити смертність від серцево-судинних захворювань в Україні. «Слово і Діло», звісно, щиро зичить прем’єрові впоратися з цим амбітним завданням, проте хотілося б зазначити, що в такому формулюванні виконати цю обіцянку може хіба що Всевишній. Повноважень голови уряду для цього, здається, замало.
50 відтінків «Радикальної партії»
Дещо інші методи досягнення бажаного практикують у «Радикальній партії Олега Ляшка». Партійний принцип «радикалів» простий: раптом щось не так – одразу «мочити в сортирі» (принаймні на словах). Взірцем такої словесної розправи є, звісно заяви самого Ляшка: у квітні він пообіцяв «закопати під асфальт» потенційних «тушок» своєї фракції, у серпні – «повисмикувати ноги ментам», які «ганяють» пасічників, на початку листопада – «відправити на рудники» всіх учасників акції з блокади словацького кордону, а вже за два тижні – «вішати на сосні» депутатів, що проголосують за скасування мораторію на вивезення лісу-кругляка.
Підтримують починання головного «радикала» і його підопічні. 29 квітня Ігор Мосійчук запевнив, що якщо в результаті виборів на окупованих територіях до Ради пройдуть представники сепаратистів, то він прийде на пленарне засідання з пістолетом. А його молодший колега Андрій Лозовой у відповідь на необережне висловлювання мера Рівного Володимира Хомка щодо «Радикальної партії» пообіцяв тому «подарувати пекло».
Шах і мат!
У травні цього року, ставши генеральним прокурором України, колишній в’язень Юрій Луценко публічно заявив, що на знак того, що він пам’ятає, як то воно – бути по той бік ґратів за політичним звинуваченням – у нього на робочому столі завжди стоятиме його тюремна алюмінієва кружка. На жаль, зазирнути в кабінет генпрокурора, щоб перевірити, чи на місці раритет, «Слово і Діло» не може, однак сподівається, що пан Луценко пам’ятає про ті високі моральні орієнтири, які ставив, займаючи крісло очільника Генпрокуратури.
Тоді як Луценко все обіцяє показати громадськості легендарну кружку, журналістам не терпиться подивитися на винний погріб міністра внутрішніх справ Арсена Авакова, до якого він пообіцяв зводити представників ЗМІ після того, як оприлюднив електронну декларацію, в котрій вказав як предмет матеріальної цінності свою колекцію вина.
Напій іншого ґатунку пообіцяв принести до Верховної Ради Олег Ляшко. У відповідь на виправдання колеги-депутата від БПП Андрія Немировського що той, мовляв, не голосував за за звільнення корумпованих суддів через те, що вийшов із сесійної зали, щоб попити води, Ляшко заявив, що принесе нардепу «ящик «Миргородської», щоб більше не сушило». Від імені всієї медіаспільноти хотілося б попросити: Олеже, приносьте, і роздайте в кулуарах журналістам: їм ваша вода стане в нагоді наступного дня після того, як вони відвідають погріб Авакова!
Тим часом мер Дніпра вчиться культурно висловлюватись у соціальних мережах: 4 листопада Борис Філатов урочисто пообіцяв, що «кидає матюкатися» (принаймні на своїй сторінці в Facebook). «Слово і Діло» це неодмінно перевірить.
Ну і нарешті черга дійшла до політика, для якого слово – робочий інструмент. Голова Мінінформполітики Юрій Стець (на секундочку, колишній член наглядової ради президентського «5 каналу») запевнив... що в його міністертсві «ніколи не буде порохоботів». Петре Олексійовичу, а чи не помилилися Ви з вибором очільника пропагандистського відомства?
Аліна Костюченко, за матеріалами «Слова і Діла»