Добігає завершення 2016 рік. Наприкінці року традиційно намагаються згадати основні події, визначити засадничі тенденції та підбити баланс здобутків і втрат. Безумовно, можна довго і багато говорити про те, що вдалося, і що не вдалося Україні і українцям цього року, згадувати досягнення та невдачі влади, давати оцінки та робити прогнози. Власне, це вже почала робити ціла армія вітчизняних політологів, футурологів, астрологів, віщунок і клікуш.
Утім, пригадується історія з Гегелем, який на прохання пояснити коротко і по-філософськи, як відбулося розшарування людей на рабів і рабовласників, сказав: «Ті, хто любили свободу більше, ніж життя, стали рабовласниками. А ті, хто любили життя більше, ніж свободу, перетворилися на рабів». Коротко, влучно, вичерпно. Отже, хочеться так само лаконічно і вичерпно визначити основні здобутки і втрати України цього року.
І зробити це не так складно, як видається на перший погляд.
Для початку варто поміркувати над тим, а що власне є найголовнішим для держави? Красиву і коротку відповідь на це питання дав інший філософ більше ніж дві з половиною тисячі років тому.
Одного разу Конфуцій сказав: «У кожній державі має бути вдосталь їжі та зброї, і народ мусить довіряти правителям. Чим із цих трьох речей можна знехтувати, якщо виникне така необхідність? Насамперед, можна відмовитися від зброї. Потім, можна відмовитися навіть від їжі. Але без довіри народу жодна держава не зможе існувати».
Розумієте? Ані зброя, ані їжа, будучи у достатній і навіть надмірній кількості, не можуть врятувати державу і владу, яка втратила довіру власного народу.
І озираючись у минуле під таким кутом зору можна зробити один вкрай невтішний висновок: найбільшою втратою Української держави за цей рік є якщо не повна втрата, то щонайменше – серйозне зменшення рівня довіри громадян до нинішньої влади.
Розвал демократичної, проєвропейської, постмайданної коаліції; офшорний скандал; «трохи зіпсуті квартирним питанням» нові зірки української політики; електоронне декларування; заяви Оніщенка; систематичне невиконання політиками обіцянок; потік взаємних обвинувачень; війна компроматів – усе це має закономірний результат: нинішня політична еліта, безвідносно до кольорів партійних прапорів, має в очах абсолютної більшості громадян України вигляд збіговиська «моральних дегенератів», відірваних від інтересів суспільства і зацікавлених лише у власному збагаченні та збереженні власного панівного, привелійованого становища.
Нема нічого дивного у тому, що останні соціологічні дослідження, незалежно від міри їхної «замовності» красномовно свідчать: жодна з політичних сил і жоден з відчизняних політиків не має рівня підтримки у суспільстві, який би дозволяв претендувати на загальнонаціональне лідерство. Навіть «лідери» ледь-ледь визирають з-під плінтуса десяти відсотків потенційної підтримки.
Науковою мовою це називається брак легітимності. А в таких умовах практично неможливо не те, що проводити реформи (тим більше непопулярні), а й навіть просто ефективно управляти суспільством.
Отже, найбільшою втратою 2016 року є катастрофічне падіння рівня довіри громадян до власної політичної еліти, людей, уповноважених схвалювати політичні рішення та втілювати їх у життя. Відповідно, першочерговим завданням для влади у році наступному має стати повернення довіри громадян та відновлення авторитету інститутів держави.
Власне, дедалі більше усвідомлення громадянами необхідності докорінної зміни політичної еліти є основним здобутком року, що минає. І повне банкрутство нинішньої політичної еліти, включно з «новими політичними проектами», створеними старими ляльководами, які звикли дистанційно керувати маріонетками не виходячи під світло політичних софітів, може полегшити завдання новим альтернативним силам.
Втім, чи зможе щось нове (по-справжньому, а не лише за назвою) прорости до Сонця крізь асфальт тупості, некомпетентності, безвідповідальності, жадібності і примітивності нинішнього панівного класу, ми дізнаємося вже наступного року.
І значною мірою відповідь на це питання залежить від того чи будемо ми чекати змін від інших, чи самі станемо цими змінами.