Починаючи з осені 2014 року українські політики та світова спільнота намагаються знайти вихід у мирному розв’язанні конфлікту на Донбасі. Водночас відбувається фактична війна між Україною та Росією за повернення тимчасово окупованих територій Донецької та Луганської областей. Звісно, поки триває так зване «гібридне» протистояння, Кремль намагається переконати увесь світ як мінімум у неможливості повернення анексованого Криму. А як максимум – виношує плани щодо подальшої «повзучої» окупації українських територій, не виключаючи й повномасштабної війни в разі виникнення сприятливих обставин.
Українські Збройні сили вже майже 3 роки мужньо протистоять агресивним намірам Кремля. Світова спільнота досі обмежилася переліком санкцій проти Росії й «значним занепокоєнням» ситуацією із сепаратистськими рухами на Донбасі та анексією Криму. Втім, усе ж засудила дії РФ щодо Криму й намагається допомогти Україні знайти варіанти мирного врегулювання конфлікту на сході.
Українська влада перебуваэ у вкрай невигідній позиції. З одного боку, в рамках «нормандського формату» для мирного розв’язання конфлікту двічі були підписані Мінські домовленості, які начебто варто було б виконувати. З іншого – ані своєї частини умов Мінських домовленостей, ані їх послідовності не збираються дотримуватися ні Кремль, ні підтримувані ним сепаратистські утворення «ДНР-ЛНР». Зовнішньополітична ситуація в США та ЄС стрімко змінюється, питання із продовженням та переглядом санкцій щодо Росії виникають дедалі частіше. А в бойових діях, які досі офіційно називаються АТО, майже щодня гинуть та зазнають поранень українські солдати.
Тож питання пошуку сценарію деокупації Донбасу, який може стати ключовим і в поверненні окупованого Криму, буде чи не найактуальнішим на внутрішньополітичному порядку денному. Так, уже в новому році першим тему порушив заступник міністра з питань тимчасово окупованих територій і внутрішньо переміщених осіб, екс-голова Луганської ВЦА Георгій Тука. «Щодо повернення Донбасу в мене є чітке враження, що ми матимемо можливість приблизно восени, мабуть, почати реальний процес повернення цих територій. Найімовірніше, невійськовим способом, і я на це дуже сподіваюся», – зазначив чиновник під час свого інтерв’ю в ефірі одного з телеканалів.
А наприкінці 2016 року під час засідання РНБО її секретар Олександр Турчинов підкреслив, що «2017 рік стане переломним» у звільненні тимчасово окупованого Донбасу. «Ми зараз бачимо, що Росія й підконтрольні їй російсько-терористичні угруповання не збираються виконувати жодні домовленості, вони й далі пробують дестабілізувати ситуацію», – зазначив він.
Тож які сценарії є найбільш вірогідними в питанні деокупації Донбасу?
Нескінченні перемовини в Мінську
Наразі саме Росія висловлює найбільшу зацікавленість у виконанні Мінських угод за зручним для неї сценарієм. З боку сепаратистів, яких підтримує Кремль, жодного поступу в дотриманні пунктів угод не відбувається. Про такий «гібридний» сценарій виконання Мінських угод розповіла перший віце-спікер Верховної Ради та представник України в Тристоронній контактній групі Ірина Геращенко.
«От візьмуть вони й виконають перший пункт Мінських угод, і тиждень не будуть стріляти. Далі візьмуться до другого пункту – заручників. Скажуть: добре, відпускаємо 42, які підтверджені. Все – угоди виконані, тепер вимагаємо від Києва виборів та амністії. Таким я бачу сценарій Кремля. Але вибори неможливі без демілітаризації регіону й сталого режиму тиші, мир неможливий без отримання доступу й контролю над кордоном! Це тверда позиція української сторони. А щодо заручників, то їх більше, ніж 42. І ми не маємо права забути про політв'язнів у РФ», – заявила перший віце-спікер.
Перше засідання Тристоронньої контактної групи в новому році в Мінську завершилося нічим. Фактично заблокованим залишається процес обміну полоненими, бойовики набралися нахабства диктувати власні умови в цьому процесі. Водночас міністр закордонних справ РФ Сергій Лавров вчора наголосив на тому, що Росія не бачить підстав переписувати Мінські домовленості щодо врегулювання ситуації на Донбасі.
Сценарій вичікування
Вигідний сценарій для України, який дає час як для зовнішніх, так і для внутрішніх маневрів. Поки тривають санкції, а Росія витрачає мільярди рублів на фінансування псевдореспублік, Україна має шанс укріплювати власну армію, проводити реформи та заручитися подальшою міжнародною підтримкою.
Однак наразі існує кілька суттєвих проблем у реалізації цього сценарію.
По-перше, цього року тектонічних змін може зазнати сам Євросоюз у зв’язку з можливою зміною влади у Франції та ФРН.
По-друге, вкрай непрогнозованою може бути реакція та позиція щодо України адміністрації Білого дому новообраного президента США Дональда Трампа.
По-третє, кремлівські політики також не сидять склавши руки: вони активізувалися як у зовнішньополітичному напрямку, особливо в країнах Європи, так і посилилися в пропаганді власних ідей всередині РФ та в Україні.
По-четверте, українська влада досить слабко реалізує реформи в державі, зміни відчуваються вкрай поверхово. Цей процес зумовлює можливість внутрішньої конфронтації та зростання соціальної напруженості, що неминуче призведе до чергової політичної кризи.
Сценарій обміну
Вигідний перш за все Кремлю. Це саме ті тези, які активно останніми тижнями поширює медіамагнат та впливовий український олігарх Віктор Пінчук. Задум начебто простий: деескалація на сході України та мирне «повернення» Донбасу можливе лише в разі визнання українською владою та й усім світом Криму як частини Росії. Мовляв, саме за такого консенсусу виграють усі. Цей план передбачає своєрідний новий розподіл світового порядку, й прихильників такого сценарію вистачає як в РФ, так і в Європі, США, та й серед українських еліт.
Насправді ж, відмова від Криму означатиме автоматичну капітуляцію на Донбасі з усіма подальшими негативними наслідками для України. Умови диктуватиме Кремль, а навіть номінальне повернення контролю української сторони над територіями Донецької та Луганської областей призведе до виникнення нових умов від північного сусіда вустами його сеператистських маріонеток. Наприклад, забезпечити безперешкодний суходільний доступ до Криму через територію східних областей. Позиція Кремля в такому разі виглядатиме більш ніж логічною, адже мир начебто буде встановлений.
Сценарій внутрішньої ізоляції
Цей сценарій можливий у разі досягнення спільних консенсусних позицій всередині українських політичних еліт. Він можливий за умови, що українська влада чітко артикулює тезу про те, що виконання Мінських угод неможливе й призведе до ще більш негативних наслідків для національної безпеки України.
В такому разі постане логічне запитання: що далі робити з Донбасом? Один із варіантів – «законсервувати» ситуацію шляхом внутрішньої ізоляції Донбасу. Наприклад, такий варіант може бути розглянутий шляхом проведення Всеукраїнського референдуму. В разі позитивного рішення народу влада може офіційно задекларувати відмову від повернення контролю над тимчасово окупованими територіями Донбасу в найближчій перспективі з одночасною відмовою від подальших соціальних зобов’язань перед мешканцями та запровадженням економічної блокади.
Звісно, така постановка питання може розколоти українське суспільство. З іншого боку, все залежить від комунікаційного фактору – як політикам вдасться пояснити більшості українців (в тому числі й тим, що залишаються на тимчасово окупованих територіях) логіку своїх дій.
Перевага цього сценарію – можливість повністю обламати плани Кремля, змусити його й надалі фінансово утримувати сепаратистські квазідержавні утворення, задати новий порядок денний всередині держави з чітким курсом проведенням якісних змін в усіх сферах життя. Мінусів у цього сценарію також вистачає: це і можлива втрата підтримки з боку партнерів, і скасування санкцій щодо Росії, і внутрішній фронт, і невдоволення частини громадян такими діями. Крім того, є ще інтереси великого бізнесу та фінансово-промислових груп, які не хотіли б повної ізоляції Донбасу саме через втрату власного економічного зиску.
Сценарій міжнародного арбітражу
Цей сценарій можливий лише в разі перезавантаження всієї світової системи безпеки й наразі виглядає вкрай малоймовірним.
Ані ООН, ані ОБСЄ, ані ЄС, ані США не мають наразі бажання та можливості інвестувати десятки мільярдів доларів у започаткування нової безпрецедентної за своїми масштабами миротворчої місії. До того ж, у самих міжнародних організаціях, які могли б забезпечити таку місію – ООН та ОБСЄ, – закладені важелі блокування таких рішень. Немає ані єдності, ані грошей, ані достатнього досвіду в налагодженні ситуації на територіях, які охоплені ворожим «гібридним» втручанням іншої держави у внутрішні справи своєї сусідки.
Сценарій активізації військових дій
Імовірний, якщо українські еліти відчують, що вони опинилися сам на сам із ворогом. При цьому військовій активізації можуть сприяти як зовнішні фактори, так і суто внутрішні – самі українці вимагатимуть від влади якомога швидшого вирішення питання Донбасу.
Військові дії можуть внутрішньо мобілізувати українців, що допоможе виграти війну у ворога. В такому разі, якщо Росія не наважиться на повномасштабну війну, можна задати абсолютно новий порядок денний перемовин щодо подальших відносин із північним сусідом. Так званий «хорватський сценарій» зберігає в собі як суттєві ризики, так і найбільш вигідну альтернативу нинішньому стану речей.
Олександр Радчук, спеціально для «Слова і Діла»