Моніторячи заяви політиків, «Слово і Діло» не просто надає статуси «виконано/не виконано», а й звертає увагу на причини, через які політики переглядають своє ставлення до виконання обіцянок. Одним із таких прикладів стало зобов'язання народного депутата Олександра Кірша домогтися підвищення оплати праці лікарів та вчителів Харкова.
Олександр Кірш, обраний за одномандатним виборчим округом 169, голосував проти проекту закону про Державний бюджет на поточний рік, яким передбачалося підвищення мінімальної заробітної плати до рівня 3,2 тис. грн із 1 січня.
Навколо наслідків підвищення «мінімалки» зламано безліч списів. Сам Кірш пояснив своє небажання голосувати тим, що зростання мінімальної зарплати – це не що інше, як збільшення податкової бази.
«Подвоїти єдиний податок для групи 2 і мінімальний єдиний соціальний внесок: хоч працівник взятий на чверть ставки, хоч це підприємець, який нічого не заробив, а заплатити треба 22% від 3200 гривень навіть за базової ставки 1600 гривень, тобто 704 гривні», – пише він на своїй сторінці в Facebook.
Дійсно, станом на 14 січня було закрито 158 тисяч 186 підприємств фізичних осіб-підприємців (ФОП). Про це свідчать дані сервісу моніторингу реєстраційних даних українських компаній OpenDataBot. Наведені дані побічно можуть вказувати на те, що бізнесом стало займатися менш вигідно. Проте чи так це? Як відомо, істина десь посередині.
Дрібний бізнес під прицілом
Радикальне рішення уряду стало причиною інформаційної хвилі про мало не апокаліпсис, який чекає на кожного українця після реформи. Однак поки немає оперативних публічних даних Пенсійного фонду та Державної фіскальної служби, тому рано говорити про провал або перемогу реформи.
Проте про перші наслідки можна сказати кілька слів уже зараз. Безумовно, частина бізнесу не могла не зазнати тиску від такого рішення уряду. «Підвищення мінімальної зарплати стало фактором зростання податкового навантаження, й очевидно також, що ця частина якраз виступає фактором детінізації зарплат», – вважає старший аналітик групи компаній Forex Club Андрій Шевчишин.
Найбільш резонансною темою в контексті підвищення «мінімалки» зараз є розмови про те, яка частина бізнесу піде «в тінь». Крім даних публічної статистики про закриття 158 тисяч ФОП, також з'являється інформація про перехід дрібних компаній на новий, скорочений графік роботи, або ж компанії повністю переходять «в тінь», звільняючи співробітників.
Масового скорочення пропозиції на ринку чекати не варто. Навіть якщо хтось і захоче залишити свою нішу, на ринку завжди знайдуться готові замінити їх. Хорошим замінником тут виступають торгові мережі. Обов'язкове підвищення мінімальної зарплати практично не позначиться на їхній діяльності й вони не будуть підвищувати ціни.
«Частина великого бізнесу перейшла на нові стандарти. Дрібні компанії, ймовірно, частково це зробили й оптимізували не виплати, а робочий графік для збереження статус-кво», – пояснив Шевчишин.
За його словами, найгірше почувається дрібний бізнес, який становить основу середнього класу. Оскільки нововведення торкнулися і збиткового, і «дрімаючого» бізнесу з нульовим оборотом, то ці люди втратили можливість проводити нові платежі.
«Зростання мінімальної заробітної плати – це дійсно в основному податковий захід. Але він спрямований на боротьбу з тіньовою економікою і є батогом після пряника, який бізнес отримав рік тому у вигляді зниження Єдиного соціального внеску (ЄСВ)», – вважає фахівець відділу продажів боргових цінних паперів Dragon Capital Сергій Фурса.
«Суворе дихання» реформи
Тепер перейдемо до можливих наслідків чиновницьких реформ. Потенційним негативом може виявитися переоцінка надходжень від сплати ЄСВ із подальшим небажаним зростанням бюджетного дефіциту. Можливий дефіцит доведеться покривати за рахунок інших напрямків або емісії гривні, що може призвести до зростання інфляційних і девальваційних ризиків, пов'язаних з емісією.
Однак і тут не все однозначно. Розрахунок міністрів може виявитися правильним, оскільки майбутнє наповнення Бюджету залежатиме від того, наскільки ефективно влада зможе зацікавити бізнес платити податки в прийнятному обсязі. Тобто від ефективного адміністрування збору податків, а не їх підвищення.
Це означає, що сильно посилювати податковий тиск влада не зацікавлена. «За моїми оцінками, особливої ефективності очікувати не варто – клеймо «нова азаровщина» є вкрай невигідним нинішній команді. Тому якихось радикальних результатів я б не чекав», – говорить керівний партнер компанії «Да Вінчі АГ» Андрій Колпаков.
Щодо макроекономічних показників, то вплив на інфляцію й безробіття буде мінімальним, спроби підвищити ціни будуть лише в дрібних послугах і товарах, що виробляються й пропонуються ФОП.
«За оцінками НБУ, зростання мінімальної зарплати призведе до зростання інфляції на 1%, що є прийнятним рівнем. Кабмін, своєю чергою, стверджує, що їхня модель показує зростання збору податків за мінімальної зміни безробіття. В принципі, це цілком може бути правдою», – припускає Фурса.
Рішення про підвищення мінімальних зарплат також не вплине на валютний ринок. По-перше, люди, які отримують мінімальну зарплату, не мають можливості накопичувати заощадження – всі ці доходи йдуть на фінансування поточних витрат на товари й послуги першої необхідності. Таким чином, попит на валюту з метою накопичення заощаджень не збільшиться. По-друге, не існує прямої кореляції між зростанням рівня доходів населення та обмінним курсом.
«Обмінний курс може залишатися стабільним навіть за істотного підвищення зарплат за умови, що показники платіжного балансу залишаються прийнятними, а серед населення й бізнесу немає негативних настроїв та очікувань девальвації», – говорить фахівець ринків капіталу інвестиційної компанії SP Advisors Олександр Цапін.
З іншого боку, зростання мінімальної заробітної плати може мати й позитивні наслідки – автоматизація виробництва та підвищення купівельної спроможності населення.
«Серед позитивних результатів я б також виділив зниження оборотності робочого капіталу, коли заробітні плати вищі, працівники залишаються на посаді довше, що заощаджує роботодавцям кошти на навчання нових співробітників і веде до високої продуктивності», – вважає Цапін.
Соціальна складова
На його думку, підвищення мінімальної заробітної плати в першу чергу спрямоване на боротьбу з бідністю. Але враховуючи, що бідна категорія населення або самозайнята, або працевлаштована неофіційно, реальне досягнення бажаного результату є малоймовірним.
Більше того, напередодні реформи від мінімальної зарплати відв'язали розрахунки всіх соціальних та інших виплат, у тому числі штрафів, розрахунок субсидій і тарифну сітку бюджетників. Тепер їх розрахунок прив'язаний до показника прожиткового мінімуму, розмір якого залишився на колишньому рівні - 1600 грн. Лише з 1 травня він трохи підвищиться – до 1684 грн, а з 1 листопада – до 1762 грн для працездатних осіб.
«Підвищення мінімальних зарплат не має на увазі автоматичного перегляду зарплат тим, хто отримує доходи, вищі за мінімальний рівень. Перегляд зарплат визначається іншими факторами, наприклад, бажанням бізнесу підтримувати привабливі умови працевлаштування й залишатися конкурентним на ринку праці», – пояснює Цапін.
Із цього випливає, що якщо в найманого працівника заробітна плата нижча за мінімальну, в бухгалтерії лише зобов'язані нарахувати, згідно з новими вимогами, 3,2 тис. грн. Однак це не означає, що нараховану суму він отримає на руки. Що ж стосується працівників бюджетної сфери, чиї зарплати вищі за мінімальну, то жодного пропорційного підвищення, як було раніше, їм взагалі не світить.
Так чи інакше, але детінізація зарплат дамокловим мечем висить над кожним новим урядом в Україні. Від неї залежить рішення ще однієї, але дуже важливого завдання – усунення дефіциту Пенсійного фонду.
«У довгостроковому періоді критично важливим для держави є також нормальне й повноцінне забезпечення пенсіонерів як вагомих учасників ринку споживання товарів і послуг. Основний ефект все одно буде позитивним, хоч і позначиться на Пенсійному фонді лише згодом», – вважають у ДК Forex.
Уряд підносить реформу в сфері мінімальних зарплат і фактори, які з нею пов'язані, як радикальну реформу. Але рішення про підвищення мінімальної зарплати виглядає скоріше як небажання використовувати більш ефективні інструменти подолання бідності та є переважно політичним рішенням, спрямованим на боротьбу за додаткові голоси на виборах.
«Ця проблема завжди буде переслідувати уряди, які залежать від електорату. Такі кроки спрямовані на створення соціально орієнтованої моделі спілкування з громадянами та, як наслідок, формування залежної від влади значної частини суспільства. Платити за неї, звичайно ж, мають ті, хто заробляє», – робить висновок Колпаков.