Міністерство корупції. Так можна, в принципі, сказати про будь-яке українське відомство, але коли сам міністр кричить про жахливу корупцію у своєму господарстві – це ого-го який прецедент! Проте на черговий гучний скандал в уряді суспільство майже не відреагувало. Людям, стурбованим тим, як оплатити комуналку, доларовий кредит і не померти з голоду, взагалі не цікаво хто у кого «віджав» багатюще держпідприємство «Укрзалізниця»: Колесніков у Омеляна або Гройсман у Яценюка. А тим часом хтось намагається проковтнути один з останніх ласих шматків економіки України – на цьому підприємстві, як вважають експерти, в тіні обертаються суми, порівнянні з його офіційним бюджетом (а він становить майже 80 мільярдів гривень!).
Закупівлі на десятки мільйонів різних запчастин, палива, послуг та іншого на дивних тендерах за ціною, яка у 2-3 рази перевищує ринкову, – це вам не брудну білизну по другому колу видавати або двічі один пакетик чаю заварювати. А ешелони з коксівним вугіллям з окупованих територій за ціною доставки з Роттердама – це вам не безневинні «зайці» в купе провідників. Міністр інфраструктури України Володимир Омелян, як і рік тому міністр економрозвитку Айварас Абромавичус, голосно заявив про глобальну корупцію в своєму відомстві, хоч у відставку й не пішов. І що ж? А тільки те, що, якщо Арсеній Яценюк називав свій Кабінет «урядом камікадзе», то нинішній Кабмін можна сміливо назвати «урядом Судного дня».
МІУ зійшло з рейок
«Укрзалізниця» – це, грубо кажучи, 30-40% усього, чим керувало Міністерство інфраструктури України (МІУ). Решта – порти, аеропорти та автомобільні дороги – щільно зав'язана на залізницю й існувати без неї (за винятком хіба що авіації) ніяк не може. Відібрати в МІУ УЗ – це як президента країни позбавити функцій верховного головнокомандувача. Тому таке рішення КМ від 18 січня цього року (до речі, в закритому від преси режимі) для спостерігачів стало повною несподіванкою. Як, втім, навіть і для самого міністра. Вже стало порочною традицією те, що важливі державні рішення ухвалюються на засіданнях уряду «з голосу» – без підготовки та прозорого опрацювання, погодження з профільними відомствами. А все просто: як у парламенті немає коаліції (крім як на папері, який ніхто не бачив), а лише ситуативна більшість, так і в уряді немає жодної політичної єдності – рішення ухвалюють «баш на баш», тобто різні групи впливу допомагають один одному ухвалювати вигідні для кожної з них постанови. Все це мав на увазі Гройсман, кинувши при призначенні прем'єром знамениту фразу «я вам покажу як керувати країною»? Спасибі, Володимире Борисовичу, здивували! Такого ми не бачили навіть за Азарова, Лазаренка, Тимошенко та інших ваших попередників. Вас цьому в МАУПі навчили? І Вінницею ви так само керували? Приголомшливо!
Чи можна говорити про «політичну складову» розбірок навколо залізниць, мовляв, прем'єр-«БПП-шник» Гройсман відібрав золотий актив у «Народного фронту», що делегував до уряду міністра Омеляна? За формою саме так і сталося, але в суті конфлікту політики немає ні на йоту – питання тільки в контролі над величезними грошима (тіньовими в тому числі) та головною транспортною складовою всієї української інфраструктури. «Рідна» фракція перемовчала ситуацію, лідер Максим Бурбак її невиразно й неохоче пробубонів. А ось деякі депутати з «НФ» навіть напевно пораділи – наприклад, депутат Сергій Фаермарк (якому, до речі, приписують призначення Омеляна). Він давно має зуб на міністра, котрий заважає йому встановити тотальний контроль над Адміністрацією морських портів України. Нещодавно ж стався і зовсім непростимий для міністра інцидент: він скасував тендер на дорогі днопоглиблювальні роботи в порту «Південний», що його виграла близька до депутата фірма. А ось у чиїх інтересах діяв Гройсман? Точно не всієї політсили БПП. Ну по-перше, Омелян мало не офіційно вважається (або вважався до останнього часу) людиною екс-глави АП Бориса Ложкіна. Але нещодавно у деяких «смотрящих» від останнього діяча пройшли обшуки (про це ще поговоримо трохи нижче). А ще, кажуть, підхід до міністра Омеляна знайшов заступник голови президентської фракції, «права рука» Президента Ігор Кононенко. І кажуть навіть, що поляка Славомира Новака главою «Укравтодору» призначили саме «від Кононенка». Але не всі поляки однаково милі серцю та розуму Володимира Омеляна.
Вагонні суперечки – остання справа?
Влада давно вже не соромиться народу ні в чому. Головний принцип «лідерів нації» – перемовчати, перекліпати будь-який скандал: саме розсмокчеться. І розсмоктується ж. Пам'ятайте апокаліптичні настрої і навіть тінь третього Майдану після публікації шокуючих електронних декларацій наших чиновників? І нічого, люди поохали, поахали і зайнялися прямою своєю справою – виживанням в умовах, які нам створює післямайданна влада (мабуть, якраз для того, щоб думати про Майдани було ніколи). Корупційні скандали, що сотрясають потілікум, призводять лише до ще більшої втрати залишків довіри західних партнерів. Але у тих свої проблеми: Трамп, мігранти, зростання сепаратистських і ультраправих настроїв. А раз український народ мовчить, то значить, його все влаштовує. За тиждень після «віджиму» УЗ міністр інфраструктури на засіданні уряду намагався переконати присутніх, що бравурна доповідь поляка Войцеха Балчуна про нібито суцільну «перемогу» в його відомстві і космічноме зростання доходів – це маніпуляції, підтасовування і наслідок підняття тарифів на вантажоперевезення на 15%. Відповідь глави уряду міністру на захист поляка була настільки ж грубою, як і чистою демагогією: «Я буду підтримувати нові вагони, нові локомотиви, нові робочі місця, повне завантаження підприємств УЗ, якісні сервіси для пасажирів... Ви б краще вокзалами зайнялися і за ці два роки навели би там порядок. Було б, напевно, більше користі». І після всього цього прем'єр-міністр порадив підлеглому «не займатися чварами, а поводитися гідно»! Але з кого ж Омеляну брати такий приклад?
Міністр уже давно і голосно запитує через пресу й на засіданнях уряду: де мільярди, зароблені УЗ, в тому числі і внаслідок підняття тарифів? Чому «Укрзалізниця» за останні кілька місяців із легкістю програла в судах 2 мільярди гривень? Це «чвари»? А те, що глава УЗ бігає до секретаря РНБО і одного з лідерів «Народного фронту» Олександра Турчинова й просить вгамувати норовливого міністра – це НЕ «чвари»? Міністр обурюється, що фірми глави транспортного Комітету ВР Ярослава Дубневича та його брата заробляють мільярди на постачання «Укрзалізниці», м'яко кажучи, не дуже потрібних запчастин у неймовірних обсягах і за неймовірною ж ціною – це просто «чвари»? А те, що у правлінні УЗ засіли люди, які за «злочинної влади» запатентували якісь кріплення й залізниця їх справно, але незрозуміло, навіщо закуповує, а міністр проти – це, пане прем'єр-міністре, «порожні чвари» й «негідна поведінка»? Або може «чвари» – це коли Омелян ходить по підконтрольних Банковій телеканалах або замовляє пачки інтерв'ю у різних виданнях, що навіть містять у назві слово «правда», аби докричатися до суспільства про проблеми у відомстві? А чи просто «чвари», коли в МІУ проти волі міністра призначають держсекретарем Андрія Галущака, котрий зі своїм другом-утікачем Владиславом Каськівим, працюючи в кількох держпідприємствах (Національний проект «LNG-термінал», Національний проект «Повітряний експрес») виводив в офшори не один мільйон, отриманий як інвестиції від держави й навіть від китайських партнерів? Так, напевно у вінницькій мішпусі це вважалося би чварами, але Україна – це більше, ніж Вінниця.
«Наш паровозе, вперед лети!»
Будь-який експерт у галузі транспорту вам скаже, що «Укрзалізниця» – це держава в державі. Ще від совка у залізниці залишилися своя система медицини, яка обслуговує промисловість із сотень підприємств і навіть цілі міста на балансі! А бюджет цього державного підприємства дорівнює десяти річним бюджетам такого міста-мільйонника як Дніпро! І ось у квітні минулого року конкурс на посаду глави УЗ виграє польський колега Вєрки Сердючки – музикант і шоумен Войцех Балчун. Піару від нього було багато, а ось плану реформи його господарства міністр так і не дочекався. Це при тому, що в УЗ справно функціонує цілий «бек-офіс» – тіньова група «смотрящих», управлінців та інших фахівців на зарплати в конвертах, та не по 3-5 тисяч гривень, а в десятки разів більше. А знаєте, що за радники оточують земляка Барбари Брильської? Це часто-густо з команди «тіньового глави уряду», соратника президента-втікача й олігарха Ріната Ахметова Бориса Кослеснікова. Того самого, який сам колись очолював Мінтранс і закупляв за шалені гроші несправні «Хюндаї», в яких люди мерзли взимку по кілька годин у чистому полі. Того самого, який за півроку до окупації переніс своє виробництва з усім обладнанням із Донецька до Росії. Два з половиною роки бойовики й цивільні люди в т. зв. «ДНР» отримують у «гуманітарних пайках» у тому числі й кондитерські вироби його марки «Конті», правда, країною-виробником вказана Білорусь. А курирує галузь глава профільного комітету ВР Ярослав Дубневич із фракції БПП (хто не пам'ятає – це у нього на двох із братом-депутатом в декларації вказані 700 мільйонів гривень готівкою, не рахуючи немовірних багатств на рахунках, у нерухомості та інші активи). Ось, виявляється, за що стояв Майдан. А ви на що сподівалися?
Міністр Омелян кілька разів заявляв, що передав до НАБУ документи щодо фактів корупції в УЗ. У першу чергу – з приводу захмарних цін закупівель товарів і послуг для потреб підприємства. Люди обізнані кажуть, що, крім тендерів із дивним методом визначенням переможців (які пропонували дуже високі ціни), в УЗ навчилися й хитрим схемам приховування багаторазових переплат. А конкретно: укладається основний договір із формально божеськими цінами, який не соромно показати пресі й перевіряючим, але до нього докладається пачка додаткових угод і сервісних договорів, які роздувають ціни до небес! При цьому, на відміну від Балчуна, МІУ надає дуже сумну статистику про діяльність «Укрзалізниці» минулого року. Міністр взагалі назвав роботу керівництва ПАТ повним провалом структурних реформ на підприємстві.
Картина ситуації від міністерства настільки відрізняється від переможних реляцій поляка, що незрозуміло хто нещадно бреше: чи керівництво УЗ, чи керівництво МІУ. Йдеться буквально про всі пункти звіту –від рівня прибутку/збитків до кількості нібито закуплених вагонів/піввагонів та іншого. Транзит упав на 30% через те, що ціна його в рази перевищує тарифи на внутрішні перевезення (це ми хочемо з користю експлуатувати вигідне транзитне положення України, чи розігнати транзитерів, що ще залишилися?). Вагони хоч і стоять, буває, по 30 днів у якийсь дірі, але у залізничників їх не допросишся – немає, кажуть, у наявності. А потім, розповідає міністр, приходять до промисловців люди з УЗ і кажуть, що у них-де вагонів нема, а ось у деяких приватників у 2,5 рази дорожче можна знайти. На прямі вимоги відкатів за надання вагонів публічно скаржилося навіть керівництво металургійного гіганта «АрселорМіттал Кривий Ріг». Однак при цьому прем'єр-міністр повністю на боці польського залізничного музиканта Балчуна. Одне з видань пише про природу конфлікту глави уряду й міністра інфраструктури: Володимир Гройсман нібито хотів розставити своїх людей у всіх ключових держпідприємствах («Укрзалізниця», «Укравтодор», «Укрпошта»), але його тезка Омелян був проти, оскільки прем'єр пропонував на ці позиції не «випускників Оксфорда», а членів своєї колишньої команди (під час перебування мером Вінниці) – людей ледь не «з водоканалів». А в одному з інтерв'ю Омелян висловився ще жорсткіше: пхають, мовляв, «усяке сміття» на ключові посади, і це велика проблема. Певних вищих посадових осіб Омелян навіть звинуватив у тому, що вони завадили обшукам на держпідприємстві «Укрпошта».
А вагон «Кабмін» біжить, гойдається
Хто пролобіював Омеляна? Колишній глава АП Ложкін чи колись всесильний міністр внутрішніх справ і один із лідерів «Народного фронту» Арсен Аваков – це вже не так важливо. Чи відбулась у нього «заруба» особисто зі Степаном Кубівим (перший віце-прем'єр-міністр, міністр економрозвитку) або ж той атакував Омеляна на прохання Гройсмана – теж. Кому стане легше від того, що Омелян втратив підтримку майже всієї фракції НФ, що делегувала його, а замість цього подружився з одіозним Ігорем Кононенком (заступник голови фракції БПП, армійський друг Президента)? Результат роботи МІУ за минулий рік пригнічує, при цьому міністр Омелян активно його тиражує, сподіваючись використати як компромат проти Балчуна: зношеність рухомого складу залізниць – 90%, вагони майже не ремонтуються і майже не закуповуються; влітку в пасажирських поїздах не працюють кондиціонери, а взимку – опалення. Але при цьому сам Омелян обіцяє відремонтувати в поточному році 200 пасажирських вагонів. Його переплюнув Гройсман, пообіцявши у 2017 році ремонт 14 тисяч вагонів! Цікаво, раз він тепер підім'яв під себе УЗ, то хто буде винен у тому, що він не виконає обіцянку?
До речі, Омелян недавно говорив, що списанню на металобрухт підлягають 14,5 тисяч вагонів, а це 300 тисяч тонн металобрухту. Під цю справу зареєстрували електронну площадку «корінням із Польщі» (за словами міністра), яка й перемогла в тендері. Куди підуть гроші за брухт? Міністр також констатує: в розподілі «порожняка» (вантажних вагонів для промисловості) керований якимись силами хаос; існує гострий дефіцит вагонів із одночасним падінням перевезень; провал тендера на закупівлю 3 тисяч вантажних вагонів на кошти ЄБРР (90 млн дол. США). Компанія з пасажирських перевезень створена лише на папері, а з вантажних – не створена взагалі. З корупцією у відомстві нібито борються звільнені з СБУ генерали то на жовтих Maseratti, то на білих Bentley. Загалом, Омелян вимагає засідання цілого РНБО з питань корупції в міністерстві.
«Кращими друзями» Балчуна Омелян називає прем'єра Гройсмана, віце-прем'єр-міністра Володимира Кістіона і згаданого вище главу транспортного комітету Ради Дубневича. Все це виглядає не інакше як гризня біля корита. Чим закінчиться сутичка? Його відставка не розлютила б НФ, і навіть ймовірно, що соратники Яценюка підібрали би кандидатуру, кращу за Омеляна, але от голосів за призначення нового міністра можна й не набрати – за кожен голос же доводиться розраховуватисьт. Та й поки у глави відомства є підтримка всесильного Кононенка, йому теж не варто сильно переживати. Правда, після того, як заговорили про отруєння Кононенка, з'явилися чутки і про можливу відставку найближчим часом Омеляна – нібито на його місце вже націлився однокурсник Порошенка Павло Рябікін, людина з дуже неоднозначною (м'яко кажучи) репутацією.
Тим часом кількість «облизувальних» інтерв'ю Володимира Омеляна нітрохи не менша, ніж PR-вихлопів у його недруга Балчуна, так що багатьом моїм колегам їхній конфлікт тільки на руку. Звідки в Омеляна гроші на «заказухи»? В МІУ шепочуться про те, що міністр особисто отримує сотні тисяч гривень за рахунок різних іноземних грантів. До речі, західні партнери дуже напружилися через війни кланів у міністерстві. Міністр як мантру повторював постійно, що ми повинні залучити в країну інвестиції від таких гігантів інфраструктурного бізнесу як General Electric, Bombardier, Hutchison Ports, DP World. Скандальна відставка Омеляна напевно відлякає солідних потенційних інвесторів. Заговорили навіть про те, що, якщо і він за прикладом Абромавичуса голосно грюкне дверима через неможливість зламати у відомстві корупційні схеми, що патронуються особисто главою уряду, то це може стати приводом навіть для вимог відставки всього уряду Гройсмана, який став аж надто самостійним. А поки програє, як завжди, платник податків, громадянин, звичайний пасажир, покупець товарів, у ціну яких закладені дикі тарифи на перевезення (в які закладені триразові переплати УЗ постачальникам, дві третини від яких повертаються відкатами в потрібні кишені). Тобто ми з вами. Втім, як завжди.
Максим Кречетов, спеціально для «Слова і Діла»