В умовах інформаційної агресії діяльність такого відомства, як Міністерство інформаційної політики, потрібна. Питання в тому, як воно діє? Тема протидії інформаційній агресії Росії навіть через три роки війни для влади залишається далекою. Це засвідчує інформаційна доктрина України, прагнення влади «прикриватися» свободою слова та фінансове забезпечення відомства.
Про це, оцінюючи діяльність Мінінформполітики в боротьбі з російською пропагандою, в коментарі «Слову і Ділу» розповів медіаконсультант Олександр Піддубний.
«Мінінформполітики в даному випадку потрібне, але воно має бути на вістрі протидії, а не на закапелках української політики. Реальність показує, що влада ледь не востаннє думає про діяльність та забезпечення інформполітики, та майже в останню чергу виділяє на це гроші», – констатує експерт.
На жаль, усе виглядає так, ніби світовий досвід холодної війни в боротьбі проти пропаганди, гарантуванні безпеки інформаційної політики залишається поза увагою як Мінінформполітики, так і української влади загалом.
Одним із показових рішень було ухвалення доктрини інформаційної безпеки 25 лютого 2017 року, вважає Піддубний.
«З цього документу очевидно те, що українська влада взагалі не розуміє, про що вона веде мову, коли йдеться про інформаційну безпеку. Якщо порівнювати цей документ із аналогічним проектом доктрини Польщі, то абсолютно чітко можна сказати, що в понятійному апараті, який виписаний в обох документах, видно наскільки в Києві не розуміють реалій інформаційних загроз, що виходять від РФ. Відсутні навіть базові поняття», – наголошує медіаконсультант.
Другий момент, за його словами, полягає в тому, що Україна у світлі інформаційної війни з боку РФ гібридно підійшла до питання інформаційної безпеки та захисту свого інформаційного простору.
«З одного боку, є розуміння деяких осіб того, що ми повинні протидіяти інформаційно-психологічним впливам з боку Кремля, а з іншого боку, українське суспільство ставиться чутливо до дотримання демократичних свобод. Як тільки ми починаємо протидіяти інформаційній агресії шляхом закриття інформаційних ресурсів РФ, одразу з'являються заклики про порушення свободи слова, утиски, цензуру, переслідування журналістів. Але реалії такі, що, боронячи свій інформаційний простір, Україна не може уникнути жорстких рішень, які полягають у заборонах та закриттях», – пояснює експерт.
Підсумовуючи, він підкреслює, що показовими за час російської агресії стали два чинники: інформаційна доктрина, яка є непридатною для нинішніх реалій, та ходіння Києва на поводу європейських демократичних інституцій, яким насправді байдужі наші національні інтереси.
«За три роки АТО та окупації Криму Україна не виробила конструктивної політики протидії інформаційній агресії Росії», – констатує Піддубний.
«Слово і Діло» зафіксувало 38 обіцянок Юрія Стеця. Статус «у процесі» та «виконано» мають по 13 обіцянок чиновника, що в результаті склало 34% у рейтингу його відповідальності. Деталі – за посиланням.