Сьогодні, 16 березня, – третя річниця фактичної втрати Україною частини своєї території – колись популярного курорту й дому для понад двох мільйонів людей, багато з яких уже давно змінили українські паспорти на документи з двоголовим орлом на палітурці... У пам'яті ще свіжі події тієї весни: переворот, що готувався під час Революції Гідності, «зелені чоловічки», захоплення та зрада присяги військовослужбовцями флоту, нашвидкоруч організований «референдум» і неймовірно швидке рішення Ради Федерацій РФ про прийняття до складу країни «нового регіону».
І хоча на міжнародному рівні, як і в Україні, приєднання півострова до Росії не визнають (за винятком, звичайно, самої Росії, а також таких світових гравців, як Зімбабве, Венесуела, Сирія, Нікарагуа, Судан, Вірменія, Північна Корея і Болівія ), де-факто життя автономної республіки все більше віддаляється від Києва, будучи витісненим на другий план війною на Донбасі й іншими проблемами нашої країни.
Звичайно, обіцянки повернути Крим досі звучать із вуст українських політиків, але на жаль, – усе рідше. Питання повернення півострова сприймається як самозрозуміле, проте частота згадувань про нього в публічному просторі, на жаль, відповідає реальним діям політиків у цьому напрямку. Чи давно ви чули про рішення вповноважених органів (наприклад, Міністерства з питань окупованих територій і тимчасово переміщених осіб) по Криму?
Серед українських політиків однією з перших про повернення Криму відразу після його анексії заявила Юлія Тимошенко (21 березня 2014-го), потім Олег Ляшко. Причому лідер «Радикальної партії» запевнив, що станеться це не пізніше, ніж за 7 років (тобто, до червня 2021-го). 30 вересня 2015 року знову зробити Крим українським «у недалекому майбутньому» пообіцяв новообраний Президент Петро Порошенко.
Пізніше Тимошенко також пообіцяла «запустити програму повернення Криму до складу України». Цікаво, що щось подібне – стратегію повернення Криму – обіцяв презентувати «найближчим часом» влітку 2015 року й Порошенко. Обидві обіцянки не виконані. А ось внести пропозицію про створення міжнародного механізму деокупації півострова Главі держави все-таки вдалося.
Обов'язково повернути Крим до складу України пообіцяв і народний депутат, один із лідерів кримськотатарського народу Мустафа Джемілєв.
У контексті цієї обіцянки варто відзначити, що на цю мить найнадійнішою сполучною ланкою материкової частини країни з півостровом, яка не дає «заговорити» проблему, є саме кримські татари, для котрих цей регіон нашої країни – єдиний дім. У якому вони за української влади мали значно більше прав, ніж за влади Москви.
Про це говорить хоча би той факт, що саме обіцянок, пов'язаних із кримськими татарами, або ж озвученими їх лідерами, на «Слові і Ділі» найбільше, серед зобов'язань, що стосуються півострова взагалі. Наведемо деякі з них. У жовтні 2014-го Джемілєв пообіцяв, що кримські татари проведуть власний референдум щодо майбутнього автономної республіки, а кількома місяцями раніше – що він звернеться до ЄСПЛ із позовом щодо порушення Росією прав і свобод корінного народу півострова. Також народний депутат заявив, що татари створять інформаційну мережу для боротьби з російською пропагандою.
Закріпити права кримських татар у Конституції України пообіцяв і інший нардеп – Олександр Фельдман (правда, безуспішно). Крім того, поки що в процесі виконання перебуває обіцянка глави Меджлісу Рефата Чубарова про відкриття в Брюсселі представництва кримськотатарського народу. Також не варто забувати, що саме корінному народу Криму ми зобов'язані блокадою півострова, обіцянку з приводу якої Чубаров дав у вересні 2015 року.
Зауважимо, що все частіше обіцянки щодо Криму звучать у контексті міжнародних відносин і можливого стягнення з Росії збитків за його анексію. Відразу кілька таких зобов'язань зафіксовані у міністра закордонних справ Павла Клімкіна. Наприклад, про повернення майна українців на півострові через суди й подачу першого великого позову України проти РФ до міжнародної інстанції до середини вересня минулого року (поки виконано тільки останнє). Змусити Росію компенсувати збитки за окупацію півострова обіцяла перед парламентськими виборами й Тимошенко разом з усією «Батьківщиною».
Втім, деякі обмежувальні заходи відносно РФ уже діють: як і запевняв народний депутат Георгій Логвинський, російська делегація була позбавлена права голосу в ПАРЄ.
Щодо заходів безпосередньо з боку Києва, для застосування яких необов'язково згоду міжнародної спільноти, то тут варто відзначити виконана обіцянка Порошенка про санкції РНБО проти росіян, причетних до анексії Криму, й винесення в публічну площину інформації з документів спецслужб про окупацію півострова (обіцяне Сергієм Пашинським). Також багато політиків підтримують ініціативу про санкції по стосовно іноземців, які відвідували територію Автономної Республіки без відома українського МЗС. Зокрема, обіцянку про те, що французька делегація, яка незаконно з'їздила на півострів у липні 2015-го, понесе за це покарання, реалізував Логвинський.
Окремо стоять заяви українських політиків, що стосуються статусу Криму. Зокрема, зробити півострів національно-територіальною автономією пообіцяв Президент Порошенко, а закріпити в Конституції України принципи її існування – Чубаров. Ми згадали про ці важливі заяви в самому кінці огляду свідомо: адже практично (а не лише на папері) їхня реалізація можлива лише після того, як Крим буде де-факто повернутий Україні. А доти вони, швидше за все, залишаться зі статусом «у процесі виконання».
Аліна Костюченко, за матеріалами «Слова і Діла»