Порушення прав людини, переслідування кримських татар, порушення релігійних, культурних прав, свободи слова. Це стало реальністю для Криму.
Про це в коментарі «Слову і Ділу» розповів директор Української Гельсінкської групи, правозахиник Борис Захаров, підбиваючи підсумки третьої річниці кримського референдуму.
«Справа Чийгоза» – один із прикладів злочинності. Детальний експертний аналіз доводить, що справа є політично мотивованою, сфабрикованою, а РФ не має юрисдикції, щоб її розслідувати. 26 лютого контроль над півостровом був ще українським. Справи Сенцова, Кольченка, Чирнія. Звільнення вдалося домогтися лише для Чирнія», – розповідає Захаров.
На півострові скоюються військові злочини, порушується Женевська конвенція, додав він.
«Переміщення власного російського населення на окуповану територію, переміщення в'язнів, населення до РФ, порушення прав власності. Під час окупації було захоплення військових українських частин, примус служити в ЗС РФ. Все це військові злочини», – констатував правозахисник.
На думку Карла Поппера, уточнив він, тоталітарні режими могли існувати в закритому суспільстві, а зараз за рахунок новітніх комунікаційних технологій доведено, що можна промити мізки навіть у відкритому світі.
У питанні стратегії України щодо Криму правозахисник наголосив на тому, що у влади склався невірний підхід до ситуації.
«Мають бути освітні, культурні, наукові програми. Вони існують, але недостатньо. Потрібно запроваджувати дистанційну освіту. В усіх цивілізованих країнах вона є й так, а на окупованій територій тим паче має бути. Щоб виховувати українців на анексованому Криму потрібні механізми дистанційної освіти. Має бути можливість отримувати українські дипломи», – вважає експерт.
Крім того, на його думку, абсолютно неправильною є постанова №1035 щодо товарообігу, яка спрямована начебто проти бізнесу, але реально – проти простих людей.
«Бізнес корупційними шляхами обходить постанову, а люди не можуть вивезти з Криму товари. Постанова стосується не лише ввезення, але й вивезення, що взагалі неправильно. Це суперечить праву, наприклад, внутрішньо переміщених осіб на евакуацію майна», – пояснив він.
Таким чином, стратегія України щодо Криму невиважена, а на міжнародному рівні через те, що РФ навіть не ставить питання Криму на обговорення, не створений майданчик переговорів, як, наприклад, Мінськ у ситуації на Донбасі.
Водночас, за його словами, важливим кроком є ухвалення Європарламентом резолюції щодо наших політв'язнів у РФ, Криму та ситуації на півострові.
«У 21 пункті там зазначено: розглянути можливість створення міжнародного майданчику за участю ЄС щодо повернення Криму до складу України», – наголосив правозахисник.
Крім того, в Мінських домовленостях, уточнив він, потрібно розділити гуманітарний та політичний майданчики, тому що РФ займається заручництвом.
«Те, що в одному документі містяться гуманітарні та політичні питання, створює умови для заручництва. Це також військовий злочин. Гуманітарні питання мають розбирати різні люди на різних майданчиках. Це якраз стосується наших політв'язнів та звільнення заручників Донбасу», – констатував Захаров.
«В питанні повернення півострова Україні потрібно звертатися до Будапештського меморандуму. Україна недостатньо використовує його щодо деокупації. Потрібно більш активніше тиснути на США, а вони, своєю чергою, на РФ. Інша проблема – в самому Будапештському меморандумі не прописаний механізм, як виконувати ті гарантії, які сторони надають. Що конкретно мають робити Британія та США для збереження суверенітету. Потрібно розробляти дорожню карту з повернення Криму», – проаналізував ситуацію в Криму після анексії правозахисник Борис Захаров.
Із тим, хто з українських політиків обіцяв повернути анексований півострів Україні, можна ознайомитися в інфографіці «Повернути Крим. Обіцянки українських політиків через три роки після анексії».
Як живуть кримчани, «Слово і Діло» з'ясовувало в матеріалі «Як змінилась економіка Криму за 3 роки анексії».