Здавалося, що страх і зневіра давно перемогли здоровий глузд і в Білорусі, і в Росії. Втім, очевидно, не всім громадянам цих країн подобається авторитарний курс чинної влади, і таких стає дедалі більше.
Таку думку в ексклюзивному матеріалі «День свободи та марші Навального. У чому різниця між протестами в Білорусі та Росії?» спеціально для «Слова і Діла» висловив політичний експерт Олександр Радчук.
«Причини останніх масових заворушень у Мінську та Москві істотно відрізняються, а значить, і наслідки будуть різними. В Білорусі масові акції почалися з соціального протесту, в Росії градус напруги не був таким високим, як здавалося на перший погляд. Втім, спільне в цих подіях є – силові, репресивні методи розправи з демонстрантами», – констатує Радчук.
Що стосується Білорусі, то в цій країні вже дуже давно не було подібного протестного руху, відзначає експерт.
«Бажання білоруської влади запровадити «податок на дармоїдів», який передбачає сплату штрафу в розмірі близько 250 дол. у разі безробіття протягом півроку не на жарт обурило білорусів. Після низки акцій президент-диктатор не відступив від ідеї, а лише відклав її на час. Це ще більше посилило протестні настрої. Всі ці фактори збіглися в часі із вшануванням білоруською опозицією Дня Волі», – аналізує події в Мінську політолог, акцентуючи на тому, що європейська спільнота вже засудила дії білоруської влади.
Неоднозначною, на його погляд, є ситуація у відносинах Лукашенка з Кремлем та Україною.
«З одного боку, начебто є спроби втримати нейтралітет з Україною, з іншого – у ЗМІ Лукашенко постійно висловлює негативне ставлення до подій 2013-2014 років в Україні, висловлюючись періодично вельми неоднозначно щодо того, що відбувається на Донбасі», – пише він.
Безумовно, ще один привід для хвилювань – натягнуті стосунки з Кремлем.
«Події з активізацією протестів можуть бути і своєрідним сигналом для «бацьки» і з боку Москви. Всі ці фактори будуть лише посилювати внутрішньополітичну кризу в Білорусі», – вважає Радчук.
Щодо РФ, уточнює політолог, відмінність протестної активності впадає в око одразу.
«Приві для мітингів – скандальне антикорупційне розслідування опозиціонера Навального стосовно незаконного збагачення чинного прем'єр-міністра Дмитра Медведєва... Питань у цій історії дуже багато. По-перше, самого Навального затримали майже одразу після того, як тільки він з'явився серед учасників протестів. По-друге, не зовсім зрозуміла мета протестувальників: йдеться перш за все про відставку Медведєва, чи про вимогу розслідувати наведені в сюжеті факти корупційної діяльності? Насправді, чітких меседжів антикорупційні акції протестів не мали. По-третє, жодної публічної реакції з боку офіційної влади не прозвучало», – розповідає експерт.
«Якщо ні – то якою буде відповідь ФСБ та глави Кремля? Підтвердженням, як і спростуванням подібних гіпотез, може бути реакція інших опозиційних політиків на дії Навального: більшість із них назвали акції протестів «узгодженими з владою», – додає політолог.
Ще одна цікава особливість – це збір даних з антикорупційного розслідування Навального. Скептики відзначають, що без «відмашки» ФСБ або інших спецслужб зібрати таку інформацію було б неможливо.
В цілому, підсумовуючи, політолог зауважує, що, як в ситуації з мітингами в Мінську, так і в Москві, те, що відбувається може бути не більше, ніж спробою «намацати» політичну альтернативу чинним режимам та перевірити потенційну підтримку електорату.
«Чи справді в Росії та Білорусі вже є достатня критична маса людей, щоб почати цей опозиційний рух? Саме в такому контексті й варто розглядати протестну активність Навального, адже вже на початку 2018-го в Росії мають бути президентські вибори», – резюмує Радчук.
Детальніше – в матеріалі «День свободи та марші Навального. У чому різниця між протестами в Білорусі та Росії?»