Днями лідер «Радикальної партії» Олег Ляшко у відповідь на публікацію видання «Новое Время», що викриває політика в популізмі, пригрозив спалити журнал на Майдані «за махрову неправду», а експертів, які назвали його головним популістом країни, — «відправити на уранові шахти в Смоліно». Реакція одіозного нардепа, безумовно, була надмірно емоційною й навряд чи щирою (таких популістів як він, і правда, ще пошукати треба). Втім, варто відзначити, що певний суб'єктивізм у визначенні найбільш безвідповідальних політиків країни у наших колег із «Нового Времени» присутній.
«Слово і Діло» жодною мірою не сумнівається в авторитетності експертів, на яких посилаються журналісти. Проте, маючи в розпорядженні більш об'єктивний інструмент визначення відповідальності політиків, а саме — фактчекінг, редакція порталу готова посперечатися з приведеним колегами списком політиків-популістів.
Реальні антигерої
У матеріалі, наведеному «Новим Временем», до топ популістів увійшли Олег Ляшко, Юлія Тимошенко, Міхеїл Саакашвілі, Петро Порошенко, Семен Семенченко, Сергій Каплін, Вадим Рабінович, Арсеній Яценюк, Юрій Луценко та Володимир Парасюк. Саме в такій послідовності. Апелюємо: список безвідповідальних політиків, складений банальним, але надійним методом перевірки виконання ними обіцянок, виглядає дещо інакше.
Наприклад, якщо поглянути на рейтинг безвідповідальності народних депутатів, щодня оновлюваний аналітиками «Слова і Діла», то там ми побачимо зовсім інші імена. У топ-10 розташувалися: Сергій Клюєв (так-так, він досі народний депутат, хоч і перебуває в бігах), Віктор Романюк (нардеп від «Народного фронту»), Костянтин Жеваго (не потребує представлення), Артем Іллюк, Володимир Зубик (обидва — група «Відродження»), В'ячеслав Богуслаєв («Воля народу»), Олександр Пресман (теж «Відродження»), Віктор Балога, Іван Куліченко (БПП, колишній мер Дніпра), Віталій Барвіненко (знову «Відродження»). У 8-ох з 10-ти у графі «виконані обіцянки» красуються цифри від 0 до 3. І ці люди продовжують користуватися своїм правом голосу в парламенті, впливаючи на наші з вами долі.
Звичайно, у відповідь на це можна зазначити, що обіцянки людей із наведеного вище списку створюють набагато менший суспільний резонанс, ніж політиків, які очолили список НВ. Це так. Ми спеціально підписали кожного з політиків, адже розуміємо, що цих «героїв» країна, в більшості своїй, напевно, не знає. Але якщо вже бути зовсім відвертими, то резонанс цей створюють ті самі медіа, які активно тиражують кожну заяву, кожну витівку парламентських (і не тільки) шоуменів. Але чому факт наявності в органах влади «статистів», які не виконують взагалі НІЧОГО з обіцяного, бентежить ЗМІ менше, ніж нездійснені «прості рішення», пропоновані людьми на зразок Тимошенко і Ляшка?
Якщо вдивлятися в суть: створюємо популістів, аби їх викривати? Це, звісно, питання не до конкретного ЗМІ, а до всього медіатовариства.
Звичайно, варто поглянути на цю проблему й з іншого боку.
«Зрозуміло, що популіст і безвідповідальний політик — не завжди одне й те ж. Людина при владі може просто не мати наміру виконувати свої обіцянки, і це не означає, що вона — популіст. Однак, частіше ми спостерігаємо ситуацію, коли політики обіцяють речі, які виконати в принципі неможливо», — зазначає головний редактор порталу «Слово і Діло» Катерина Пітєніна.
Про те, що політикам і самим варто було б бути обережнішим зі своїми обіцянками, ми вже писали раніше, й матеріал цей варто прочитати (можливо, не один раз) тим, хто підтримує Ляшка та його колег у бажанні «палити на Майдані» пресу, що критикує владу. Не будемо на цьому зупинятися надто докладно.
То хто ж безвідповідальніший: Ляшко чи Тимошенко?
Забігаючи вперед, відповімо: ні той, ні інша. І взагалі, порівнювати їхню відповідальність із представниками інших гілок влади в принципі некоректно. Чому? Ну хоча б тому, що специфіка законодавчої влади, як правило, передбачає більш короткий шлях до виконання обіцянки, ніж, наприклад, виконавчої. Простий приклад. Кілька місяців тому Тимошенко пообіцяла, що її фракція підтримає (тобто проголосує «за») створення в парламенті ТСК з розслідування заяв Онищенка, а Луценко приблизно в цей же час заявив, що незабаром передасть до суду справи чиновників, що кришували нелегальний видобуток бурштину. Яку з обіцянок на практиці виконати простіше? Отож.
Думаєте, ми маніпулюємо фактами, вибравши саме ці заяви? У жодному разі. В цьому можна легко переконатися, вивчивши списки обіцянок обох.
Але навіть якщо порівняти, як висловлюється Ляшко, дещо «з пальцем», то все одно картина вийде не надто передбачувана. Отже, найбільший відсоток невиконаних обіцянок із названого на самому початку статті десятку політиків у... генерального прокурора. Луценко провалив 49% своїх обіцянок. Чи варто записувати його в головні популісти, з огляду на сказане в попередніх абзацах, звичайно питання, але й відповідальності з нього його непроста посада не знімає.
А ось друге місце вже ділять Ляшко й Тимошенко. У них по 42% невиконаних обіцянок. І хоча лідер РПЛ заявляв про несправедливість порівняння його з «леді Ю», факти — річ уперта.
41% власних обіцянок не виконав Каплін, 40% — Рабінович. За ними розташувалися Яценюк із 36% нереалізованих зобов'язань та Саакашвілі — з 30%. Президент Порошенко на цю мить провалив 26% обіцянок, нардеп Семенченко — 19%, його колега Парасюк — 12%.
Чи претендує «Слово і Діло» на звання «останньої інстанції» в цьому питанні? Радше, так. На обіцянках політиків ми з'їли собаку й володіємо такими інструментами визначення їх правдивості, з якими важко сперечатися. Що саме виконав, а що проігнорував кожен конкретний політик, можна, знову ж таки, легко дізнатися на нашому сайті. І, виходячи з цього, формувати ставлення до народних і не дуже обранців самостійно, не вдаючись до суджень навіть найавторитетніших експертів.
Аліна Костюченко, за матеріалами «Слова і Діла»