Ви стежите за формуванням нового Верховного суду України? Захопливе видовище! У нас же судова реформа крокує по країні, якщо хто не знав. А те, наприклад, що для арешту Романа Насірова не могли знайти чергового слідчого судді, не бентежить автора й натхненника реформи – Петра Порошенка. Зате Президент на найвищий рівень підняв незначний інцидент із активістами, що заявили в обличчя главі Вищої ради правосуддя Ігорю Бенедисюку про те, що той – корупціонер, на що він відповів пострілами. Без будь-якого суду та слідства Президент одразу ж визначив винних у цій ситуації. Пам'ятається з історії, що в середньовічній монархії глава держави мав право вершити суд. Але ні – Порошенко теж, виходить, може.
До кінця минулого року мав запрацювати новий Верховний суд України. Так обіцяв Президент України. І провалив цю обіцянку. Клерки з його адміністрації (наприклад, заступник голови АП, відповідальний за юстицію, Олексій Філатов), міністри й депутати обіцяли нам Верховний суд не пізніше березня. Обдурили. «Приємно», звичайно, що в такій відповідальній справі, як початок функціонування вищої судової інстанції, було вже стільки фальстартів. Це говорить лише про «серйозність» тих, хто займається цією важливою справою. То як же йдуть справи в судовій сфері? І що ми отримаємо в результаті? Про це й поміркуємо.
Двієчники в мантіях
86 чинних (!) суддів (у тому числі п'ятеро суддів нинішнього Верховного суду України!) не змогли набрати навіть мінімального прохідного балу для участі в наступному етапі конкурсу. Це штрих до портрету старої судової системи. А що ж нова? Всього для участі у відборі на 120 вакансій допустили 625 осіб. По 30 суддів відберуть для Касаційного адміністративного суду, Касаційного господарського суду, Касаційного кримінального суду та Касаційного цивільного суду (всі вони разом із Великою палатою і є складовими частинами створюваного ВС). Ще 80 вакансій залишаться поки незаповненими – остаточно укомплектують склад нового Верховного суду вже з урахуванням досвіду першого відбору.
І тут раптом голова поки ще чинного Верховного суду України (в назві нового органу слова «Україна» чомусь уже не буде) Ярослав Романюк заявляє, що Верховна Рада не мала права ліквідувати конституційний орган – ВСУ. Дійсно, це передбачено чомусь не поправками до Конституції, а звичайним законом «Про судоустрій і статус суддів». Таким же чином парламент ліквідував і вищі спеціалізовані суди. У зв'язку з усім цим фестивалем законності ВСУ звернувся до Конституційного суду зі скаргою з приводу неконституційності норм закону «Про судоустрій і статус суддів», згідно з якими вищі спецсуди та чинний Верховний суд ліквідуються, а замість них створюється новий Верховний Суд із п'ятьма касаційними палатами.
І ось поки старі судді провалюють іспити до нового ВС, паралельно оскаржуючи його реорганізацію в КС, Президент України раптом згадав, що непогано було б ухвалити закон про принципи роботи нового Верховного Суду. В кінці березня він про це заявив, коли, згідно з його ж обіцянкою, новий ВС повинен був уже щосили працювати! Терміново потрібні як мінімум зміни до Господарського процесуального кодексу, до Кодексу адміністративного судочинства, до Кримінального процесуального кодексу та інших законів. Адже колишні вищі спеціалізовані суди увійдуть у вигляді палат до нового ВС. Краще пізно ніж ніколи?
Але й це не все. Поки ми готували цей матеріал, з'явилася дуже дивна як для Глави держави заява: він висловив невдоволення рішенням суду (!) у справі генерала Назарова і сказав, що нам тепер потрібні ще й спеціалізовані військові суди. Реформа реформи?..
А судді суддів хто?
Окрема велика тема – участь громадськості у формуванні нового Верховного суду. Начебто добра справа: під тиском західних партнерів при Вищій кваліфікаційній комісії суддів створили Громадську раду доброчесності (ГРД). Ось тільки захопили її професійні активісти-грантоїди. І якби ж то люди просто отримували космічні зарплати з зарубіжних фондів і якісно робили свою роботу. Але є великі питання й по персоналіях, що впливають на відбір нових суддів, і по самих методах цього відбору. Ну, по-перше, «досьє» на майбутніх суддів вони збирають по всіх «відкритих джерелах», включаючи написи на паркані. Крім того створено спеціальний сайт, де кожен охочий може залишити анонімку на будь-якого кандидата – справа НКВС живе і процвітає! А рулять цим процесом люди, близькі до організації «Реанімаційного пакету реформ», що увійшли до складу ГРД. Найпікантніше, що серед цих людей є ті, хто може бути наочним посібником на тему «конфлікт інтересів». Зокрема, екс-суддя Вінницького окружного адміністративного суду (призначений у 2012 році Януковичем, між іншим) Михайло Жернаков – син кандидата до нового ВС!!! Ну хіба це не дискредитація самої ідеї громадського контролю за формуванням і роботою судової гілки влади? А рекомендувала його в ГРД, кажуть злі язики, віце-спікер Оксана Сироід, з якою у Жернакова дуже дружні стосунки.
Якщо використовувати ті ж відкриті джерела, якими активно та безконтрольно користуються «громадські варти доброчесності», то і з приводу них є чимало компромату. Диву даєшся: як вони з плямами на репутації потрапили до органів з такими пафосними назвами? А може саме тому, що з заплямованими активістами простіше домовитися? Як-небудь «баш на баш»: ми не бачимо ваших грішків, а ви закриваєте очі на наші. Серед тих «вартових доброчесності», до яких найбільше запитань, – згаданий Михайло Жернаков, Володимир Козленко та Леонід Маслов.
Перший приховав свої реальні частки участі в безлічі фірм, не задекларував квартири, землю, супердороге авто батьків. При цьому під час активної фази роботи відбув кататися на кораблі за програмою уряду Японії для молодих політиків: «шара» ж така солодка штука!
Ще один видатний антикорупціонер Володимир Козленко вказав у декларації більше 3 мільйонів гривень доходу (в податковій сильно здивувалися, адже їм він надав набагато скромнішу декларацію). Але навіть і в тримільйонній декларації він, як і Михайло Жернаков, забув вказати цілих 9 фірм, у яких він має пайову участь на суму близько мільйона гривень.
Але оскільки ми не ставимо собі за мету вивести когось на чисту воду, то й не будемо далі вдаватися до подробиць – зацікавлений читач легко знайде всю цю інформацію в мережі. Тут найважливіше ось що: коли до закону про електронне декларування внесли поправку про обов'язкову подачу декларацій не тільки чиновниками, а й антикорупціонерами, ті люто встали на диби: не бути цьому! Чого так злякалися, за ідеєю, кристально чесні активісти-грантоїди? Їм видніше. А вихід із ситуації вони нібито знайшли по-справжньому єзуїтський: швиденько виключити зі статутів своїх організацій згадки про «боротьбу з корупцією». Занадто, мабуть, вигідне це заняття, особливо його тіньова складова, щоб ось так узяти й вивернути свої кишені. Демократичненько, чи не так?
ВС: старт чи фальстарт?
«Напад псевдоактівістів у балаклавах на главу Вищої ради правосуддя минулого тижня – це не що інше, як спроба зірвати судову реформу, законсервувати неприйнятний стан речей, залякати суддів і тих, хто бере участь у реформуванні суду», – це гнівна цитата Президента України з приводу дивного інциденту біля особняка глави колишньої Вищої ради юстиції (тепер уже не юстиції, а правосуддя) Ігоря Бенедисюка.
17 березня якісь молодики (нібито всі в балаклавах) висловили главі ВРП підозру в корупції, той почав відстрілюватися й топтати планшети. Дивний цей інцидент лише для стороннього спостерігача, а Президенту все одразу стало ясно і він негайно поділився з суспільством висновками: активісти несправжні і в зриві судової реформи винні вони. Найзворушливіше було читати гнівні рядки з приводу інциденту члена ВРП Павла Гречківського. Того самого, якого підозрюють в отриманні хабара у півмільйона за вплив на ухвалення «правильного» рішення суду. Його тоді колеги по тоді ще ВРЮ не здали – повноважень не позбавили, а борг, як то кажуть, віддякою красний. Головне, напевно, що ось такі члени тепер уже ВРП ніяк не заважають торжеству правосуддя в країні – принаймні Президент нічого подібного не заявляв.
Так-сяк, а в травні-червні новий Верховний суд усе ж повинен буде запрацювати – нарешті на цих термінах зійшлись і Президент і глава Вищої кваліфікаційної комісії суддів. Викликів йому подолати треба буде чимало – напевно до цієї інстанції дійдуть справи щодо Романа Насірова (Антикорупційний суд, передбачений законом, ніхто створювати не поспішає), генерала Назарова (військових судів-то ще немає, це тільки зараз у Президента народилася ідея їх відновити), а також справа про поновлення на посаді генпрокурора Віктора Шокіна. Ну і, зрозуміло, багато інших важливих і гучних справ.
Якщо тільки Конституційний суд не уподібниться неправильним активістам і не зірве судову реформу своїм рішенням про неконституційність закону «Про судоустрій і статус суддів». Тоді продовжаться дні чинних судів і нинішнього ВСУ, який, наприклад, закрив усі кримінальні провадження стосовно Юрія Іванющенка, а деякі його члени не пройшли навіть елементарні тести для прийому до складу нового ВС. І тоді – все знову спочатку: довгий процес змін до Конституції, а там і нові президентські вибори не за горами.
Максим Кречетов, спеціально для «Слова і Діла»