Модель управління державою в Туреччині склалася ще за часів Ататюрка – прозахідного лідера, який провів реформи, спрямовані на політичний рух країни до Європи. Натомість нині Ердоган демонструє потужний відкат у напрямку держави проісламської
Таку думку в коментарі «Слову і Ділу» висловив експерт-міжнародник Олександр Мережко, оцінюючи ситуацію з проведенням референдуму в Туреччині щодо поправок до конституції, після прийняття яких країна стане президентською республікою.
Хто кого: диктатор проти «Батька нації»
«Якщо Ататюрк прагнув, щоб Туреччина була світською, то Ердоган демонструє потужний відкат у напрямку держави проісламської. Диктаторська модель Ердогана, за суттю, протиставлена політичному спадку Ататюрка - «батька нації», - констатував Мережко.
«Для моделі управління Ататюрка характерним було особливе значення армії як гаранта збереження світської держави. Після ліквідації спроби держперевороту Ердогану вдалося позбавити армію цього статусу. Відображенням змін, що відбуваються, і є винесена на референдум нова форма правління», - говорить він.
На його погляд, від початку була висока ймовірність, що турки скажуть Ердогану «так», підтримавши його поправки на референдумі.
«Ердоган - правий ісламістський популіст. Після організованих ним репресій і придушення громадянського суспільства очевиднобуло, що більшість проголосує «за». Хоча, безумовно, певний протестний рух збережеться: турецька інтелігенція має прозахідний характер», - припускає експерт.
Goodbye, Європа: майбутнє Туреччини за президентської форми правління
«Коли в Греції стався переворот «чорних полковників», членство цієї країни в Об'єднаній Європі було призупинено. Але Туреччину навряд чи хтось захоче дратувати. Санкції вводити також навряд чи будуть. Брюссель захоче діалогу, спробує використати не батіг, а пряник. До того ж Туреччина залишається союзником США в Сирії, і її будуть утримувати на західній орбіті. Водночас про перспективу членства країни в ЄС можна буде забути», - вважає Мережко.
«Не хочеться думати, що референдум ставить хрест на рухові Туреччини до Європи, але насправді це може бути реальністю і тільки малою частиною наслідків», - вважає експерт.
«Велика турецька діаспора в Європі, особливо у Німеччині, переважно налаштована проти ініціатив Ердогана. Вона буде боротися за європейський вектор, що загрожує подальшим розколом турецького суспільства», - вважає експерт.
Туреччина в НАТО чи поза Альянсом
«Туреччина - член НАТО, і залишиться членом Альянсу, а він має певні умови членства. Тим паче, що формально демократичні вимоги Анкарою дотримані. Навіть сам по собі референдум - це інструмент прямої демократії. Та насправді ми є свідками переходу до суперпрезидентської республіки Туреччина. У Франції, наприклад, теж сильний президентський режим, але у французів менталітет і правова культура інші», - аналізує експерт-міжнародник.
Анкара, Київ і Крим
«Туреччина залишається нашим економічним партнером. РФ і Україна по-своєму борються за Туреччину. Києву слід уважно стежити за зміною політичного клімату нашого південного сусіда, особливо моніторити питання невизнання анексії Криму. Адже якщо навіть формально Анкара не визнає анексію, але тактично стане на бік РФ, - туди підуть товари і інвестиції. Це ризик для України», - пояснює Мережко.
Ще до почтаку референдуму, за даними більшості опитувань, понад 50 відсотків громадян Туреччини готові були проголосувати за поправки до конституції. Поправки затвердили. Ердоган отримав можливість переобратися ще на два терміни і залишитися главою Туреччини до 2029 року.
Сам Ердоган вважає, що конституційна реформа забезпечить стабільність «у неспокійний час».
На заклики не переходити до диктатури Ердоган відповів, що «Євросоюз - далеко не весь світ, а всього лиш 28 країн», і порадив ЄС «не втручатися у внутрішню політику безпеки Туреччини».