Відтоді, як три роки тому розпочалася антитерористична операція, в українському суспільстві тривають дискусії щодо відповідності абревіатури «АТО» тому, що вона означає, і тому, що насправді відбувається в окремих районах Донецької і Луганської областей.
Парадоксально, але термін «антитерористична операція», будучи недолугим у багатьох аспектах, тим не менше, є, мабуть, найбільш прийнятним для позначення конфлікту, що має місце на східному кордоні нашої держави. Принаймні, найбільш прийнятним серед інших можливих назв, які найчастіше пропонуються до вжитку як альтернативи.
Наприклад, «громадянська війна» – «внутрішньополітичний конфлікт», який виник унаслідок прагнення «київської хунти» силою придушити супротив мешканців південно-східних, проросійських регіонів України, незгодних із результатами «державного перевороту в Києві» та «втечею легітимного Президента Януковича». Саме таке визначення від самого початку намагалася «накинути» цьому конфлікту Російська Федерація, використовуючи не лише свої пропагандистські ЗМІ, але й дипломатичну машину.
Зрозуміло, що ця назва не відповідає дійсності, оскільки повністю ігнорує фактор участі РФ не лише в інспіруванні та роздмухуванні цього конфлікту, але й її безпосередньої участі в ньому. Включно з участю у бойових діях окремих частин російської регулярної армії. Доказів цьому в розпорядженні як України, так і міжнародного співтовариства є більш ніж достатньо.
Отже, термін «громадянська війна» є категорично неприйнятним і абсолютно не відповідає дійсності. Іншою назвою, яка пропонується як альтернатива, є «російсько-українська війна» – війна, яку веде РФ проти України. Ця назва, безумовно, більш адекватна реаліям, особливо коли іменнику «війна» передує прикметник «гібридна».
Втім, і вона має суттєві вади, які унеможливлюють її використання для означення конфлікту на Сході України. Хоча б тому, що війну Російській Федерації доведеться оголошувати нам – з усіма наслідками на міжнародній арені. Не кажучи вже про те, що оголошення війни остаточно розв'яже руки Кремлю, який зможе повною мірою використовувати наявні у його розпоряджені військові засоби. І, попри бравурні заяви окремих вітчизняних ура-патріотів, переконаних у тому, що в разі повномасштабного воєнного конфлікту з Росією ЗСУ за тиждень візьмуть Москву і перефарбують Кремль у кольори українського прапору, варто усвідомлювати, що з огляду на військово-технічний, мобілізаційний, економічний потенціали України і Російської Федерації, такий сценарій, м'яко кажучи, маловірогідний.
Ось і виходить, що термін «антитерористична операція» за всієї своєї позірної недолугості є найбільш прийнятним для нас. Тим паче, що на тому етапі конфлікту, коли була проголошена антитерористична операція, до повномасштабного протистояння з використанням авіації, ППО, реактивної артилерії, танків та іншого важкого озброєння було ще далеко. На момент проголошення АТО все обмежувалося кількома захопленими адмінбудинками. МН17, ДАП, Іловайськ і Дебальцеве були ще попереду і стали можливими якраз через провал антитерористичної операції на початковому етапі конфлікту. Чому так сталося – предмет іншої, фахової, дискусії.
Наразі ж можна констатувати, що термін «антитерористична операція», мало відповідаючи за суттю тому, що насправді відбувається на Сході України, тим не менш, є все ж більш прийнятним, ніж інші назви, які пропонуються як альтернативні.
А головне – використання терміну «АТО» жодним чином не обмежує наших можливостей перемогти в цьому протистоянні, захистивши державний суверенітет і територіальну цілісність України.
Валентин Гладких, спеціально для «Слова і Діла»