Схоже, в уряді серйозно замислилися над ідеєю зазирнути до гаманця кожного українця. Один з пунктів затвердженого нещодавно пріоритетного плану дій Кабміну Гройсмана на 2017 рік передбачає розробку законопроекту про запровадження загального декларування доходів громадян і податкового контролю витрат фізичних осіб непрямими методами вже до кінця року.
Зокрема, планується розробити і ввести в дію автоматизовану систему моніторингу відповідності витрат фізичних осіб отриманим ними доходам. Тобто держава через спеціальні структури ДФС візьме під контроль доходи і витрати усіх законослухняних громадян. А це неминуче призведе до створення нового репресивного апарату, здатного вплинути на будь-якого громадянина України через перевірку його майнового стану і відповідності рівню доходів.
Чиновники чомусь сподіваються, що така ідея сподобається українцям, адже начебто йдеться про суспільний тренд боротьби з корупцією. А значить, електронних декларацій статків чиновників, нардепів, суддів і громадських діячів недостатньо: потрібно масштабувати процес. Щоправда, мало хто із чиновників може пояснити справжні джерела своїх статків, сором’язливо прикриваючись тезою про те, що «усе було нажито непосильною працею» в часи, коли вони сумлінно займалися підприємницькою діяльністю. Вочевидь, колишні успіхи не дають спокою – потрібно перевірити, скільки заробляють і на що витрачаються пересічні українці. Може, ну їх, ті реформи, – й так всі багаті та забезпечені?
Ідея не нова
Невже до ідеї введення загального декларування доходів громадян чиновники ніяк не могли дійти раніше? Можна ж було б давно раз і назавжди прикінчити усі прояви корупції в зародку. Якщо ж серйозно, то найближче до запровадження загального декларування доходів громадян підійшли в уряді Миколи Азарова. 2013 року тодішній очільник Міністерства доходів і зборів Олександр Клименко планував розробити відповідний законопроект, аби після прийняття його Верховною Радою вже у 2014-му отримати дієвий інструмент фінансового моніторингу доходів громадян.
Як не дивно, наступним, хто відверто заговорив про загальне декларування доходів громадян, став прем’єр-міністр Арсеній Яценюк. «Усі повинні сказати, що хто має. Після того, як буде введено нульову декларацію, уряд вважатиме за необхідне ввести загальне декларування доходів. Ми ж рухаємося в ЄС, то давайте відповідати! Усі заповнюємо декларації», - заявив у грудні 2014 року тодішній глава уряду.
Цікаво, що разом із загальним декларуванням доходів громадян і обидва уряди Яценюка, і уряд Володимира Гройсмана зобов’язувалися провести фундаментальну податкову реформу і запровадити тектонічні зміни у трудовому законодавстві. Втім, на даному етапі чиновникам видається більш цікавим саме ідея запровадження загального декларування доходів громадян – інакше як ще можна пояснити відсутність прогресу у податковій реформі?
Хижі наміри держави?
Передусім йдеться про створення концепції загального декларування доходів громадян. На основі цього документу можуть бути розроблені критерії, за якими громадяни будуть подавати свої декларації. Теоретично декларувати статки будуть не всі, однак реально, за підрахунками експертів, задекларувати статки зобов’яжуть близько 30 мільйонів громадян.
Для чого державі запроваджувати загальне декларування? Річ не лише в боротьбі з корупцією: наразі уряд не контролює від 40 до 50% обсягу української економіки, яка працює у «тіні». Минулого року Міністерство економічного розвитку і торгівлі звітувало про те, що рівень «тінізації» економіки в Україні 2015 року знизився до 40% ВВП з 43% роком раніше. Саме 2014-2015 роки, за висновками урядовців, були піковими за зростанням «тіньової» економіки. У 2011, 2012 та 2013 роках цей показник коливався у межах 32-35%.
Експерти більш песимістичні у своїх підрахунках. Вони вказують, що рівень «тінізації» української економіки слід оцінювати значно вище за офіційні дані МЕРТу. За їхніми підрахунками, від 50 до 70% економічних відносин в Україні відбуваються без будь-якої участі держави. Цей рівень є рекордним серед показників усіх країн ЄС. У 2014-2015 роках найбільш «тіньовою» в ЄС вважалася Болгарія, де нелегально працювало близько 30% економіки. У середньому по Європі цей показник сягає 18,3%.
Більшість економістів вважають, що рівень «тінізації» у 50% є критичним, у таких умовах держава перестає справлятися зі своїми функціями. Саме тому в уряді намагаються знайти спосіб знизити цей показник, навіть таким шляхом, як загальне декларування статків.
Тим часом самі чиновники, депутати, судді за дві хвилі електронного декларування встигли «засвітити» 30 мільярдів гривень доходів, половину з яких вони тримають у готівці. І це не беручи до уваги велику кількість нерухомості, автомобілів і коштовностей. Щоправда, чиновники забувають, що введення системи е-декларування було вимогою всіх основних міжнародних партнерів України, серед яких МВФ, Світовий банк, ЄБРР, ЄС і США. Тоді як про загальне декларування статків поки не йшлося.
Альтернативні шляхи
Очевидно, ідея з масовим декларуванням не сподобається більшості українців. Передусім через те, що це прямий шлях до тотального контролю за життям економічно активних громадян і створення передумов для вибіркового переслідування за різними мотивами.
Дійсно, платити податки й подавати декларації – це і загальносвітова, і європейська практика. Та не варто забувати, що мотивує людину у розвинених країнах подавати звіт про власний майновий стан. Ця не страх перед каральною функцією держави, а ініціатива в майбутньому заробити більше (наприклад, взяти кредит на розвиток бізнесу) або навпаки – отримати податкові преференції, щоб повернути собі частину сплачених зборів.
Звісно, на шляху до загального декларування активізується і тема про так звану «нульову декларацію». Адже більшості громадян буде складно пояснити джерела своїх прибутків, особливо коли йдеться про зарплати «в конвертах» та подібні види винагороди. Загальне декларування і запровадження відповідальності за незаповнені декларації можуть призвести до непрогнозованих наслідків на ринку праці, адже зазначені у декларації доходи від зарплати «в конверті» автоматично призведуть і до проблем у роботодавця, і до звільнення найманого працівника.
Можливо, держава планує заробити і на послугах податкових консультантів – чиновників, які допомагатимуть українцям заповнювати декларації відповідно до законодавчих вимог.
Є й альтернативний шлях: запровадження загального декларування поетапно тільки паралельно з податковою реформою і ухваленням нового Трудового кодексу. Однозначно, створити умови для розвитку бізнесу і стимулювати активних громадян самим виходити з «тіні» - надважке завдання для уряду в нинішніх обставинах. Але є суттєвий плюс: при вдалій комунікації довіра громадян до держави почне поступово відновлюватися. Тоді як черговий крок із примусового загального декларування статків ще більше роздратує й так не надто задоволених станом справ у державі українців.
Олександр Радчук, спеціально для «Слово і Діло»